Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 92)

— Марш у місто і знайди роботу. І щоб не було більше тих твоїх непотрібних сльозливо-плаксивих дурощів. Знайди собі заняття. Ти більше в мене на шиї сидіти не будеш.

Але коли повз нього проходила Нессі, Броуді погладив її по голівці й лагідно промовив:

— Не плач, горобчику, батько про тебе потурбується. Витри очі й біжи візьми собі якусь книжку абощо. Тобі не треба переживати. Надалі я буду дбати про тебе.

Знову сідаючи в порожній кімнаті, Броуді подумав: ось напрямок, у якому потрібно негайно скерувати своє життя, — реабілітуватися завдяки Нессі. Вона — його актив, розумна, так, казав він собі, надзвичайно здібна! Він пильнуватиме її, заохочуватиме, підштовхуватиме до кожного наступного тріумфу, аж поки її ім'я, а далі і його власне, знову не зазвучать у місті. Свій колосальний провал і біди, які останнім часом на нього напосіли, Броуді сприймав лише як тимчасове затемнення, з якого він неодмінно вийде на світло. «Гідний чоловік довго внизу не буде», — один з тих афоризмів, які він часто повторював, знову прийшов зараз Броуді на гадку і приніс розраду. Незабаром він знову проб'ється нагору, буде ще більше домінувати, і в його уяві це була мало не геніальна стратегія — повернутися на своє колишнє привілейоване становище за допомогою Нессі. Він уже передчував, як ім'я Нессі Броуді буде в усіх на вустах, усвідомив, що також отримуватиме значну порцію всезагального прославляння. «Відколи жінка померла, його вже ніщо не стримує, — чув Броуді розмови. — Певно, вона дуже стояла йому на перешкоді». Скільки правди в цих словах! Коли Броуді допомагав опускати легку домовину в неглибоку яму, то відчував передусім полегшення, що тепер нарешті вільний від зайвого тягаря, випробування для його терплячості й гаманця. Він не пам'ятав про неньку нічого доброго, не цінував жодних її чеснот, а лише розмірковував про кволість і недостатню фізичну привабливість, які проявилися в пізніші роки. Ніякого ніжного почуття, схожого на те, яке ледь відчутно затріпотіло в ньому біля дружининого смертного ложа, тепер не виникало, жодного спогадування про ранні дні їхнього спільного життя не відбувалося; пам'ять його була затуманена, наче затягнуте хмарами небо, яке не давало ані найменшому промінчику прояснення пробитися з незатьмарених просторів угорі. В уявленні Броуді ненька у всьому його підвела: і в тому, яка з неї життєва супутниця, і в даруванні свого тіла, навіть у самому народженні їхніх дітей. Їй не належалася жодна похвала за Нессі, адже Броуді вважав, що дівчинка — цілковито його творіння, і некролог дружині, який випливав з його роздумів, можна було вмістити в одне слово — невдатниця. Коли остаточна безповоротність неньчиного відходу вразила Броуді своєю раптовою й потужною реальністю, його охопило відчуття дивного визволення. Делікатність її стримувального впливу вже через саму свою слабкість була для нього принизлива. Він усе ще молодий, у розквіті сил, на нього попереду чекає чимало насолод, які він тепер, коли дружина померла, міг куштувати досхочу. Нижня губа Броуді м'ясисто випнулася вперед, коли його думки задоволено закрутилися довкола Ненсі, а тоді в передчутті занурилися в розкішну купіль сластолюбства. Ненсі мусить завжди бути поруч, тепер вона може залишитись у будинку назовсім… Не було нічого, що б завадило їй бути поруч, жодних заперечень проти того, щоб вона йому прислуговувала, підбадьорювала і… так, у будинку врешті-решт потрібна економка!

Задоволений цим утішливим рішенням, Броуді непомітно знову повернувся в роздумах до найменшої доньки. Його розум був здатний сприймати лише одну ціль на раз, і коли її було поставлено, прямував до неї з невідступною наполегливістю, тож зараз, усвідомивши, що аби й далі жити в цьому будинку, забезпечувати Нессі й давати їй освіту, як він того бажав, він мусить швидко знайти якесь джерело доходу. Броуді стиснув губи й низько кивнув, постановивши негайно ввести в дію план, який останні два дні визрівав у його голові. Він підвівся й вийшов у вестибюль, там надягнув капелюха, узяв з підставки свою шовкову парасольку й неквапно вийшов із будинку.

Надворі було прохолодно й свіжо, падав дрібний невідчутний дощик, м'який і непомітний, немов роса; він застилав паволокою його одяг і торкався теплого чола, наче пестлива рука. Великими ковтками наповнюючи легені цілющою млистою парою, Броуді радів, що не лежить у вузькій дерев'яній труні під чотирма футами сирої землі, а крокує нею, збадьорілий, живий і вільний. Примітно, що з огляду на обмежену потужність його інтелекту спогади про те, якої ганьби він набрався в комерції, навіть про останній скандал на Гай-стріт, коли він влаштував той шалено нестримний показ, зараз повністю стерлися; провал постав перед Броуді в іншому світлі; його не розчавили й не здолали, він порядна жертва злих обставин. Спалах гніву, який спровокували Ламздени, вщух; теперішня мета знову наповнила Броуді усвідомленим почуттям власної гідності, і він статечно йшов вулицями, не стаючи ні з ким на розмову, однак серйозно вітаючись до тих зустрічних, які, на його думку, того заслуговували. Броуді охопив великий ентузіазм від самонавіювання, що, позбувшись тягаря у вигляді дружини й використовуючи Нессі як засіб самовираження, він розпочинає новий і важливіший розділ у своєму житті.

На початку Черч-стріт Броуді повернув на дев'яносто градусів і пішов зовсім не на Гай-стріт, а в бік Ньютауну. Крамниць стало мало; по ліву руку простягнувся ряд робітничих домівок, убогі будинки тулились один до одного прямо на вулиці, без садочків, а праворуч неперервно бігла висока кам'яна стіна. Над нею здіймалися маленькі наїжачені групки високих негіллястих рангоутних дерев[101], а з-над неї на крилах солоного вітерцю до його вух долинав не один десяток шумових варіацій. За якісь кілька сотень ярдів Броуді зупинився навпроти кількох будівель, які, перерізаючи плавну безперервність височенної стіни, повернулися до вулиці показними фасадами; там, перед головними дверима, він зупинився. Ззовні виглядало, наче Броуді уважно вивчає непримітну латунну табличку — вивіску, на якій вгорі було акуратно виведено: «Левенфордський суднобудівний завод», а внизу — «Латта і Ко», однак насправді він збирав докупи всі сили, щоб зайти у двері, навпроти яких стояв. Зараз, коли Броуді прибув на місце, його охопило незвичне вагання, яке послабило цілеспрямовану рішучість; сам вигляд зовнішніх меж величезного подвір'я, неясне усвідомлення того, символом якого величезного багатства воно є, вразили Броуді відчуттям неповноцінності в його скрутній фінансовій ситуації. Він злісно від нього відмахнувся, переконуючи себе у власній аксіомі, що важать не гроші, а людина, і, стрепенувшись, бундючним кроком пройшов через величний головний вхід.

Броуді поспішно увійшов досередини, проминув, не помітивши, маленьке відсувне віконечко з написом «Довідка» й відразу загубився в хитросплетінні переходів. Якийсь час він ходив коридорами, розлючено блудив будівлею, наче мінотавр у пастці лабіринту, а тоді випадково наштовхнувся на якогось молодика, котрого з огляду на коротку дерев'яну ручку, що, ніби шомпол, стирчала з-за вуха, він безпомилково заніс до рангу клерків.

— Я хочу зустрітися із сером Джоном Латтою, — люто заявив Броуді. У цих коридорах він почувався дурнем. — Я хочу зустрітися з ним негайно.

Юнак зблід, почувши величне ім'я. Шлях доступу до цього верховного голови йому перекривало непрохідне полчище головних клерків, розпорядників, керівників відділів і наглядачів.

— А ви маєте запис на зустріч? — неуважно запитав він.

— Ні! — сказав Броуді. — Не маю.

— Я до цього, звісно, не маю жодного стосунку, — відповів юнак, одразу знімаючи із себе будь-яку відповідальність, — але у вас було би більше шансів, якби ви мали запис на зустріч.

Він вимовив останні слова, немовби то був символ надзвичайної поважності, ключ, необхідний, щоб відчинити священні двері.

— До чорта записи. Я мушу його побачити! — крикнув Броуді так люто, що молодик відчув необхідність запропонувати інший вихід.

— Я можу сказати про вас містерові Шарпу, — зазначив він, згадавши власного особливого напівбога.

— Тоді відведіть мене до нього, — нетерпляче сказав Броуді, — і рухайтеся скорше.

З дивовижною легкістю юнак провів Броуді по коридорах і, кількома словами пояснивши містерові Шарпу, хто це, рефлекторно ретирувався, ніби скидав відповідальність за будь-які наслідки свого вчинку.

Містер Шарп не був певен, власне, він надзвичайно сумнівався, чи сер Джон зможе з ким-небудь сьогодні зустрітися. Голова фірми страшенно зайнятий, попросив його не турбувати, незабаром планував іти, і, щиро кажучи, якщо це не справа щонайбільшої важливості, містер Шарп мав величезний сумнів, чи варто йому втручатися й сповіщати серові Джону про містера Броуді.

Броуді пожирав містера Шарпа своїми маленькими злими очима.

— Скажіть серу Джону, що Джеймс Броуді просить про зустріч! — запально вигукнув він. — Сер Джон добре мене знає. Він відразу погодиться поговорити.

Містер Шарп роздратовано пішов, та за якийсь час повернувся, крижаним тоном попросив містера Броуді сісти й повідомив, що сер Джон невдовзі з ним зустрінеться.