Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 5)
Врешті Броуді поглянув на Нессі, і в його вигляді одразу, майже непомітний, з'явився слабкий проблиск почуття, свідченням чого була не якась помітна зміна виразу обличчя, а його погляд, у якому заграли м'якші й делікатніші вогники. Так! Хай ненька забирає собі Мета, ая, ну, і Мері, та Нессі була його. Він доведе її до пуття, свою ягничку. Хоч Нессі ще мала, проте справляє враження справді розумного дівчати, і директор школи оце минулого вечора сказав йому, що вона має задатки стати вченою, якщо й далі наполегливо працюватиме. Саме так і треба робити. Розпізнати юний талант і не дати зійти з дистанції. Броуді будував плани на майбутнє, ще й приберіг у рукаві козир. Стипендія Латти! Вінець успіху її блискучого навчання. Нессі здатна здобути цю стипендію, якщо її спрямовувати в належний спосіб. Боже, який тріумф! Дівчина, яка виграла Латту, перша дівчина, яка то зробила, ая, та ще й Броуді! Він припильнує, щоб Нессі це зробила. Хай ненька зі своїм зніженням і розпещенням краще не пхається до його дочки. Він про це потурбується.
Броуді ще не до кінця розумів, до якого пуття хоче довести Нессі, але освіта — це освіта; потім у коледжі можна буде здобувати ступені й добиватися успіху. У містечку всі знали його як прогресивну людину широких ліберальних поглядів, і він ще більше на цьому наголосить, так, хай ця думка залунає з їхніх дурних писків. «Чули останні вісті? — уявляв Броуді їхні балачки. — Та розумна дівка із сім'ї Броуді йде в коледж; ая, дістала Латту, всі нагороди собі в школі похапала, і батько дозволяє їй їздити в університет. Ото-то він чоловік ліберальних поглядів. То є достеменно його заслуга».
Так, він покаже цьому місту! Груди Броуді розширились, ніздрі затремтіли, погляд завмер і став відстороненим, коли він дав волю своїм фантазіям, а його забута люлька тим часом загасла й охолола. Броуді змусить їх його визнати, захоплюватися ним, якось змусить їх колись побачити його таким, яким він є.
Думки про Нессі потроху стухли в його голові, Броуді перестав розмірковувати про її майбутнє, натомість, зробивши себе центральною фігурою своїх видив, з насолодою поринув у славу, яку дочка принесе його імені.
Врешті Броуді заворушився. Він вибив із люльки попіл, поклав її назад у підставку і, востаннє обвівши свою сім'ю поглядом, що ніби промовляв: «Я йду, але пам'ятайте, що я казав: я все одно за вами слідкую!», вийшов у вестибюль, надягнув свій квадратний фетровий капелюх із гладеньким, вичищеним ворсом, взяв свою важку ясеневу тростину і мовчки покинув будинок. То був його звичний спосіб відбуття. Броуді ніколи не прощався. Хай губляться у здогадках, куди він іде у свій вільний час — на зустріч, у раду чи в клуб, хай не знають напевне, чи повернеться він, коли саме і який у нього буде настрій; Броуді подобалося, як ними підкидало від несподіваного звуку його кроків у вестибюлі. То був спосіб підтримувати в сім'ї дисципліну, і роздуми, куди ж він пішов, дуже підуть домочадцям на користь, міркував Броуді, з грюкотом зачиняючи за собою парадні двері.
Хай там як, коли господар дому позбавив усіх своєї фактичної присутності, сім'я відчула певне полегшення; з його відбуттям атмосфера скутості в кімнаті розвіялась. Місіс Броуді розслабила м'язи, які впродовж останньої години були затиснуті, хоч вона того й не усвідомлювала, і коли її плечі трохи обезсиліло опустились, з її думок зникла напруга, а енергійність почала спроквола повертатися.
— Ти тут прибереш, правда, Мері? — м'яко промовила вона. — Я якась втомлена, ледве жива і тепла. Трохи почитати книжку мені не зашкодить.
— Так, ненько, — відповіла Мері і, як від неї щовечора й очікували, слухняно додала: — Ти заслуговуєш на відпочинок. Я сама помию посуд.
Місіс Броуді, підводячись, знехотя, та все ж згідливо кивнула нахиленою головою і, попрямувавши до власної шухляди в буфеті, вийняла зі сховку книжку — «Клятву Дебенгема» якоїсь Амелії Б. Едвардс[8], яка, як і всі книжки, які читала ненька, була визичена з левенфордської міської бібліотеки. Ніжно тулячи томик до серця, сіла, і незабаром трагічна, зломлена особистість Марґарет Броуді злилася з особистістю героїні, віддаючись одній з тих небагатьох утіх, які приберегло для неї життя.
Мері швидко прибрала посуд зі столу і застелила його плисовою покривкою, тоді сховалася в посудомийні, підкотила рукави на своїх тоненьких руках і взялася за миття посуду.
Нессі, перед якою тепер стояв вільний стіл, що безмовно нагадував про те, як батько спонукав її до роботи, спершу зиркнула на поглинуту книжкою постать матері, на спину бабусі, яка ні на що не звертала уваги, на тепер схилену спину Мета в його кріслі, який поважно длубався в зубах, тоді, зітхнувши, почала знеможено витягати з портфеля книжки і неохоче одна за одною розкладати перед собою.
— Ходімо спочатку зіграємо в шашки, Мері, — гукнула дівчинка.
— Ні, сонечко, батько сказав робити домашнє. Можливо, зіграємо опісля, — почулася відповідь.
— Може, я повитираю сьогодні замість тебе посуд? — запропонувала Нессі, потай намагаючись відтермінувати початок своєї важкої праці.
— Я сама впораюся, сонечко, — відказала Мері.
Нессі знову зітхнула і сказала сама до себе співчутливо, голосом, схожим на материн:
— Ой лишенько…
Дівчинка подумала про інших дітей, які сходилися, щоб грати в скакалки, гилку, чижа та інші чарівні веселі вечорові забави, і її маленька душа зажурилася, коли вона почала працювати.
Метью, тимчасову задуму якого потривожило раз у раз повторюване бурмотіння над вухом: «…
У кімнаті тепер повисла тиша, яку порушував тільки шелест перегортання сторінок, тихе торохтіння порцеляни, що вривалося ззовні, і нестерпний шепіт: «…
— Можна мені зайти, Мете? — прошепотіла вона.
— Заходь, — почувся зсередини завчений голос.
Мері увійшла. Метью, відповідь якого пролунала цілком безпристрасно, у той момент не підвів очей; розташувавшись на ліжку в одній сорочці саме так, щоб якнайкраще бачити себе в нахиленому під правильним кутом дзеркалі над комодом, він і далі спокійнісінько милувався собою і задоволено випускав великі хмари диму в бік свого відображення.
— Який приємний запах у твоєї сигари, Мете, — з відвертим схваленням зауважила Мері.
Метью жвавим рухом вийняв сигару з вуст, все ще задоволено себе розглядаючи.
— Так, — погодився він, — такий вона й повинна мати за свої гроші. Це сигара преміум-класу, тобто найкраща. П'ять за шестипенсовик, але ця одна коштувала мені півтора пенса. Це був зразок, і якщо мені сподобається, я візьму собі кілька. Запах приємний, Мері, але курці цінують букет. Жодна сигара не є першокласною, якщо не має букета. У цієї так званий горіховий букет, — Метью неохоче відвів погляд від дзеркала і, роздивляючись сигару ближче, додав: — А зараз треба зупинитись; думаю, я достатньо покурив.
— О, кури далі, — заохотила Мері. — Сигара чудова! Значно краща, ніж люлька!
— Ні! Мені треба приберегти іншу половину на вечір, — твердо відповів Метью, обережно гасячи розжеврілий кінчик об холодний фарфор своєї миски для вмивання й ховаючи недопалок до кишені жилета.
— Еґґі Мойр подобається, що ти куриш? — тихо спитала Мері, роблячи висновки з братових дій.
— Аґнес, якщо можна, не Еґґі, — роздратовано відповів Метью. — Скільки ще мені просити тебе не бути такою фамільярною. Це невиховано. Це… з твого боку це зухвальство.
Мері опустила очі.
— Я не хотіла, Мете.
— Дуже на це сподіваюся! Пам'ятай, Мері, що міс Мойр — юна леді, дуже достойна юна леді, а ще моя наречена. Так, якщо тобі треба знати, їй подобається, що я курю. Спочатку Аґнес була проти, але тепер вважає, що це романтично й по-чоловічому. Але їй не подобається віддих опісля, тому вона дає мені льодяники-освіжувачі подиху. Аґнес віддає перевагу тим, які називаються «Солодкі вуста». Вони дуже приємні.
— Ти дуже сильно кохаєш Аґнес, Мете? — серйозно запитала Мері.
— Так! І вона палко кохає мене, — потвердив Метью. — Тобі не варто говорити про те, в чому ти нічого не тямиш, але, безперечно, вистачить розуму збагнути, що коли люди гуляють разом, то вони неодмінно люблять одне одного. Аґнес мене обожнює. Ти, мабуть, бачиш, скільки всього вона мені дає. Це чудово, коли в молодого чоловіка є така симпатія. Аґнес — дуже гідна дівчина.
Якусь мить Мері мовчала, прикипівши до брата очима, тоді зненацька притиснула долоню до боку і мимохіть зажурено запитала:
— Тобі боляче, коли ти думаєш про Аґнес… коли ти від неї далеко?