Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 51)

Невдовзі після цього задерикуватого оголошення в «Адвертайзері» до крамниці Броуді завітав чепурний ґречний відвідувач і з приємною задобрювальною усмішкою відрекомендувався, простягнувши візитну картку.

— Містере Броуді, я, як бачите, регіональний керівник «Компанії капелюхів і шкарпетково-панчішних виробів Мунґо». Я хочу, щоб ми були друзями, — сказав він, чемно простягнувши руку.

Броуді остовпів, але, окрім нехтування поданою рукою, у ніякий спосіб не виказав своїх почуттів і не відступився від своєї звичної манери.

— Це все, що ви хочете? — різко запитав він.

— Я розумію ваші цілком закономірні почуття, — почав візитер. — Ви вже вважаєте нас своїми ворогами. Насправді це не зовсім так. Хоч у певному сенсі в бізнесі ми конкуренти, на досвіді ми з'ясували, що двом закладам однакового характеру — таким, як наш і ваш — часто обопільно вигідно триматися разом.

— То ви мені кажете… — почав іронізувати Броуді, коли регіональний керівник зробив ефектну паузу, але той, не знаючи, з ким має справу чи як проявляється дедалі сильніший гнів Броуді, знову посипав словами.

— Так, саме так воно і є, містере Броуді. Ми виявили, що таке поєднання притягує більше людей до цього конкретного місця, там відбувається більше покупок, і це, звісно, вигідно обом магазинам. Ми збільшуємо торговельний обіг і ділимо прибутки! Отака в нас аритметика, — підсумував візитер, як йому здавалося, доволі влучно.

Броуді холодно подивився на нього.

— Це все чортові бріхні, — грубо відказав він. — Не думайте, що можете мені отак очі замилити і не прирівнюйте моє заняття до свого гандлярського торгування барахлом. Ви прийшли сюди, аби попробувати закинути свою вудочку в мою будочку, і я буду ставитися до вас, як до підлого злодія.

Регіональний менеджер «Мунґо» усміхнувся.

— Це ви, певно, так жартуєте? Я представляю солідну фірму; ми всюди маємо філії, ми не злодії. Я сам відкриватиму новий філіал і хочу з вами співпрацювати. А ви, — додав він лестиво, — ну, ви точно не виглядаєте на людину, яка не розуміє цінність співпраці.

— Не розказуйте мені про свою чортову співпрацю, якщо так у вас називається перетягування чужої клієнтури! — крикнув Броуді.

— Сподіваюсь, ви не маєте на увазі, що ми повинні зробити висновок, що ви маєте виняткове право монополізувати тут продаж капелюхів, — з певним обуренням сказав регіональний менеджер.

— До лампи мені право, я маю силу, і я кажу вам, я вас рознесу! — Броуді підняв і зігнув руки, багатозначно показуючи свої великі біцепси. — З вас мокрого місця не лишиться.

— Це вже зовсім по-дитячому, містере Броуді! Співпраця — це в кожному випадку краще, ніж суперництво. Звісно, якщо ви оберете боротьбу, — регіональний менеджер несхвально махнув рукою, — у нас є великі ресурси. Ми й раніше мусили врізати ціни за схожих обставин і легко зможемо зробити це ще раз.

Броуді зневажливо зиркнув на картонну візитівку, яка лежала, зім'ята, в його руці.

— Боже! Містере… як вас там звати… ви говорите як в дешевих романчиках. Я не збираюся опускати ціну ні на фартинг, — повагом сказав він зі зневажливим співчуттям. — В мене тут є покупці, і крапка, і мені повністю стане сил їх втримати.

— Зрозуміло, — коротко відповів візитер. — Ви, без сумніву, аж зі шкіри пнетеся, вимагаючи відкритої ворожнечі.

— Їй-богу, — гаркнув до нього Броуді, — це єдине, що ви до цього моменту сказали правдиве, і я сподіваюся, це буде останнє ваше слово.

На цих фінальних і недвозначних словах регіональний менеджер «Мунго» розвернувся й мовчки вийшов із крамниці, а тоді наступного дня — п'ятнадцятого березня — до сусідньої будівлі несподівано з'явилась невеличка бригада робітників.

Зараз вони працювали, надзвичайно дратуючи Броуді звуками свого труда, кожним ударом своїх молотків, що з нестерпною монотонністю били йому в голову. Їхня присутність дошкуляла Броуді навіть у моменти затишшя; він щоразу з побоюванням очікував початку уривчастого дробу і, коли той відновлювався, його пульс починав загрозливо набувати схожості з цим постукувальним ритмом. Коли через спільну стіну ставало чутно, як пили з разючим скрипом розтинають дерево, Броуді здригався, немовби його власні кістки різала пила, а на холодний сталевий дзенькіт доліт об камінь він морщився, ніби над і поміж очима на його чолі вони вирізьблювали глибоку вертикальну борозну ненависті.

Бригада випорожняла крамницю. Майстри працювали жваво, кваплячись завершити свої роботи якомога швидше, а також понаднормово; очевидно, для компанії «Мунґо» подвійна платня була дрібничкою! Наприкінці тижня робітники прибрали старі віконні рами, одвірок, ветхі полички й прилавок, усі віджилі уламки минулої епохи, і тепер оголений фасад шкірився до Броуді, ніби маска, його віконні отвори були немов невидющі очні западини, а порожній дверний отвір — роззявлений беззубий рот. Тоді зі столярами й каменярами свої зусилля об'єднали штукатури й малярі, з дня в день своїми спільними стараннями й уміннями помітно переінакшуючи вигляд цілої споруди. Броуді ненавидів кожен етап її зміни, і ця його дедалі дужча відраза до трансформованої будівлі поширювалась ще й на робітників, які своїм трудом так гарно її перебудовували, створюючи найвишуканіший і наймодерновіший магазин у місті. Одного разу, коли один із них зайшов у крамницю Броуді і, торкнувшись капелюха, чемно запитав, чи могли б йому зробити послугу — дати відро води, щоб він міг зробити чай для себе і товаришів по сусідству, оскільки постачання води з основної лінії у них тимчасово припинено, Броуді виставив ошелешеного чоловіка за двері.

— Воду! — гиркнув він. — Ви хочете воду, і вам вистачає зухвальства приходити сюди зі своїми інтересами. Нічо' ви не дістанете. Та якби вся ваша банда смажилася в пеклі, я б навіть краплі води не поклав ні одному з вас на язик. Вимітайся!

Однак огуда Броуді ніяк не впливала на роботу бригади, а лише сприяла — чи йому просто так здавалося — її прискоренню, і він понуро спостерігав, як поставали товсті мерехтливі вікна з дзеркального скла зелено-фотохімічної прозорості; як за одну ніч, немов гриби, виросли розкішні вітрини; як з'явилася вивіска з пишно оздобленими літерами, які… блищали! Наостанок посеред білого дня на очах Броуді завершальною анафемою над дверима встановили макет багато й щедро вкритого позолотою величезного циліндра, і там він весело гойдався на своїй жердині при кожному поруху повітря.

Упродовж цього періоду в поведінці Броуді стосовно міста загалом не було жодних помітних ознак цих стримуваних емоцій. Назовні він показував лише спокійну байдужість, адже сам гонор не давав йому говорити; а перед знайомими, які стали на його сторону в питанні цього вторгнення, він виявляв глибоку зневагу до нової компанії, відповідаючи на жовчні дотепи Ґрірсона у «Філософському клубі» з удаваною легковажною й зверхньою безтурботністю.

Загальна думка була така, що Броуді, безсумнівно, вийде переможцем у битві із загарбниками.

— Думаю, вони протримаються якісь пів року, перш ніж Броуді їх витіснить, — одного вечора розважливо сказав мер Ґордон групці обраних за відсутності Броуді. — Ой, ворог з нього страшно небезпечний. Боже, та він цілком годен підкласти пороховий заряд під їхній чудесний новий магазин.

— Це було б ризиковане завдання з тим, який він скорий до гніву, — вставив слівце Ґрірсон.

— От він скоро їх і висадить у повітря, — відказав мер. — Я з нього дивуюся, з того Джеймса Броуді. Не знаю ні одного живого чоловіка, котрий би видержав весь той рейвах і ганьбу через свою дочку і навіть оком не моргнув, ані не опустив ні разу голову від встиду. Він чорний сатана, коли вже поклав собі мету.

— Я б не був такий впевнений, мере; нє, нє, я просто зважив би на той факт, що сама його виваженість може не дати йому досягти цілі, бо він у своїй впертости попробував би ще з віслюком потягатися, — повагом сказав Ґрірсон. — Крім того, мере, він тепер так задер носа, що люди — ая, навіть ті добродії з графства, кому спершу то подобалося — починають трохи втомлюватися. Ця його пихата манера — як панський лосось; маленький кусник — добре, але коли тобі подають його постійно, то вже починає з душі вернути.

Отож, бачачи, що про нього пліткують і що ці пересуди мають дещо прихильний тон, Броуді почав відчувати, що в підбадьорливих очах громадськості він захисник непорушного старого порядку міста супроти вторгнення мішурного нового, і у своєму зовнішньому вигляді став ще більше скидатися на денді, замовив два нові костюми з найякісніших, найдорожчих тканин, купив собі в ювелірній крамниці на Ринку елегантну шпильку з опалом, яку тепер носив замість своєї простої золотої підкови. Ця шпилька одразу стала об'єктом обговорення серед його приятелів, і вони захоплено її роздивлялися, передаючи з рук у руки.

— Гарний камінь, хоч і не мені судити, — хихотів Ґрірсон. — Я сподіваюся, ви не виклали за нього остатні гроші.

— Не судіть мої заощадження за своїми. Я добре знаю, що можу собі дозволити, — грубо відказав Броуді.

— Нє! Нє! Я би про таке навіть не подумав. Ви так брязкаєте кишенями, що грошей, певно, маєте без ліку. Можу гарантувати, у вас добра сума відкладена на чорний день, — прошепелявив Ґрірсон позавгорідно, з іронічною проникливістю зиркнувши Броуді в очі.