Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 48)

Остання погроза Броуді наразі ще не вельми стурбувала неньку, зараз жінка була надто розчавлена, щоб усвідомити це погане передвістя; і хоч місіс Броуді підсвідомо розуміла, що поведінка чоловіка була незвична, а манера — особлива, вона навіть не підозрювала, у чому річ. Образи Броуді також не вельми її збентежили. Така була особливість неньчиної вдачі: вона стала настільки нечутливою до шмагань чоловікового язика, що тепер ледве чи помічала зміни способу побиття, і їй ніколи не спадало на думку спробувати захищатися від будь-яких глузливих звинувачень; ненька не могла висловити навіть найм'якшого чи найлогічнішого твердження на свою користь супроти волі чоловіка. Місіс Броуді ще давно з нищівною доконечністю усвідомила, що вона в ярмі у людини деспотичної й несправедливої, що єдиний спосіб захисту — виробити пасивну байдужість до кожного ірраціонального наклепу, який чоловік на неї зводив. Неньці не цілком вдалося, і Броуді її зламав, та принаймні вона розвинула здатність не впускати чоловіка у свої роздуми, поки його не було вдома. Отож як тільки Броуді пішов геть, ненька перестала про нього думати й мимовільно повернулась у помислах до причини свого недавнього занепокоєння — сина.

Спочатку листи надходили неньці з приємною й турботливою регулярністю, і разом з тими першими листами Метью щомісяця надсилав матері п'ять фунтів, щоб вона від його імені робила внески Левенфордському будівельному товариству. Місіс Броуді подобався тон цих ранніх листів; вони були для неї надзвичайно цікаві й захопливі, мали неймовірно піднесений настрій і були навдивовижу сповнені яскраво вираженою моральною чистотою. А далі поступово відбувся повільний перехід, і хоч листи все ще регулярно надходили з кожною доставкою пошти, вони зменшилися в розмірі й змінилися у своїй суті, отож хоча ненька й поглинала жадібно ті кілька окрайчиків нечисленних і часто тривожних новин, про які в них ішлося, вона не могла вдовольнити свого материнського прагнення, а позбавлені ентузіазму, шаблонні вітання, якими незмінно закінчувались листи, не могли заглушити її невиразних поганих передчуттів. Коли Метью ось так скоротив свої послання до найменшого, наймізернішого мінімуму, ненька почала писати йому з докорами, але, на жаль, безуспішно, адже як підтвердження отримання першого листа в такому дусі, Мет цілковито його проігнорував і вперше, звідколи покинув матір, нічого не надіслав з наступним відправленням пошти. Згодом ці пропуски почали ставати все частішими й тривожнішими, і тепер місіс Броуді не мала жодної вістки від сина вже близько півтора місяця.

Аґнес Мойр постраждала так само; останні листи Мета випромінювали байдужість, а часом і справдешню холодність, були сповнені завуальованих, а потім і прямих двомовностей про те, що дружині не підійде індійський клімат, і перемежовані натяками на його негідність чи то небажання прийняти її цнотливу пропозицію подружніх стосунків. М'яка, закохана натура міс Мойр зазнала грубого й болісного удару від цих настрашливих нечастих звірень. Зараз, подумавши про Аґнес, ненька зі своїм ірраціональним, однак глибоко закоріненим уявленням, що треба шукати розради у відчаю, рівносильному її власному, вирішила попри свою втому й несприятливу погоду навідатися до майбутньої невістки. Зиркнувши на годинник, місіс Броуді зрозуміла, що має дві вільні години, які можна використати з цією метою так, щоб ніхто з домашніх не помітив, а це було важливо, оскільки, відколи Мері була у вигнанні, Броуді наказав, щоб ненька звітувала йому про кожний вихід із дому.

Отож місіс Броуді підвелася і, піднявшись по сходах у свою кімнату, скинула халат, залишивши його лежати на підлозі; жодного разу не глянувши в дзеркало, вона зробила туалет — хутко протерла обличчя намоченим краєм рушника. Далі ненька витягнула з шафи те, що після зняття кількох прикріплених для захисту аркушів паперу, виявилося старою котиковою шубкою. Шубка, релікт із часів до її заміжжя, тепер була зношена, обшарпана, потерта й місцями мала сірувато-коричневий відтінок. Її зберігалося й носилося з перервами впродовж двадцяти років, і ця дрантива, обтріпана одежина, яка колись огортала неньчин юний незайманий стан, таїла в собі стільки ж трагізму, скільки й сама Марґарет Броуді. Проте ненька не дивилася на своє пальтечко в такому понурому світлі; вона бачила в ньому котикову шубку, справжню котикову шубку, можливо, уже не таку елегантну в плані крою, але все ще зі справдешнього котикового хутра, і відповідно цінувала її як найрозкішніший одяг, який мала. Місіс Броуді на мить забула про свою журбу: піднявши й задоволено окинувши оцінним поглядом позбавлену обгортки шубку, вона легенько її струснула, пестливо торкнулася пальцями вицвілого хутра, а тоді, зітхнувши так, немовби витрусила із зацвілої тканини пригаслі спогади своєї забутої юності, ненька повільно його одягла; що ж, принаймні шубка давала ту перевагу, що прикривала вицвілу сукню й тепло вкутувала її підупале тіло. Опісля місіс Броуді квапливо натягнула поверх розпатланого волосся й абияк вирівняла на голові чорний капелюшок, прикрашений змиршавілою пір'їною, яка, страхітливо імітуючи кокетливість, спадала неньці за ліве вухо. Довершивши в такий спосіб свій убір для виходу в люди, місіс Броуді поспішно збігла вниз сходами й залишила будинок, мало не крадучись.

На вулиці ненька на відміну від свого чоловіка не стала бундючно простувати серединою вулиці, а скрадливо, шаркаючи ногами, подріботіла внутрішньою частиною тротуару; ненька похилила голову, лице її посиніло від холоду, вона прагнула нікому не потрапляти на очі, весь її вигляд був промовистою демонстрацією смиренного мучеництва. Сніг перетворив виблякле котикове хутро в блискучий горностай; він залітав неньці в очі і рота, викликаючи кашель, проникав у тоненькі невідповідні чобітки й так сильно намочив їй ноги, що ще задовго до того, як вона дісталася крамниці Мойрів, кожен крок супроводжувався хлюпотом.

Попри неочікуваність такого візиту Аґнес була рада бачити місіс Броуді, і коли вона тепло привітала гостю, обидві жінки швидко обмінялися поглядами, прагнучи побачити в очах одна одної непомильний знак про ліпші вісті. Кожна миттю зрозуміла, що палка надія ще поки що не справдилась; вони зажурено опустили очі, але все одно озвучили запитання, на яке подумки вже дали собі відповідь.

— Ти щось отримала цього тижня, Еґґі?

— Ще ні, ненько, — Аґнес любляче зверталася до місіс Броуді цим словом, оптимістично сподіваючись на майбутнє родичання. — А ви?

— Ні, рибко, ще ні, але, може, пошта запізнюється через нездалу погоду, — промовила місіс Броуді з відчаєм у голосі.

— Я б не здивувалась, коли так, — безрадісно відповіла Аґнес.

Насправді місіс Броуді й Аґнес намагалися ввести одна одну в оману, адже вони напам'ять знали, з якою частотою доставляють пошту з Індії, а курсування поштових кораблів тепер більше не було для них таємницею; однак сьогодні тягар дедалі більшої непевності був нестерпним, і ця слабка спроба обману виявилась марною. Дві жінки якусь мить дивились одна на одну невидющими очима, неначе всі теми для розмови вже вичерпалися. Завдяки своєму становищу господині Аґнес оговталася перша і, зібравшись на дусі, турботливо промовила:

— Вип'єте зі мною чаю, ненько. Ви геть промокли і змерзли від тої завірюхи.

Місіс Броуді мовчки погодилася й пішла слідом за Аґнес у невеличке підсобне приміщення, де посеред безлічі порожніх бляшанок від печива, пляшечок з-під цукерок і дерев'яних коробок від шоколаду стояла маленька залізна грубка, що віддавала слабким теплом.

— Сідайте ось тут, ненько, — знову озвалася Аґнес, відкриваючи металеві дверцята пічки й ставлячи стілець перед цим невеличким палахким отвором. — Через погоду в нас майже нема покупців, тому я матиму час трохи з вами погомоніти.

За взаємною згодою було мовчки оголошено про тимчасове припинення сумних розмов, і поки Аґнес кип'ятила чайник, ненька стала сушити біля вогню свої мокрі чобітки і замислено погодилась:

— Ая! Знов падав сильний сніг, коли я сюди йшла. Файно в такий день побачити хоч би проблиск тепла.

На цих словах Аґнес вкинула на червоний присок совочок коксу і поцікавилась:

— Ви питимете чай чи какао, ненько? Отримала цього тижня свіжого «еппса».

— Я, певно, більше би хотіла какао. Ним краще можна підкріпитися, і воно поживніше, ніж чай, в холодний день. Це одна з твоїх рис, Аґнес: ти завжди пропонуєш щось смачненьке для тіла.

— Для вас, ненько, я точно можу це зробити, — відповіла міс Мойр, значуще випнувши губи. — Шкода було б, якби я не могла трохи для вас постаратися. Ви не хотіли б зняти пальто? — І Аґнес підійшла, щоб допомогти зняти котикову шубку.

— Ні! Ні, дякую! — хапливо скрикнула ненька, злякано подумавши про недоліки вбрання під сподом. — Я не буду лишатися надовго.

Однак очі місіс Броуді наповнилися слізьми вдячності, коли вона взяла чашку гарячого какао й надпила; вона навіть погодилась узяти й потроху щипати солодке печиво; тоді, коли ненькою поступово заволодів спокій, вона зітхнула:

— Це була для мене тяжка зима. Не знаю, як я її пережила.

— О, я знаю, ненько! Ви натерпілися.

— Ая, я натерпілася! Ніколи не думала, що зможу знести таку ганьбу, Аґнес, я її не заслужила. А ще думаю, батько Мері винуватить мене, що я мала ліпше за нею пильнувати.