Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 74)

Далі вовтузячись із яблуком, Метью на якусь мить опустив погляд у розкаянні, а тоді, підвівши очі та з надзвичайною обережністю добираючи слова, приголомшив матір ще одною несподіванкою. Він повільно вимовив:

— Знаєш, ненько, я сьогодні бачився з Аґнес.

Місіс Броуді здригнулася від подиву й задоволення.

— Я, звісно, зараз не можу багато розповісти, — квапливо додав він, перш ніж жінка встигла заговорити. — І ти не повинна нічого в мене розпитувати. Я ні слова не скажу про те, що між нами відбулося, але все склалося дуже добре.

Метью скромно усміхнувся матері.

— Я подумав, тобі приємно буде це почути.

Місіс Броуді сплеснула в долоні від захвату; її щастя лише трохи затьмарювала думка, що це не вона, а інша жінка в особі міс Мойр, можливо, навернула її сина на шлях праведності. А втім, ненька страшенно раділа і, притлумивши огидну думку, вигукнула:

— Добре! Прекрасно! Аґнес, певно, тішиться так само, як і я.

Похилена неньчина спина трохи випрямилася, коли вона звела свої вологі очі до небес, воспіваючи невимовну вдячність; коли жінка знову опустилася поглядом на землю, Метью звертався до сестри.

— Нессі, сонечко! Я щойно повівся егоїстично, але зараз загладжу провину. Даю тобі цю половину яблука, а ти ненадовго залиш мене з ненькою наодинці. Хочу поговорити з нею сам на сам.

— Що за глупство, Нессі? — скрикнула ненька, коли дівчинка згідливо простягнула руку. — Якщо вже хочеш з'їсти яблуко, то не видирай у брата з рота.

— Ні, ненько. Я віддаю це яблуко Нессі, — лагідно наполіг Мет, — але зараз їй треба залишити нас трохи поговорити. Я маю сказати дещо, що маєш почути тільки ти!

— Ну, Нессі, — мовила місіс Броуді, — бери яблуко і подякуй Мету. І аби ми надалі не чули від тебе таких невдячних слів. Поки що можеш лишити свої домашні завдання і піти до світлиці пів години пограти на фортепіано. Все, йди. Візьми сірники і обережно, коли будеш запалювати газ.

Втішена, що звільнилася від ненависних підручників, Нессі підстрибом вибігла з кімнати, і невдовзі до кухні ледь чутно долинуло уривчасте бринькання фортепіано, яке на перших порах переривалося позбавленими музики паузами, що співвідносилися з підійманням яблука із басового кінця клавіатури.

— Слухаю, Мете, — сердечно промовила місіс Броуді, підсуваючи крісло ближче до сина; вона відчувала, що нереалістична ранкова мрія ось-ось здійсниться, і вітала себе з цим із трепетним задоволенням.

— Ненько, — солодко почав Метью, уважно оглядаючи свої руки, — я хочу, аби ти пробачила мені за те, що я поводився так… хамовито, відколи повернувся. Але ти знаєш, я хвилювався. Повна голова турбот.

— Я бачила, сину! — співчутливо потвердила ненька. — Моє серце рвалося з жалю, як дивилася, що ти такий смутний. Не кожен розуміє твоєї чутливої натури так, як я.

— Дякую, ненько! — вигукнув Метью. — Ти така незмінно добра, і я буду вдячний, якщо пробачиш мені всі мої грубі слова. Я постараюся бути кращою людиною.

— Не принижуй себе так, Мете! — скрикнула ненька. — Я не хочу таке чути. Ти завше був добрим хлопчиком. Ти завжди був моїм рідним синочком… я ніколи не бачила, аби ти робив щось по-справжньому погане.

Метью на мить підняв очі й нишком зиркнув на матір, а тоді сховав погляд і пробурмотів:

— Так добре, що ми з тобою знову друзі, ненько.

Почувши це, місіс Броуді любовно усміхнулася, пригадавши, що Метью малим висловлював свою дитячу образу словами «ми з тобою посварені», а коли мати знову здобувала його прихильність, казав: «Ми друзі».

— Ми ніколи більше не будем посварені, правда, сонечко? — ласкаво відказала жінка.

— Таки так, ненько, — погодився Метью і, витримавши ефектну паузу, ніби між іншим сказав: — Ми з Аґнес сьогодні йдемо на молитовну зустріч.

— Це надзвичайно, Мете, — прошепотіла ненька. Він, безперечно, розкаявся! — Я так тішуся. Йой, хотіла б і я піти з вами! — вона знічено затнулася. — Але… я… ви, певно, хочете побути собі вдвох. Я не буду влізати.

— Ага, певно, нехай буде так, ненько, — вибачливо погодився Метью. — Ти ж знаєш, як воно!

Місіс Броуді поглянула на годинник, зауважила, що він показує за п'ятнадцять восьму. Їй було страшенно шкода завершувати цю сердечну розмову, але жінка не без задоволення зітхнула й зі справдешньою самовідданістю промовила:

— Шкода, але вже майже восьма. Тобі треба поспішити, інакше запізнишся, — і вона зробила рух, наче збиралась підвестися.

— Зачекай хвилину, ненько!

— Так, сонце!

— Я хотів ще дещо тебе запитати!

Метью завагався і ніжно подивився на матір; з його погляду, настав вирішальний момент розмови.

— Ненько, — невпевнено пробурмотів він.

— Що таке, моє сонечко?

— Річ от у чому, ненько! Не буду тобі брехати! Я був жахливим тринькалом, — зізнався Метью. — Люди користалися моєю щедрістю. Зараз у мене немає грошей. А як мені гуляти з Аґнес, коли в кишені вітер?

Він мав вигляд такої людини — жертви власної щедрості, і говорив про це засоромлено.

— Я звик завжди мати із собою якусь готівку. Без неї я почуваюся таким нікчемним, особливо в товаристві леді у своєму рідному місті. Ненько, ти могла б мені допомогти, поки я знову не знайду роботу?

Місіс Броуді одразу зрозуміла, що це надзвичайно обґрунтоване прохання. Вона не помилилася, коли думала, що її хлопчик, який звик до марнотратного вищого товариства, не міг показатися в Левенфорді без пенні за душею, а зустрітися в стані такого сутужного безгрошів'я з міс Мойр і поготів. У захваті від примирення із сином ненька відкинула будь-яку обережність і здійснила дивовижну жертву: мовчки підвелася, відімкнула свою шухляду й витягнула квадратну коробочку, в якій містилися накопичені нею заощадження для першої виплати її великого боргу. Жінка благоговійно подивилася на Метью, не думаючи про майбутнє, пам'ятаючи лише, що вона матір свого люблячого й відданого сина.

— Це все, що я маю, Мете, — серйозно промовила ненька, — і я важко збирала ці гроші для одної дуже важливої невідкладної справи. Але зараз трохи тобі вділю.

Метові очі засвітилися, коли місіс Броуді відкрила коробочку і вийняла фунт.

— Візьми собі на кишенькові витрати, сину, — просто сказала вона, простягаючи Метью банкноту. — Радо тобі її даю. Вона твоя!

То була жертва неповторної зворушливої краси.

— А скільки в тебе всього? — простодушно запитав Метью, встаючи й підходячи до матері. — В коробці точно ще багато.

— Тут приблизно три фунти, — відповіла ненька, — і мені дуже трудно було їх відкладати. Зараз у нас тяжкі часи, Мете… тяжчі, ніж ти можеш думати. Кожен цей пенні потрібен мені на кінець місяця.

— Ненько! Дозволь, я зберігатиму ці гроші, — став випрошувати Метью. — Я зберігатиму їх до кінця місяця. Я не витрачу. Яка різниця, де їм лежати, — у моїй кишені чи в цій старій бляшаній коробці? Ну й дивне місце для зберігання грошей! — від слів Метью ідея з маленькою коробочкою-скарбничкою зазвучала майже безглуздо. — Буду твоїм банкіром, ненько! Мені приємно відчувати, що я маю чим себе підстрахувати, навіть якщо це ніколи не знадобиться. Вже якщо я просто носитиму їх із собою, мені буде спокійно. Ну ж бо, ненько, серйозно, один фунт для такого, як я, — це ніщо.

Метью підлесливо наставив руку.

Ненька поглянула на нього з нерішучим, сповненим страху сумнівом.

— Мені надзвичайно важливо мати ці гроші в кінці місяця, — затинаючись, промовила жінка. — Я не знаю, що станеться, коли в мене їх не буде.

— То будеш мати, — запевнив її Мет. — Яка ти панікерка! Залиш це мені. Я надійний, як банк Англії!

Метью забрав з відкритої коробочки гроші й знову посипав словами, підбадьорюючи матір.

— Ти ж не дозволиш, аби твій Мет ходив як жебрак, правда, ненько? — він засміявся на саму думку про це. — Джентльмену потрібно трохи готівки, щоб почуватися впевнено. З тобою все буде прекрасно, ненько, — далі говорив Мет, потроху ретируючись у вестибюль. — Я про все подбаю! Нині мене не чекай, я, певно, буду пізно.

Метью вийшов із будинку і, востаннє весело махнувши на прощання, зник, а місіс Броуді залишилася стояти з відкритою порожньою коробкою, втупившись у фільонки вхідних дверей, які зачинилися за сином. Жінка судомно зітхнула; у її вухах із силуваною жвавістю деренчало фортепіано. Вона беззастережно відігнала думку про втрату годинника, яка раз у раз до неї поверталася, і зародковий сумнів, чи мудро було так слабкодухо дозволяти сину забрати гроші. Мет добрий хлопчик! Це знову її син, і їхня взаємна любов здолає будь-які перешкоди й переможе всі труднощі. Він прямує молитися Богу з доброю дівчиною-християнкою. Неньчине серце знову налилося щастям, і вона повернулась на кухню, цілком задоволена тим, як учинила.

Місіс Броуді сіла, задивившись у камін; на її лиці заграла слабка усмішка, коли вона згадала ніжність у синовому ставленні.

— Синочку таки посмакувала та риба, — пробурмотіла жінка сама до себе. — Я мушу приготувати йому ще якісь смачні страви.

А тоді зненацька, коли ненька вже хотіла кликати Нессі до уроків, коротко й різко пролунав дверний дзвінок. Жінка, підводячись, трохи злякалася, то був надто пізній час для звичних відвідин. Метью має ключа, він не міг ось так повернутися; тепер найменша дрібниця може вивести її з рівноваги, подумала місіс Броуді, сторожко відчиняючи двері. Перед нею, тьмяно вимальовуючись у миготінні лампи передпокою, стояла міс Мойр.