Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 50)

Поки дівчини не було, місіс Броуді, не здогадуючись про те, що в пишних грудях міс Мойр працює така злісна закваска, скулено сиділа у своєму кріслі біля пічки, зануривши худе підборіддя в мокру кудлуватість котикової шубки. Довкола неї борушкалися струмені туманної пари, а в голові копошилися страхітливі сумніви, чи не несе вона часом відповідальності за якусь неясну, невизначену слабкість у Меті через промахи у вихованні. Неньці зблиснули в пам'яті слова, які Броуді часто повторював десять років тому, і зараз, караючись, вона чітко побачила чоловікове зневажливе обличчя, коли він, побачивши, як вона знову в чомусь потурає Метью, гаркнув: «Ти псуєш того свого розманіженого паскудника. Файний чоловік з нього виросте!». Ненька справді завжди намагалася затулити Мета від батька, захистити від суворості життя, давала йому всілякі витребеньки і привілеї, які не отримували інші її діти. Метью ніколи не вистачало сміливості прогулювати школу, проте коли він хотів — а хотів часто — вихідний або чомусь боявся йти на навчання, то, шкутильгаючи і скиглячи, приходив саме до матері: «Ненько, я хворий. Мене болить животик». Кожного разу, симулюючи яку завгодно хворобу, Метью навмисно шкандибав, накульгував, ішов як кривенький песик, так наче нестерпний біль, що виникав у будь-якому органі його тіла, негайно перекидався на одну ногу, паралізуючи її і роблячи його нездатним пересуватися. Ненька, звісно, бачила сина наскрізь, але хоч його вдавання й не вводили її в оману, її накривало хвилею дурної материнської любові, і вона поступливо відповідала: «Тоді нагору у свою кімнату, синку, а я тобі щось гарне принесу. Хай там що, ти маєш друга в особі своєї матері». Позбавлені сенсу неньчині почуття мусили десь знайти вихід, і вона щедро виливала їх на сина, відчуваючи в цьому суворому домі нагальну потребу прив'язати його до себе узами любові. Невже Метью не зміг змужніти через її потурання, невже став хирляком, розм'якнувши від її невимогливої, терпимої ніжності? Як тільки в голові неньки сформувалася ця думка, серце обурено її відкинуло, нашіптуючи жінці, що вона проявляла до сина лише доброту, лагідність і поблажливість і бажала йому винятково добра; а ще вона працювала задля нього до знемоги, прала, церувала, в'язала для нього, чистила черевики, застеляла ліжко, готувала йому найсмачніші страви.

— Ая, — пробурмотіла ненька сама до себе. — Я служила тому парубонькові вірою і правдою. Він же не мав би про мене забути? Я кусок від свого рота відривала для нього.

В уяві неньки постала вся та важка праця, яку вона виконувала для сина, від прання перших пелюшок до фінального пакування дорожньої скрині до Індії, і її пронизало відчуття бентежної даремності всієї її любові і служіння напроти теперішнього його ставлення до неї. Ненька бездумно запитувала себе: може, це лише її невмілість звела нанівець ці колосальні наполегливі зусилля, і тому Метью зараз поставився до неї так байдуже і покинув у такій тривожній непевності?

Тут місіс Броуді налякав раптовий звук, вона виснажено підняла очі й побачила, що Аґнес повернулася і звертається до неї нерівним тоном ледь стримуваного бажання відімстити.

— Ненько, я вийду заміж за Мета! — скрикнула вона. — Я буду його дружиною, і я хочу знати, що для цього буде зроблено. Ви маєте зробити щось негайно.

Ненька смиренно подивилася на Аґнес лагідними вологими блакитними очима, що сумирно світилися з-під безглуздого задрипаного чорного капелюшка.

— Не нападай на мене, рибочко, — мовила вона покірно. — Я досить натерпілася за своє життя, щоб ще й від тебе чути грубі слова. Я не годна огризатися, ти, певно, бачиш, — і ненька кволо додала: — Я просто змучена жінка.

— Це все прекрасно, але я не дам, щоб Мета отак відібрали! — закричала Аґнес у нападі гніву. — Він належить мені так само, як і будь-кому іншому. Я ось так просто його не віддам.

— Еґґі, — глухо відповіла ненька, — ми нічого не знаємо; ми не можемо сказати, що там діється, але можемо молитися. Так! Ми можемо робити це. Напевно, нам варто помолитися в цій самій кімнаті. Може, Всемогутній Бог, той самий Бог Господь, що дивиться на Мета з неба Індії, погляне тут на нас, двох стривожених жінок, і покаже нам світло, щоб утішити нас.

Аґнес, якій поцілили в найвразливіше місце, заспокоїлася, напруга з тіла зникла, блиск в очах згаснув, і дівчина сказала:

— Напевно, ви маєте рацію, ненько. Це нас утішить.

Тоді більше з формальної ввічливості, аніж з будь-якої іншої причини вона запитала:

— Будете казати ви чи мені?

— У тебе ліпше виходить, — скромно відказала місіс Броуді. — Ти промовиш за нас двох.

— Гаразд, ненько, — самовдоволено відповіла Аґнес.

Вони приклякнули в маленькій задушливій кімнатці серед упереміш накиданих на підлозі пляшок, коробок, бляшанок укупі з неохайним настилом соломи й тирси для обгортання товарів; вівтарем їм був пакувальний ящик, іконою — рекламне оголошення в рамці на стіні. Та все ж жінки стали на молитву.

Аґнес, яка стояла навколішки рівно й несхитно, напнувши своє огрядне невисоке тіло мало не з чоловічою міццю і сповнена могуті під тиском самовладання, гучним твердим голосом розпочала молитву. Серед побожних людей у тих церковних спільнотах, з якими вона солідаризувалася, міс Мойр була відома силою й красою своїх спонтанних молитов, і зараз слова ринули з її вуст пишномовним потоком, наче ораторства молодого палкого священника, що просить за гріхи людства. Проте Аґнес не просила, вона немовби цілком собі вимагала, і її темні очі горіли, повні груди піднімалися й опускалися від напруженості її мольби. Слова дівчини були правильні, скромні, шаблонні, та, по суті, вона немовби з трепетом благала Всевишнього, щоб Він не відбирав у неї чоловіка, якого вона захопила й підкорила дрібкою чарів, якою Господь її наділив. Ніхто, крім Мета, на Аґнес ніколи й не дивився, вона знала, що не надто приваблива, і якщо Метью її підведе, можливо, ніколи не вийде заміж. Всі ті придушені почуття, закорковані всередині, не проривались за межі лише завдяки радісним надіям на майбутнє, і тепер Аґнес мовчки прохала Господа не обкрадати її від повноцінного здійснення тих бажань у стані священного шлюбу.

Ненька, навпаки, здавалося, осіла на землі апатичною масою, наче купка викинутого обшарпаного одягу; голова її похилилася з благальною покорою, тьмяна вероніччина блакить її жалісливих очей вмилася сльозами; з носа текло. Коли до її вух долинули гучні палкі слова, перед очима постав образ її сина, і якщо попервах ненька втиралась хустинкою крадькома, то вже скоро почала використовувати її дуже часто і врешті, не криючись, заплакала. Її серце, здавалося, весь час вистукувало слова: «О Господи! Якщо я зле вчинила з Мері, не карай мене занадто сильно. Не забирай від мене Мета. Залиш мені сина, аби він мене любив». Коли молитва закінчилась, запала довга мовчанка, а тоді Аґнес підвелася, простягнула неньці руку й допомогла їй звестися на ноги; стоячи лицем до лиця, двоє жінок тепер дивились одна на одну уважно, приязно, з відблиском розуміння і співчуття. Ненька злегка кивнула, мовби казала: «Цього вистарчить, Аґнес. Це було чудесно». У них обох неначе влилося нове життя. Ці велемовні звірення всіх їхніх надій, страхів і бажань Найвищій, Всезнаючій і Всемогутній Істоті в незнаних небесах надала їм впевненості, втішила й скріпила духом. Тепер вони не сумнівалися, що з Метью все буде добре, і коли ненька, збадьорившись і відновивши сили, нарешті повернулася, щоб іти геть, між нею й Аґнес промайнув погляд, що виражав їхню приємну потаємну співпрацю, і вони з оптимізмом і ніжністю поцілували одна одну на прощання.

Розділ третій

Ближче до середини березня порожня будівля поряд із крамницею Броуді стала осереддям бурхливого руху. Раніше вона у своєму жалюгідному пустуванні постійно була для Броуді більмом на оці супроти вишуканості його крамниці, він ставився до неї з презирливою огидою; та одразу після Дронового повідомлення про продаж Броуді почав дивитись на неї з іншим особливим і ще сильнішим несхваленням. Щоразу як виходив зі свого комерційного закладу, він кидав на пусте занедбане приміщення скрадливий ворожий позирк, кидав швидко, наче боявся, що погляд перехоплять, але мстиво, немов виливав свою злобу на неживу будівлю. Два її порожні вікна вже не виглядали безглуздо, але стали Броуді осоружні, і щоранку, коли він проходив повз них, боячись і водночас сподіваючись, що побачить чіткі ознаки заїзду нової компанії, а його погляд наштовхувався на ту саму занедбаність і порожнечу, у Броуді з'являлося нездоланне бажання з усією силою жбурнути туди важку каменюку, щоб розбити на друзки голі скляні шиби. Минув цілий тиждень, з дня у день нічого не відбувалося, тому від відтермінування цієї дії Броуді брала злоба: він уже напружився, щоб іти в бій, і почав снувати дурні теорії, що все це просто було злісною вигадкою Дрона, що мала на меті його роздратувати. Впродовж одного цілого дня Броуді почував певність, що крамницю не було продано, і в той час відверто єхидствував, набундючено тріумфуючи, але коротке оголошення в «Левенфорд Адвертайзер», в якому лаконічно повідомлялося, що компанія «Мунґо» відкриє нову філію на Гай-стріт, 62 на початку місяця квітня і що повну інформацію буде надано в номері наступного тижня, негайно знищило його швидкоплинну ілюзію; боротьба, яка відбувалася між Броуді й непорушною будівлею винятково в його викривленій свідомості, поновилася зі ще більшим завзяттям.