Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 60)

То було неймовірне, незвичайне з'явище серед такого сірого, нецікавого краєвиду, і Нессі захоплено прикипіла до нього очима.

— Ненько! Ненько, хтось отримає телеграму! Я бачу посильного на дорозі. Він іде просто сюди. О, дивись, дивись, він підходить до нашого будинку! — вигукнула дівчинка в бурхливому пориві сподівання й захоплення.

Місіс Броуді впустила ганчірку, підбігла до вікна і через нього побачила посильного, що піднімався по сходах, а тоді враз із такою силою загримів дверний дзвінок, що у вухах переляканої жінки немовби залунав сигнал тривоги. Ненька цілковито завмерла. Телеграми наганяли на неї справжній жах, були провісниками незабарного несподіваного горя; вони звіщали їй не про радісні народження дитини чи урочисті весілля, а про нагле незбагненне лихо смерті. Поки жінка хвилину не рухалася, в її вухах стояв зловісний гук дзвінка; струни її пам'яті немовби сколихнув могутній удар: той гук нагадав про єдиний попередній раз у житті неньки, коли вона отримувала телеграму, лист, у якому йшлося про смерть її матері. Не дивлячись на Нессі, жінка хрипко сказала:

— Піди до дверей і дізнайся, що там.

Однак коли Нессі, сповнена передчуттів, вибігла з кімнати, ненька спробувала заспокоїтися; вона зміркувала, що, можливо, посильний прийшов лише для того, щоб дізнатися про незнайоме ім'я чи нерозбірливу адресу, адже оскільки вони жили в останньому будинку на вулиці, їх нерідко про таке запитували. Місіс Броуді до краю напружила слух, намагаючись уловити якісь обнадійливі звуки — ознаки розмови під дверима, але даремно, бо Нессі миттю повернулася, розмахуючи оранжевим папірцем з усією урочистістю особисто здійсненого відкриття.

— Це для тебе, ненько, — затамувавши подих, оголосила вона. — Треба дати відповідь.

Ненька взяла рукою телеграму, неначе торкалася отруйної гадюки і, налякано перевернувши, уважно роздивилася з таким невимовним жахом, ніби бачила перед собою небезпечного плазуна.

— Я без окулярів не бачу, — пробурмотіла вона, боячись відкривати телеграму і роблячи слабку спробу виграти час.

Нессі вмить зникла і чимдуж повернулася, несучи окуляри в сталевій оправі.

— На, ненько! Тепер ти зможеш прочитати. Відкривай.

Місіс Броуді повільно натягнула окуляри, знову полохливо подивилася на страшну річ у своїй руці і, повернувшись до Нессі в панічній нерішучості й страху, пробелькотіла:

— Я, певно, ліпше залишу це на батька. Можливо, не маю права відкривати такий лист без нього. Це завдання для тата, правда, рибко?

— Ой, перестань, ненько, відкривай, — нетерпляче наполягала Нессі. — Телеграма адресована тобі, а посильний чекає на відповідь.

Місіс Броуді відкрила конверт задерев'янілими незграбними пальцями, з острахом дістала зсередини папірець, розгорнула й поглянула на нього. Жінка дивилась на папірець так довго, ніби на ньому було не дев'ять слів, а настільки довгий і складний лист, що вона не могла збагнути суті. Поки ненька дивилася, її обличчя поступово вигасло, наче сірий попіл, і мовби стиснулося, змаліло до менших розмірів; лице стало худим і виснаженим, неначе якийсь раптово крижаний порив вітру загасив слабенький вогник, що його оживляв, і заморозив до дивної неприродної заціпенілості.

— Що таке, ненько? — запитала Нессі, ставши на пальчики з цікавості.

— Нічого, — промовила ненька приглушеним механічним голосом. Вона безсило опустилася на диван із шурхотливим аркушиком паперу, що тріпотів у її тремтячих пальцях.

Надворі на веранді посильний, який чекав і якийсь час нетерпляче рухався, тепер почав безугавно насвистувати й гучно буцати носаком об сходинку, сповіщаючи їх у такий свій спосіб, що до його обов'язків не входить чекати під їхніми дверима цілий день.

— Ти хочеш, аби посильний почекав на відповідь? — знову з цікавістю озвалася Нессі, помітивши, але не цілком зрозумівши, чому мати перебуває в такому напруженому знерухомленні.

— Нема відповіді, — машинально відповіла ненька.

За розпорядженням Нессі розносник телеграм пішов, не припиняючи голосно безтурботно насвистувати, здаючи собі справу в тому, що він знаряддя долі, а проте зовсім не бентежачись через руйнівний вплив свого нищівного послання.

Нессі повернулась у світлицю і, роздивляючись свою матір, подумала, що та має ще дивніший вигляд, а від тривалішого огляду взагалі почала здаватися їй ледь не незнайомкою.

— Що з тобою, ненько? Ти така бліда.

Нессі легенько торкнулася материної щоки; під її теплими пальчиками вона була холодна й тверда, ніби глиняна; тоді дівчинка знову заговорила з надзвичайною проникливістю:

— Там у телеграмі було щось про Мета?

Почувши ім'я сина, місіс Броуді зі свого крижаного заціпеніння повернулася до тями. Якби вона була наодинці, то уже б вибухнула нестримною повінню сліз, але у присутності Нессі її слабкий дух здійснив могутнє зусилля, стримав плач, що підіймався до горла, і, намагаючись не втратити самовладання, жінка всіма силами свого притупленого розуму спробувала думати. Отримавши найсильнішу в природі спонуку докласти зусиль розуму й волі, які формально були за межами її можливостей, ненька зненацька крутнулася до дитини.

— Нессі, — видихнула жінка, — піди нагору й подивися, що робить бабця. Про телеграму не кажи, але спробуй з'ясувати, чи вона чула дзвінок. Зробиш то для неньки, правда, рибочко?

Швидкість сприйняття була основою кмітливості Нессі, і дівчинка чітко зрозуміла, що мати від неї вимагає; радісно прийнявши завдання, яке належало до того типу таємних місій, що їх вона обожнювала виконувати, Нессі двічі повільно з розумінням кивнула і безтурботно попрямувала геть із кімнати.

Коли донька пішла, місіс Броуді розгорнула кульку, в яку зім'ялася телеграма в її зігнутих пальцях, і хоч повідомлення викарбувалося їй у пам'яті, неусвідомлено подивилася на нього знову, а її дрижачі губи повільно проартикулювали кожне слово: «Негайно телеграфуй мої сорок фунтів до запитання Марсель. Мет».

Він хотів свої гроші! Метью хотів свої заощадження, які він їй надсилав, сорок фунтів, які вона від його імені вклала в Будівельне товариство! Місіс Броуді одразу уявила, що Мет у вигнанні в Марселі, у біді, у якійсь безнадійній скруті, а гроші — надважлива негайна необхідність, щоб витягнути його із сітей страшного й небезпечного трапунку. Хтось украв Метів гаманець, його оглушили мішком із піском і пограбували, судно відпливло й залишило його на березі в Марселі без жодних речей. Марсель… сама назва, невідома, чужа, зловісна, студила неньці кров і навівала думки про всі на світі нещастя, що могли нагрянути на її любого сина, адже винятково на підставі цієї загадкової і страшної вимоги ненька виснувала, що Мет, безумовно, невинна жертва сумних, жахливих обставин. Скрупульозно, до дрібниць аналізуючи наявні факти, місіс Броуді зауважила, що телеграму було подано до відправлення в Марселі того ж ранку — як швидко передаються сумні вісті! — з чого вона зробила висновок, що Метью був у належному стані, щоб відправити листа, що принаймні його здоров'ю ніщо в ту мить не загрожувало. Він, напевно, оправився після зловмисного нападу, а тепер просто терпляче і схвильовано очікував на прибуття своїх грошей. Проносячись цими незліченними звивистими тунелями здогадок, думки попри неодноразове відхилення від курсу неминуче вели до одної спільної незмінної кінцевої точки, до висновку, що вона мусить надіслати гроші. Від самої думки про це ненька жалюгідно затрусилася. Вона не могла надіслати гроші, вона нічого не могла надіслати. Ненька витратила всі сорок фунтів до останнього пенні.

Упродовж останніх дев'яти місяців вона мала жахливі фінансові труднощі. Броуді врізав домашній бюджет, аж поки врешті скоротив його наполовину, а проте очікував, що харчування й далі буде відмінне, а де це стосувалося його, ще й у таких самих надмірних кількостях; коли ж з'являлися найменші натяки, що ненька економить на їжі, Броуді спрямовував на неї люту в'їдливу тираду, шпигав її тим, що вона невдатна капарниця, яка не може в належний спосіб розпорядитися навіть невеличкою домашньою скарбницею. Він знущально ставив їй у приклад надзвичайні здібності своєї старої матері, наводячи лицемірні докази її господарчої майстерності, докладно описував смачні й недорогі страви, які мати готувала йому до одруження, погрожував, незважаючи на вік старої, передати управління домашніми справами в її вміліші руки. Марно було неньці висловлювати слабкі протести, що Броуді дає недостатньо грошей, що ціни на продукти збільшуються, що Нессі, яка росте, потребує більше одягу, нових черевиків, ще більше дорогих шкільних підручників, що бабця Броуді не відмовилася ані від одного предмета вигод і розкошів, які утвердилися звичаєм. Так само не дало б результату, якби вона спробувала переконувати Броуді, що жодного фартинга не витратила на себе, що три роки не купувала собі ніякої нової одежини, у результаті чого стала уособленням замурзаної нечепурності й саме через самопожертву в цій економії перетворилася на об'єкт його зневаги й насмішок. Отож, бачачи, що попри кілька кволих безрезультатних перших протестів, ненька приймає зменшену суму і, очевидно, дає собі з нею раду, Броуді зробив висновок, що раніше він був надто щедрий і, оскільки з грошима було так туго, що перспектива зекономити за рахунок дружини невимовно тішила, він скоротив виплати до мінімуму і ще сильніше притиснув її вагою свого каблука.