Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 61)

Хоча місіс Броуді й намагалася викрутитися з одним шилінгом замість двох, торгуючись і випрошуючи, поки не здобула репутацію сварливої скупендри, так не могло тривати далі. Рахунки протермінувалися, торговці втратили терпець, і врешті у відчаї ненька обрала шлях найменшого спротиву і скористалася грошима Метью. Справи одразу пішли легше. Нарікання Броуді на їжу стало не таким частим, скигління і звинувачення старої стихли, Нессі купили нове пальтечко, рахунки за школу оплатили, а багатостраждальних м'ясника й бакалійника було втихомирено. Собі місіс Броуді не здобула нічого, ні одягу, ні дрібної прикраси, ані задоволення якогось побажання, лише тимчасовий захист від чоловікових картань і хвилювання про борги. Після вчиненого ненька заспокоювала себе тим, що ці гроші Мет насправді мав намір віддати їй, що син любив її, а тому хотів, аби вона взяла їх собі; з іншого боку, ненька розмірковувала, що вона не витратила гроші на себе, що вона безсумнівно заощадила б, зберегла б їх для Метью в ліпші часи й за сприятливішої фінансової ситуації.

Сорок фунтів! Ця сума була згубна! Хоч розтратила її ненька надзвичайно легко, у те, що гроші можна накопичити знову, ледь вірилося. За попередніх обставин і заощаджуючи, як остання скнара, вона могла б зібрати таку кількість, мабуть, щонайменше за рік, але гроші потрібні були негайно. Губи неньки тремтіли, серце стискалося від страху, та вона миттю вгамувалася, наказала собі бути хороброю заради Мета. Жінка міцно стиснула губи й підвела очі, коли Нессі повернулася в кімнату.

— Бабця прибирала у своїй шухляді, — прошепотіла Нессі до матері з виглядом змовниці. — Вона не чула дзвінка й зовсім нічого не знає. Я дізнавалася дуже обережно!

— Ото добра розумна дівчинка, — промовила ненька. — Ніхто не має знати про цю телеграму, Нессі. Ти сама про неї — ні пари з вуст. Це було для мене і більше ні для кого. Тепер я на тебе покладаюся! Я дам тобі щось файне, якщо не скажеш, — тоді ненька неуважно підсумувала, відчуваючи, що від неї очікують якогось пояснення: — То був просто лист від давнього друга з-за міста… давнього неньчиного друга, в якого сталася невеличка біда.

Нессі приклала до стулених губ лівий вказівний пальчик, захоплена тим, що в них із матір'ю спільна таємниця; цим жестом старої-маленької вона показувала, що гідна, аби їй довіряли найособистісніші й найзагадковіші таємниці всесвіту.

— От і добре. Не забувай, ти дала слово. Батькові зовсім не треба про це знати, — мовила місіс Броуді, підводячись. Вона дуже хотіла й далі непорушно сидіти й обдумувати ситуацію, але вже був майже полудень, і потрібно було готувати обід. Яка б тривога не поймала неньку, хатня робота не повинна стояти, їжа має з'являтися на столі з невблаганною вчасністю, господаря потрібно умилостивити, належно й пристойно нагодувати. Коли жінка почала чистити велику каструлю картоплі, вона спробувала прийняти якесь рішення, як їй діяти.

Насамперед місіс Броуді усвідомила, що від свого чоловіка не отримає жодної допомоги. Вона загартувала б себе для чого завгодно заради Мета, але постати перед чоловіком і вимагати суму безглуздої величини сорока фунтів ніяк не могла; ненька вже заздалегідь була цілковито впевнена, що Броуді неминуче відмовиться надіслати гроші. Отож доносити цю справу до відома чоловіка просто так означало розкрити йому її власну провину, викликати його страхітливий гнів, а втім, не здобути жодного реального результату. Навіть отак міркуючи, вона уявляла собі глузування Броуді: «У Марселі він, значить? Ну, то най іде додому пішки або пливе. Бідному сонечку буде з того велика користь».

Далі місіс Броуді розглянула можливість звернутися до Аґнес Мойр. Не було жодного сумніву: Аґнес, як і ненька, ні в чому не могла відмовити Метью й одразу охоче надіслала б йому гроші, незважаючи на те, яку ганебну байдужість і зневагу Мет виявляв до неї впродовж останніх кількох місяців, проте, на жаль, існувала така сама ймовірність, що у дівчини немає сорока фунтів. Мойри, хоч і шановані, були бідними, злидні ходили за ними по п'ятах, тож навіть якби вони б хотіли дати Аґнес гроші, про те, щоб негайно видати таку велику суму, і мови не було. До того ж у ставленні міс Мойр до неньки останнім часом дуже читався докір, у якому був виправданий натяк на страждання і вражену невинність. Як же їй перед цим зраненим чистим сумлінням зізнатися, що вона вкрала гроші свого обожнюваного сина? Бездоганна міс Мойр одразу її засудить і, можливо, відцурається від неї перед очима у всього міста.

Отож місіс Броуді відкинула думку про Аґнес, але поки вона машинально виконувала дії, пов'язані з приготуванням обіду, мозок і далі несамовито працював, бо часу було обмаль. Коли прийшов Броуді, ненька подала на стіл, жодного разу не перемикаючи свою увагу на щось, окрім проблеми, яка її мучила; вона так замислилася, що помилково поставила перед Броуді маленьку тарілку Нессі.

— Ти що п'яна, жінко?! — заволав Броуді, втупившись у крихітну порцію. — Я маю повторити чудо з хлібинами і рибою?

Поспішно міняючи місцями тарілки, ненька винувато зашарілася від такого зовнішнього вияву своїх потаємних розумових процесів, та хіба вона могла сказати на своє виправдання: «Я думала, де взяти сорок фунтів для Мета»?

— Вона троха прикладалася до фляшки, аби не підупасти на силі, — зловмисно захихотіла бабця Броуді. — Отак-то вона проводила час нині зранку.

— То от куди йдуть гроші на хату, — закпив Броуді вслід за матір'ю. — На пиятику! Треба подумати, що з цим робити.

— Я думаю, може, через то в неї червоний ніс і мокрі очі, — відповіла стара.

Нессі мовчала, але її занадто явні, сповнені відданості й бажання співпрацювати косі погляди в бік неньки були такими значущими, що мало не зрадили їхню мету. Хай там як, до переломного моменту не дійшло, і після обіду, коли Броуді пішов, а стара знову подалася нагору, ненька видихнула з полегшенням і, повернувшись до Нессі, промовила:

— Ти прибереш, рибко? Мені треба відлучитися у кількох справах. Ти нині велика неньчина помічниця, і як помиєш посуд, доки я вернуся, то куплю тобі на один пенні солодощів.

У своїй ситуації жахливого вибору жінка навіть була здатна на витончену стратегію в такій маленькій справі, і хоч дощ припинився, Нессі охоче погодилася, клюнувши на наживку з ласощами й заворожена тим, що мати визнає її як страшенно дорослу.

Місіс Броуді надягнула капелюшок і вбралася в пальто — те саме, в яке була одягнена, коли проводжала Мета до Глазго під час його від'їзду — і квапливо вийшла з дому. Вона хутко перетнула толоку й попрямувала вулицею, що пролягала позаду вокзалу, а тоді на перехресті Рейлвей-роуд і Коледж-стріт зупинилася навпроти маленької приземкуватої крамниці, над кривою перемичкою дверного проходу якої висів сумнозвісний розрізнювальний знак у вигляді трьох латунних куль. На вікні була табличка, яка складеними з брудних білих літер словами — окремих бракувало, а деякі були понищені — з певною невизначеністю сповіщала: «Купую золоті, срібні, старі штучні зуби; позичаю гроші», а позаду на маленькій дощечці, від якої віяло нуждою, був коротший і менш приємний напис: «Купую лахміття». З боязким передчуттям місіс Броуді розглядала його — єдиний ломбард у пристойному місті Левенфорді. Місіс Броуді знала, що наблизитися до цієї крамниці означало щонайстрашніше приниження, до якого може дійти добропорядна людина; ще більшим злочином було зайти туди на очах у свідків, і це означало ганьбу, сором і суспільне знищення. Все це місіс Броуді усвідомлювала, усвідомлювала також і свою нездатність впоратися із жахіттям, яке ховається всередині, однак вона стиснула губи і хоробро прослизнула у крамницю зі швидкістю й непомітністю тіні. Про її прихід сповістив лише гучний викривальний дзенькіт дзвоника, прикріпленого до дверей, і місіс Броуді, оповита його лагідним відзвуком, опинилася перед прилавком у маленькому, схожому на будку відділенні, окрім якого, здавалося, було ще два. Число три мало тут, очевидно, якийсь кабалістичний сенс як зовні, так і всередині, а проте в цьому відділенні ненька відчувала більшу приватність, ніж вона на те сподівалася. Навіть у такого нешанованого прошарку суспільства, очевидно, були якісь уявлення про тактовність! Коли дзенькіт дзвоника стих, її ніздрі почали поступово й дедалі сильніше вловлювати запах вареного жиру, присмачений ароматом цибулі, який просочувався з якогось невидимого місця. Несподівано відчувши слабкість від масного нудотного запаху, місіс Броуді заплющила очі, а коли за якусь мить розплющила, перед нею в магічний спосіб постав низенький, опецькуватий чоловік, який непомітно, ніби джин, вийшов із важкої непроглядної хмари пари, що просочувалася у приміщення магазину. Чоловічок мав мишасту й злегка закучерявлену квадратну бороду, кущуваті брови такого самого кольору й структури, а під ними — блискучі очі-намистини, які блимотіли, немов пташині; долоні і плечі чоловічка поштиво зарухалися, проте ці чорні горошки очей невідривно дивились місіс Броуді в обличчя. То був польський єврей, чиє оселення в Левенфорді можна було пояснити хіба національною схильністю накликати на себе негаразди і який, не маючи змоги сяк-так перебиватися лихварством у несприятливій атмосфері міста, змушений був годувати себе купівлею і продажем лахміття. М'який і благий, єврей не ображався на дошкульні епітети, якими його зустрічали, коли, викрикуючи: «Збираю лахміття! Збираю кістки і фляшки!», він робив об'їзд на своєму запряженому віслюком візку, і ні на що не нарікав, хіба що перед тими, хто готовий був слухати, ремствував на відсутність у місті синагоги.