Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 75)

— Ой, Еґґі, рибочко, це ти! — вигукнула ненька з полегшенням, притискаючи руку до боку. — Я так сполошилася. А Метью якраз кілька хвилин тому пішов.

— Я можу зайти, місіс Броуді?

Ненька знову злякалася. Жодного разу за три роки Аґнес так до неї не зверталася, та ще й таким дивним, неприродним голосом.

— Заходь… звичайно, можеш заходити, але… але кажу тобі, Метью пішов з тобою зустрітися.

— Я б хотіла поговорити з вами, якщо можна.

Ненька здивовано впустила стриману Аґнес досередини. Вони зайшли на кухню.

— Що сталося, рибко? — запинаючись, мовила місіс Броуді. — Ніц не розумію, Мет пішов зустрітися з тобою. Ти, може, хворієш?

— Я цілком здорова, дякую, — зринуло із заціпенілих вуст міс Мойр. — Ви знали, що… що ми з Метью бачилися нині вдень?

Ім'я далося Аґнес із неймовірним зусиллям.

— Так! Мет щойно мені розказав. Він пішов, аби забрати тебе на молитовну зустріч; Мет пішов по тебе, — бездумно, машинально повторила місіс Броуді, а її серце перелякано тьохнуло.

— Це брехня! — вигукнула Аґнес. — Він не пішов до мене, а на молитовну зустріч і близько не збирається.

— Що?.. — запнулася ненька.

— Він розповів вам, що сьогодні сталося? — запитала Аґнес; вона сиділа прямо й суворим поглядом дивилася поперед себе.

— Ні, ні… — затинаючись, промовила ненька. — Сказав, поки що не може про то говорити.

— Ще б пак не може! — розлючено скрикнула Аґнес.

— То що сталося? — захлипала місіс Броуді. — Скажи мені, заради Бога.

Аґнес якусь хвилю мовчала, а тоді, втягнувши повітря, приготувалася до приниження.

— Він прийшов, від нього тхнуло алкоголем, а якщо чесно, то він уже добре налигався. Попри те я була рада його бачити. Ми пішли в підсобку. Він наговорив купу нісенітниць… а тоді спробував визичити… визичити в мене гроші.

Аґнес безслізно схлипнула.

— Я б йому їх дала, але розуміла, що він просто витратить на спиртне. Коли я відмовилась, він почав жахливо мене обзивати. Він мене кляв. Сказав, я…

Аґнес не витримала. З її великих очей ринули сльози. Пишні груди здригалися від натужних схлипів; великий рот спотворювали тремтливі гримаси. Нетямлячись від ридань, дівчина кинулась до ніг місіс Броуді.

— Але то ще було не все! — скрикнула Аґнес. — Я мусила на хвилинку відійти у крамницю. А коли повернулася, він спробував… він спробував напасти на мене, ненько. Я мусила з ним борюкатися. Та якби лишень він добре до мене ставився, я б дала йому те, що він хотів. Мені байдуже, гріх то чи ні. Я б йому дозволила! Я б дозволила! — вереснула дівчина. Вона задихалася від ридань. — Я кохаю його, але він мене не кохає. Він назвав мене страшною курвою. Він спробував… скористатися мною. Ох, ох, ненько, я не витримую. Я хотіла, щоб він це зробив, аби ж тільки він мене кохав. Я хотіла! — повторила вона в нападі істерії. — Я мала вам розказати. Я гірша, ніж була Мері. Я хотіла би вмерти, і край.

Аґнес закинула голову і втупилась несамовитими очима в місіс Броуді. Погляди обох жінок зустрілись і злилися в заціпенілому нажаханому відчаї, а тоді неньчині губи безглуздо скривились, рот витягнувся вбік; жінка немовби збиралася заговорити, але не могла, і, щось нерозбірливо скрикнувши, безпомічно відкинулась на спинку крісла. Поки Аґнес витріщалася на нерухому постать, в її очах повільно наростав переляк, а власне горе поступово перестало затьмарювати думки.

— Ви хворі? — ковтнула вона повітря. — Я не думала, що то вас так зачепить. Я так засмутилася, що навіть не думала, що вам стане так зле. Може, вам щось принести?

Неньчині очі відшукали обличчя Аґнес, проте жінка не озивалася.

— Що мені для вас зробити? — знову скрикнула дівчина. — Ви виглядаєте так зле, що мені страшно. Принести вам води?.. Викликати лікаря? Скажіть щось.

Нарешті ненька заговорила.

— Я думала, мій синочок збирається піти з тобою молитися до Господа, — прошепотіла вона дивним голосом. — Я про це молилася.

— Йой, не говоріть так! — вигукнула Аґнес. — Вам треба ненадовго лягти. Підіть ляжте, поки вам не поліпшає!

— Мене болить бік, — глухо промовила ненька. — Певно, то моє серце розбилося. Відпусти мене до ліжка. Я хочу побути в тиші і на самоті в темряві.

— Тоді я вам допоможу! — скрикнула Аґнес; взявши неньку під безвольну руку, вона допомогла їй звестися, дозволила на себе опертися й без жодного супротиву запровадила нагору в спальню. Там Аґнес роздягнула жінку й допомогла лягти.

— Що ще я можу для вас зробити? — врешті мовила дівчина. — Хотіли б грілку?

— Просто залиш мене, — відповіла ненька, лягаючи на спину й дивлячись просто вгору. — Поштиво з твого боку було мені помогти, але зараз я хочу зостатися сама.

— Дозвольте, я трохи з вами посиджу! Я ще поки що не хотіла б йти.

— Ні, Аґнес, я хочу, аби ти пішла, — промовила ненька глухим рівним голосом. — Я хочу закритися в темряві. Вимкни газ і йди, просто залиш мене.

— А може, хоч би трошечки світла лишити? — наполягала Аґнес. — Хай би що сталося, я б не хотіла ось так іти.

— Я хочу, аби було темно, — скомандувала місіс Броуді, — а ще хочу бути сама.

Здавалося, Аґнес збирається щось сказати, але відчувши, що далі протестувати марно, кинула останній погляд на нерухому фігуру на ліжку, а тоді, як було звелено, вимкнула газ. Загасивши світло в кімнаті, дівчина мовчки вийшла з будинку.

Розділ дев’ятий

Коли Метью зачинив перед ненькою двері й легко збіг по сходах, його огортав веселий настрій; він багатозначно посміхнувся, і вдавана сумирність спала з лиця, немов маска.

— Ось так треба обманювати стару. Розумно! Ще й виконання віртуозне, — захихотів Метью сам до себе. — Непогано, як на першу позичку.

Він пишався своїм здобутком і мав приємне передчуття, що наступного разу впорається навіть краще, що ненька, певно, заховала десь у безпечному місці кругленьку суму. Він отримає її, як тільки попросить! Ті кілька шилінгів, за які Мет заклав неньчин годинник, викликали в нього обурення, адже він розраховував, що та річ вартує значно більше, але тепер, коли в Метью в кишені було кілька фунтів, він знову став авторитетним та веселим. Йому тільки б готівку, тріумфально казав він собі, і в нього зразу все гаразд. Метью знав, як себе розважити, коли є гроші!

Вогні міста запрошувально мерехтіли. Після Калькутти, Парижу та Лондону Левенфорд здавався Метові ганебно малим, але вже сама ця зневага сповнювала його надзвичайно приємною пихою. Сьогодні ввечері він, людина бувала, дещо покаже цьому місту; так, їй-богу, він влаштує веселу, бучну гулянку! На думку про це з горла Метью радісно вирвався хрипкий сміх, і він нетерпляче роззирнувся. Неспішно крокуючи, Мет невиразно побачив на іншому кінці вулиці рухому жіночу фігуру і, спостерігаючи за нечітким силуетом, хтиво підсміхнувся:

— З цієї для чоловіка багато толку не буде, занадто квапиться. І куди це їй так приспічило?

Він не знав, що це Аґнес Мойр із візитом до його матері.

Метью пришвидшив крок; темрява огортала його, ніби плащ, а він насолоджувався, адже ця непроглядність давала йому змогу почуватися сміливіше й бадьоріше, ніж у білому світлі дня. Що ж за юнаком він колись був, що боявся цього збудливого безпросвіття? Це час, коли чоловік прокидається, коли він може розважитися! Спогади про лотофагівські ночі в Індії знову яскраво зринули в голові, і коли вони, додаючи палу очікуванню, постали перед Метью, він пробурмотів:

— Ото були ночі, ото гуляння. Авжеж, я повернуся. Можете не сумніватися!

Він весело заскочив у перший-ліпший шинок.

— Джин з анґостурою[85]! — вигукнув Метью голосом бувальця, гупнувши на стіл однофунтову банкноту. Коли принесли напій, він осушив склянку одним великим ковтком і ствердно, по-знавецьки кивнув. Отримавши другу склянку, він зібрав решту, запхнув до кишені, зсунув капелюха набакир і роззирнувся по бару.

Метью байдуже зауважив, що то було убоге місце з каламутно-червоними стінами, слабким освітленням, брудними плювальницями й тирсою на підлозі. Боже, тирса на підлозі після вишуканого килима з товстим ворсом, у якому знадливо тонули його ступні в тому гарненькому місці в Парижі. Попри його вимогу, у джині не було ніякого бітера. Проте Метью було байдуже, то був лише розігрів! Його першим і незмінним кроком під час таких веселих походів було швидко залити в себе кілька склянок алкоголю. «Коли я хильну, — казав Метью, — все зразу стає на свої місця. Та мені тоді море по коліна». Поки в Метовій голові не починався невагомий хід каруселі, йому бракувало запалу, відчайдушності й нахабства, адже, всупереч своїм нахвалянням, у душі він, як і раніше, був м'яким, нерішучим слиньком, отож, аби розважатися з цілковитою самовпевненістю, йому треба було спершу затуманити свою вразливу свідомість. Сприйнятлива Метова натура швидко піддавалась на підбурювальний поштовх алкоголю, а відтак його сміливі мрії та претензійні прагнення викристалізовувалися в дійсність, тому з кожною склянкою Метью набирав дедалі самовдоволенішого вигляду, дедалі завзятішої викличності.

— Сьогодні в цій дірі буде якийсь рух? — самовпевнено запитав він у шинкаря (то був той тип корчми, в якому через необхідність за шинквасом стояв кремезний, могутній чоловік). Шинкар похитав коротко стриженою круглою головою, з цікавістю дивлячись на гостя й розмірковуючи, хто ж такий цей молодий дженджик.