Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 70)
Бабця Броуді, яка зайшла за Метью і тепер сиділа біля каміна, вигукнула:
— Боже, в тебе ніби шило в одному місці. То ти від тих темношкірих таку звичку перейняв? Мені аж голова йде обертом, коли я на тебе дивлюся.
Бабця Броуді досі ображалася, що не дістала від Мета подарунка.
Врешті-решт Метью сів, доєднавшись до решти за столом. Незважаючи на всю протидію, його лякало те, що наближається о пів на шосту; усі тверді постанови, які він випрацьовував не один день, аби сміливо зустрітися зі своїм батьком і заявити йому, що він людина бувала, почали потроху розсипатися, і його особлива рішучість зберігати безтурботну впевненість на цій першій зустрічі поступово гаснула. Дорогою додому Метові легко було запевняти себе, що йому абсолютно байдуже на свого батька, але тепер, коли він сидів і чекав у своєму звичному кріслі за тим самим столом у тій самій беззмінній кімнаті, тривожно нашорошивши вуха, щоб почути той твердий важкий крок, його поглинув стрімкий потік давніх асоціацій, і, розгубивши всю свою набуту рішучість і відвагу, він знову перетворився на юнака у схвильованому очікуванні. Метью інстинктивно повернувся до матері і на своє роздратування побачив, що її ясні очі дивляться на нього зі співчутливим розумінням. Він бачив, що мати розуміє його емоції, що вона бачить його страх; Метью сколихнуло від лютої образи, і він вигукнув:
— Чого ти зараз так на мене дивишся? Мені від того аж волосся дибки стає!
Метью не зводив з матері сердитого погляду, допоки вона не опустила очі.
О пів на шосту молодик стрепенувся від пам'ятного клацання дверей; звук пролунав секунда в секунду, бо Броуді після тривалого періоду нерегулярного харчування тепер, цілковито нехтуючи крамницею, знову повернувся до звички сумлінної пунктуальності. Коли батько увійшов до кімнати, Метью опанував себе, перестав ворушити руками, приготувався до лютої словесної атаки. Однак Броуді не заговорив, навіть ні разу не глянув на сина. Він сів і почав спокійнісінько попивати чай, який, здавалося, йому неймовірно подобався. Метью знітився. У жодному з уявлених сценаріїв цієї зустрічі нічого подібного не траплялося, і тепер у Мета з'явилося майже нездоланне бажання вигукнути, як школяр, що потрапив у неласку: «Поглянь, батьку, я тут! Зверни на мене увагу!».
Втім, Броуді не звертав уваги на Метью, а мовчки їв, дивлячись прямо поперед себе і не кажучи ані слова, аж доки почало здаватися, що він не має наміру визнавати присутності сина. Через довгий час, коли напруга в кімнаті стала майже нестерпною, Броуді нарешті повернувся і подивився на Метью. Це був пронизливий погляд, який бачив і висловлював усе, який, протнувши шкаралупу впертої бравади, впинався в м'яку зіщулену плоть під нею, наповнював і осявав глибокі закутки Метової свідомості і промовляв: «То ти нарешті вернувся. Знаю я тебе! Все такий самий слабак, а тепер ще й невдаха!».
Під тим поглядом Метью мовби малів на очах, і хоч він з усіх сил намагався подивитися батькові в очі, йому не вдавалося. Погляд Мета затремтів, відскочив і, на превеликий сором для його самовпевненого гонору, опустився долі.
Без жодного слова залякавши сина так, що той підкорився, Броуді похмуро посміхнувся, а тоді озвався, в'їдливо проінтонувавши лише одну фразу:
— Ти приїхав!
А втім, у лаконічності цих простих слів було вкладено десятки саркастичних образливих значень. Ненька затремтіла. Почалося цькування її сина, але жінка не насмілювалася сказати ані слова, аби, Боже збав, не погіршити чоловіків настрій, хоч і бачила, що буде гірше, ніж вона боялася. З нажаханим жалісливим співчуттям погляд неньки впав на її Мета, а Броуді тим часом повів далі:
— Справдешня насолода знову бачити твоє чудесне вродливе лице, хоч воно і стало жовте, як та гінея. Ти завше був блідолиций, як я тепер пригадую, але від того всього золота, яке ти там призбирав, у тебе геть-чисто ніби жовтяниця.
Броуді критично роздивився сина, проймаючись інтересом до свого заняття, знаходячи в цих в'їдливих нападках вихід усім своїм нестерпним стражданням останніх місяців.
— Але воно того варте, безперечно, воно того варте, — повів далі Броуді. — Певно, привіз нам купу золота з тих чужих країв, де ти гарував. Тепер ти, певно, багатий чоловік. Ти багатий? — знову гиркнув він.
Метью пригнічено похитав головою, і після цього мовчазного заперечення Броуді звів брови в широченному зневажливому посміху.
— Що?! — скрикнув він. — То ти не вернувся додому з багатством? Ну, ви таке бачили? З того, як ти катався по Європі, і з тих пишних великих коробок у вестибюлі можна подумати, що в тебе грошей хоч відбавляй. Але як ти ще не настільки грошовитий, то чого ти допустив, аби тебе вигнали з роботи?
— Мені вона не подобалася, — пробурмотів Метью.
— Ну ви подивіться на нього! — вигукнув Броуді, ніби звертаючись до всіх присутніх. — Йому робота не подобалася. Він, певно, велика шишка, як йому так важко вгодити. І сама чесність, раз зізнався, що робота не подобалася.
А тоді Броуді повернувся до Метью і вже з притиском сказав:
— То тобі не подобалося? Мені в Левенфорді розказали, що тебе звідти просто витурили, бо вже несила було на тебе дивитися, так як мені зараз, — він замовкнув, а тоді солодким голосом повів далі: — Але, може, то я незаслужено тебе ганю. Ти, певно, вже щось гарне пригледів, якусь чудесну нову роботу. Так?
Тон запитання вимагав відповіді, тож Метью пробурмотів: «Ні», похмуро відчуваючи нестямну ненависть до батька й нестерпну принизливість у тому, що його, досвідченого парубка, справжнього джентльмена, який попоїздив по світу, так відчитують. Він подумки присягнувся, що хоч зараз і не чинить спротиву, коли набереться сил, оправиться після дороги, помститься за кожну образу.
— Ніякої нової роботи! — знову озвався Броуді з удаваною добродушністю. — Без роботи і без грошей! Ти просто вернувся додому, аби жити коштом свого батька. Вернувся, як побитий пес. Ти, мабуть, думаєш, що легше сидіти в мене на шиї, ніж працювати.
Плечі Метью здригнулися.
— Що, тобі холодно? — вигукнув Броуді. — Різка зміна після великої жари, яку ти мусив терпіти, коли запрацьовувався там до жовтяниці. Мамці треба буде витягти тобі теплий одяг із тих твоїх пишних великих скринь. Я добре пам'ятаю, як вона завше робила тобі компреси, коли ти був дитиною. Ненька не має допустити, аби ти дістав застуду, навіть тепер, коли ти моцний дорослий хлоп. Нє-нє, ти занадто дорогоцінний, аби хворіти.
Броуді передав чашку, щоб йому налили ще чаю, і зазначив:
— Давно такого доброго чаю не пив! Аж апетит розгулявся, як знову побачив твоє нудне лице.
Метью більше не міг терпіти цих глузувань і, переставши вдавати, що їсть, підвівся й уривчасто пробурмотів до неньки:
— Я так більше не можу. Не хочу ніякої вечері. Я йду геть!
— Сядь! — рявкнув Броуді, штовхнувши Метью назад стиснутим кулаком. — Сядь, шановний. Ти підеш, коли я скажу, не раніше. Я ще з тобов не закінчив.
Коли Метью осів назад на свій стілець, Броуді в'їдливо повів далі:
— Ти що, більше не будеш тішити нас своїм товариством? Тебе не було два роки, а ти не можеш пробути вдома і двох хвилин. Ти не бачиш? Ми всі чекаємо почути про твої незвичайні пригоди. Ловимо вухами кожне слово, яке зривається з твоїх уст. Ану, розкажи нам усе.
— Про що розказати? — похмуро відказав Метью.
— Про то, як ти славно й захопливо проводив там час. Про раджів і принців, з якими ти водив компанію, про слонів і тигрів, яких ти застрелив… бігом кажи нам, поки ще нічого не вигадав. Ти тепер, певно, вже зовсім гойрак? Що завгодно можеш утнути?
— Я можу зробити, мабуть, більше, ніж ти думаєш, — ледь чутно пробурмотів Метью.
— Та ну дійсно! — закпив Броуді, вхопившись за синові слова. — Ти нас здивуєш, правда? Завше одна й та сама історія: завше ти щось
Броуді мало не захлинувся від напливу люті, але із зусиллям стримався і знову заговорив з улесливою іронічністю:
— Але забудьмо про це! Така приємність знову мати тебе вдома, що ми не повинні бути з тобою дуже строгими. Головне, що ти вернувся живий-здоровий з усіх тих страшних небезпек, про які скромно мовчиш. Ми мусимо дати оголошення про твоє повернення в «Адвертайзер». Тоді всі твої добрі друзі — особливо дівчата — будуть знати, що ти вдома. Злетяться всі до тебе, як мухи на мед. Ти ж у нас такий, правда? Любиш, аби жінки до тебе лащилися й бігали за тобою.
Метью не відповів, і після хвилинної мовчанки Броуді повів далі, єхидно вишкіривши зуби:
— Мабуть, наступної неділі твоя мати причепурить тебе і відправить до церкви, аби вся славна парафія полюбувалася. Як тобі вистарчить хитрости, то навіть, може, протиснешся знов у хор, аби почули, як твій гарний голосок возноситься для прослави Божої. Це ж було б так по-чоловічому — знову співати в хорі, правда? Відповідай мені, ти, дурню. Ти чуєш, що я тобі кажу?
— Ні в якому хорі я не буду співати, — огризнувся Метью, похмуро подумавши, що батько зробив цілком у своєму стилі — дістав із минулого цей спогад і насмішкувато викрутив його так, щоб він опинився в принизливому становищі.