Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 52)

— Кажуть, опал страшно нещасливий. Своячка мала перстень з опалом, і він приніс їй купу нещасть. Мала дуже тяжкий викидень в той самий місяць, як його дістала, — висловив вагання Пакстон.

— Зі мною таке не станеться, — відгаркнув Броуді.

— Але хіба ви не боїтеся носити ту шпильку? — стояв на своєму Пакстон.

Броуді вп'явся в нього очима.

— Чоловіче, — повільно вимовив він, — хочу, аби ви знали: я не боюся нічого на цілому Божому світі.

Що цікаво, Броуді, хоч і присвячував щонайприскіпливішу увагу вбранню й зовнішньому вигляду, ані на мить не замислювався про те, аби причепурити свій комерційний заклад, надати нового вигляду своїй непримітній крамниці, ба й навіть, навпаки, немовби тішився її незмінною, проте нещодавно підкресленою понурістю. Коли Перрі, який безперестанку глипав заздрісним оком на розквіт сліпучої пишноти по сусідству, звернув увагу свого роботодавця на цей контраст і боязко натякнув, що, можливо, ззовні крамницю не завадило б підфарбувати, Броуді владно прорік:

— Ми навіть пальцем не будемо до неї торкатися. Як хтось хоче купувати капелюхи в розмальованому паноптикумі, то й прошу дуже, але це комерційний заклад джентльмена, і так я планую його й залишити.

З таким налаштуванням Броуді очікував першого нападу ворога.

Коли останні етапи реставрації й перебудови було завершено, нарешті настав день відкриття закладу-конкурента. Упродовж останнього тижня березня відбувся дивовижний прогрес, і ціла криклива колонка в «Адвертайзері» сповістила, що урочисте відкриття нового закладу відбудеться першого квітня. Цілий попередній день із-за товстих зелених штор і закритого віконницями входу віяло атмосферою містичних таємниць, і крізь цю завісу можна було уздріти, як невгамовною тінню, втіленням загадковості, пурхав регіональний керівник компанії, якому доручили взяти на себе управління місцевою філією впродовж перших місяців. Стратегія компанії «Мунґо», вочевидь, полягала в тому, що відкриття мало вразити Левенфорд одним несподіваним, приголомшливим розкриттям таємниці; вони здеруть із вікон заслони, і все місто буде збите наповал тим, що там побачить. Принаймні так іронічно міркував собі Броуді, коли першого квітня вийшов із дому рівно о дев'ятій тридцять, не раніше й не пізніше, і звично попрямував до свого комерційного закладу в цілком тій самій звичній для себе манері. Хоча його постава й була, мабуть, трішки перебільшеною, Броуді, який із цілковитою незворушністю чимчикуючи по Гай-стріт, мав вигляд найспокійнішої людини в Левенфорді. Сатиричність роздумів підживлювала його марнославність і зміцнювала глибоку віру в себе, притлумлюючи невиразні побоювання, що не один день тріпотіли на задвірках свідомості. Тепер, коли похмурий період очікування добіг кінця і почалася справжня боротьба, Броуді знову став володарем своєї долі, і його постава неначе промовляла: «Ану дайте, я з вами розберуся. Я на це чекав. Тепер ви до мене готові, а я, їй-богу, готовий до вас». Броуді любив боротьбу. Окрім того, до змагань його додатково спонукало очікування, що запал бою витягне з похмурої депресії, в яку його нещодавно загнало ударом по потаємних гордощах за власну родину. Серце вже сповнилося радісним передчуттям боротьби, коли він подумки сказав собі, що покаже їм, з якого тіста зліплений Джеймс Броуді, ще раз продемонструє місту дух, який у ньому живе, і, завдавши нищівної поразки цим вискочням із «Мунґо», знову здобуде собі авторитет в очах містян і виведе його навіть на вищий рівень, ніж раніше. Випрямивши спину й розправивши груди, закинувши тростину на плече — характерний тріумфальний жест, якого він не дозволяв собі вже багато місяців, — Броуді впевнено крокував вулицею.

Він дійшов до нової крамниці й одразу побачив, що її нарешті відчинили. Якщо скромніша людина могла б зробити обережніший огляд — глипнути краєм ока, проходячи повз, то для Броуді такі допитливі позирки були нехарактерні, і він, не криючись, демонстративно зупинився посеред тротуару і, не знімаючи тростину з плеча, твердо впершись у землю розставленими ногами й закинувши назад свою велику голову, сардонічно вп'явся поглядом у видовисько з дверима посеред фасаду. Його обличчям розплилася роблена усмішка. Броуді затрясло від натужного реготу. У цілій його поставі відобразилося приємне усвідомлення, що те, що він перед собою бачить, ще халтурніше й по-новомодному претензійніше, ніж у його найсміливіших сподіваннях, ще сміховинніше, ніж у його найшаленіших очікуваннях. Одна вітрина була від підлоги до стелі заставлена капелюхами, капелюхами всіх можливих форм, різновидів і стилів, що здіймалися вгору ступінчастими ярусами серед фестонів із краваток і сторчуватих букетів барвистих хустинок, у витриманих зі смаком проміжках прикрашених гірляндами зі шкарпеток і панчіх і доповнених віночком викладених у формі листя папороті рукавичок, що безвольно, та все-таки ввічливо попростягали свої пальці. На те, що мета цієї навдивовижу естетичної виставки не суто декоративна, чітко, але водночас тактовно вказували маленькі цінники, що були на кожній речі, містили штамп «К. П. Ш. В. М.» і ціну звичайними червоними цифрами внизу. Однак хоча Броуді й помітив цю складну живу картину, його здивовану увагу привернула інша вітрина, де своїм презирливим поглядом він наткнувся на нечувану новинку — дві воскові фігури. Воскові фігури… неймовірно! Але ось вони тут: джентльмен з ідеальною шкірою й манерами дивиться з невідривною неоднозначною ніжністю на постать хлопчика, який, судячи з його чистої шкіри, широко розплющених блакитних очей і лагідної невинної дурненької усмішки, без сумніву, був манекеном сина для цього манекена батька. Вони стояли, у витонченому жесті простягнувши руки — батько праву, а син ліву, — і немовби казали: «Ми тут. Дивіться на нас уважно. Ми тут, щоб ви милувалися».

Вбрання було бездоганне, і погляд Броуді зі складок їхніх штанів перейшов до пишноти краваток, окинув лискучість комірів, білосніжність виткнутих хустинок, полиск шкарпеток і панчіх і помандрував до капелюха-казанка із закрученими крисами на батьковому лобі й елегантної шапки-таблетки на голівці хлопчика, аж доки врешті зупинився на охайному плакаті, на якому було надруковано: «Одяг від к. «К. П. Ш. В. М.». З нами ви можете виглядати так само».

— Придурки, — пробурмотів Броуді. — Чортові придурки. Це не магазин капелюхів, а чортова галерея воскових фігур.

Такої сміхоти Броуді за все життя не бачив, бо в Левенфорді ще ніколи не було воскових фігур — хоч нещодавно пішов поголос, що такі нововведення почали з'являтись у великих магазинах Глазго, — і він вважав, що невдовзі в місті їх візьмуть на глум.

Поки він, гордовито споглядаючи, стояв, із крамниці зненацька вийшов чоловік, несучи коричневий паперовий пакунок. Глузливу посмішку Броуді миттю збив раптовий принизливий страх, і його, немов ударом ножа, пронизало штрикучим болем. То що, виходить, вони вже почали вести справи? Цього чоловіка Броуді ніколи досі не бачив, тому спробував запевнити себе, що, найімовірніше, це робітник, який затримався й довиконує якесь завдання чи забирає забуте спорядження; хай там як, охайний пакунок викликав у Броуді підозру, глибоко його стривожив, і він уже менш гордовито зрушив із місця свої міцно ввіткнуті в землю кінцівки й повільно увійшов у двері своєї крамниці.

Перрі, безумовно, був тут як тут, щоб привітати Броуді; розвиток поточних подій спонукав його цього ранку до більш догідливої пошани, а ще йому, мабуть, не йшло з думки слабке сподівання, що у зв'язку з появою нових конкурентів він матиме хорошу можливість показати своєму шефу щось, що свідчитиме про його справжню важливість, аби певною мірою досягти сповнення своїх зруйнованих надій.

— Доброго вам ранку, містере Броуді, сер.

З цієї особливої нагоди Перрі вигадав лагідний дотеп, який сам він вважав розумним і водночас веселим, отож, зібравши докупи всю свою сміливість, він відчайдушно вистрілив ним у Броуді.

— Сьогодні перше квітня, сер, — схвильовано мовив Перрі. — Бачите, який висновок з того, що вони… — Перрі завжди так завуальовано говорив про своїх нових сусідів, — відкрилися в День дурнів?

— Ні, — рикнув Броуді, дивлячись на нього нахмурено, — але скажи мені, розумнику ти такий.

— Ну, по всьому місту ходить чутка, містере Броуді, що ви зробили з них квітневих дурнів! — мало не захлинувся від почуттів Перрі, і, побачивши, яке враження справили його слова, доброзичливо захихотів, а тоді його аж пересмикнуло від неймовірного задоволення: Броуді видав короткий смішок, утішений думкою про підлабузництво всього міста, на яке натякав Перрі своєю облесною, однак, хоч Броуді цього й не знав, вигаданою фразою. Його величезні пальці повільно зігнулися в кулак.

— Ая, я зроблю з них дурнів, це точно! Виб'ю з них трохи пиху, покажу, хто вони, без прикрас. Вони ще не знають, з ким зв'язалися, але, їй-богу, я їм покажу, де раки зимують.

Як саме він покаже, Броуді достоту не знав, та хоч у той момент у його голові не було ані натяку на визначену стратегію, впевненість у власній здатності розбити конкурентів була захмарна.

— Ти помітив статуї на вітрині? — неуважно запитав він.

— Так, так, містере Броуді! Свіжа ідея від великих фірм. Досить оригінальна, певна річ, і сучасна.