Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 47)

Перед своїм будинком Броуді зупинився. Білий сніговий покров надав будівлі нереальної, оманливої величності, пом'якшив грубі лінії, згладив штивний присадкуватий обрис, поєднав своїм чіпким дотиком несумісні елементи, отож перед стуманілим зором Броуді будинок постав у грандіозній пишноті; він височів на тлі затьмареного свинцевого неба, створюючи ілюзію безмірних обсягів. Будинок ще ніколи йому так не подобався, ще ніколи так його не захоплював, і Броуді охопило відчуття бурхливої радості від володіння ним, коли він покрокував до парадних дверей і зайшов усередину.

У вестибюлі Броуді зняв капелюха і розмашистими навіженими рухами розметав у всі боки налиплий на нього щільний шар снігу, весело спостерігаючи, як м'які грудочки хляпають об стелю, стіни, картини, люстру; тоді він несамовито затупотів об підлогу важкими чобітьми, струшуючи тверді, спресовані шматочки льоду й снігу. Хай та його безрука нехлюя має роботу, хай прибере за ним цей гармидер, подумав Броуді, заходячи в кухню з виглядом завойовника.

Він одразу сів і накинувся на величезну паруючу миску юшки, що солодко пахнула яловичиною й кістками, загусла від злиплого ячменю; юшка стояла на столі, очікуючи на його прихід, — нагадування про відданість і завбачливість дружини, якими він знехтував. «Якраз то, що треба в холодний день», — подумав Броуді, жадібно хлепчучи з жагою ненажерливого звіра, одна за одною підносячи до рота повні купчасті ложки й безперестанно ворушачи щелепами. Броуді шматував і розтирав своїми твердими зубами м'ясо й маленькі шматочки кістки, що плавали в крупнику, насолоджуючись тим, що вперше за багато тижнів у нього такий шалений апетит, а їжа так добре смакує.

— Смакота, — визнав він, звертаючись до місіс Броуді, і, дивлячись на неї, огидно заплямкав губами. — Тобі ж ліпше. Якби крупник був підгорілий у такий день, я б вилляв його тобі на голову.

Коли ненька завмерла від такої незвичної похвали, Броуді загорлав:

— Чого очі вилупила?! Це весь мій обід?

Місіс Броуді негайно вибігла, але, квапливо внісши варену яловичину й великий овальний таріль із картоплею й капустою, вона налякано замислилася: що могло витягти її чоловіка з постійного стану понурої небагатослівності й викликати цей бурхливий, розгнузданий настрій? Броуді відчикрижив шматок жирної яловичини і жбурнув його собі на тарілку, тоді наклав картоплі й капусти, почав їсти і з повним ротом презирливо окинув дружину оком.

— Ну в тебе й фігурка, моя квітко, — глузливо посміхнувся Броуді, на мить припинивши чавкати своїм повним ротом. — Пряма рівно стільки ж, як цей твій гарний ніс. Ану не тікай.

Броуді підняв ножа, зробивши розмашистий загрозливий помах, аби затримати дружину, поки він дожовував кусень яловичини. Тоді повів далі, майстерно вдаючи занепокоєння:

— Мушу признати, за остатній час ти не покращала; від всіх тих гризот ти вже геть себе занехаяла; зараз ти найбільше нагадуєш кобилу, запряжену в міський екіпаж. Бачу, ти далі носиш той халат, подібний на шмату до посуду, — Броуді замислено поколупався в зубах зубцем виделки. — Він якраз тобі пасує.

Мов зів'яла очеретина, ненька стояла, нездатна витримати презирливий погляд чоловіка; вона не зводила очей із вікна, немовби цей відсторонений погляд давав їй змогу стійкіше зносити глузування Броуді. Обличчя її було сіре, хворобливо, оскліло просвічувало; очі були широко розплющені в бездумній, застиглій зневірі; худі, спрацьовані руки нервово теребили стрічку, що вибилась на поясі.

Раптом Броуді в голову стукнула думка. Він глянув на годинник.

— Де Нессі? — крикнув він.

— Я трохи дала їй їсти до школи, щоб вона не верталася додому в заметіль.

Броуді невдоволено загув.

— А моя матір? — допитувався він.

— Вона теперечки не вставала, бо боялася холоду, — прошепотіла ненька.

Броуді затрусився від дикого реготу.

— Тобі б таку тямовитість, немічна ти істото. Якби ти була така бистра на розум, то ліпше би трималася і не зморювалася б так швидко, — тоді, трохи помовчавши, повів далі: — То нас тут тільки двоє. Аж душу проймає, нє? Ну що ж, маю для тебе велику новину! Чиста несподіванка!

Місіс Броуді миттю перестала дивитись у вікно; в занімілому очікуванні вона втупилась у чоловіка.

— Ти тут дуже з панталонів не вистрибуй, — зневажливо сказав Броуді. — Твоєї чудесної безстидної дочки це не стосується. Ти ніколи не взнаєш, де вона! Цей раз ідеться про гандель. Ти завше так помагаєш і підбадьорюєш, що я мушу тобі розказати, — він важно замовкнув. — Одіжна фірма «Мунґо» придбала приміщення по сусідству з твоїм чоловіком; ая, по сусідству з Броуді — капелюшником, — він гучно зареготав. — Тому ти скоро можеш опинитися в богадільні!

Броуді зайшовся сміхом від власного жарту.

Ненька знову задивилася в порожнечу. Їй раптом стало слабо, і вона присіла; та коли жінка це зробила, знущальний погляд Броуді спохмурнів, його обличчя, яке вже залило рум'янцем від гарячої їжі, понуро спалахнуло.

— Я сказав тобі сісти, бабо?! Стій, поки я з тобою не закінчу.

Немов слухняна дитина, ненька підвелася.

— Тебе, певно, не дуже обходить, що ці кляті гади мали нахабство облаштуватися в мене під порогом. Мабуть, тобі дуже легко приходить твоя їжа й питво, але я на них заробляю. Ти хіба не розумієш своєю дурною головою, що це буде боротьба на смерть, — на їхню смерть?

Броуді гупнув кулаком по столу. Його гучна веселість згасала, поступаючись місцем похмурому реакційному гніву.

— Як не годна думати — подавай на стіл. Піди принеси мені солодке.

Ненька принесла трохи приготованих на парі яблук у тісті; Броуді хижо на них накинувся, а вона тим часом стояла, немов якийсь задрипаний лакей, по інший бік столу. Новина, яку розповів чоловік, неньку не надто стурбувала. Перебуваючи в тіні владної особи Броуді, жінка не боялася фінансової катастрофи, і хоч той незмінно видавав їй скупий мізер на ведення домашнього господарства, вона завжди розуміла, що сам Броуді не дуже економить, і часто бачила, як він витягає з кишені блискучу жменю золотих соверенів. Ненька у своєму пригніченому настрої намагалася дати раду іншій гризоті. За останні півтора місяця вона не отримала жодного листа від Метью, а до того його повідомлення для неї почали ставати дедалі лаконічнішими й такими нерегулярними, що її взяла щонайбільша досада й побоювання. Про Мері місіс Броуді покинула й думати як про безповоротно втрачену дитину; вона навіть не знала доччиного місцезнаходження, лише чула, що Фойли знайшли їй якусь роботу в Лондоні, але яку, вона не знала; тепер усі свої надії й любов вона віддавала Метью. Нессі, беззаперечно, була єдиною улюбленицею Броуді, отож для неньки залишався хіба тільки Мет. Та, окрім цього, місіс Броуді таки завжди любила його найбільше, і тепер, коли він забував їй писати, жінка гадала собі, що його неминуче спіткала якась хвороба чи нещастя. Зненацька ненька здригнулася.

— Дай мені цукру! Чого ти там нудиш світом і в хмарах витаєш? — закричав їй Броуді. — Ці ябка в тісті на смак, як квасок. Твої руки так надаються до готування яблук у тісті, як мої ноги.

Що слабшим ставав вплив алкоголю, то злостивішим робився Броуді. Він вихопив цукорницю в неньки з рук, посолодив свій десерт до смаку, а тоді з'їв його з виразом щонайбільшого невдоволення.

Врешті-решт Броуді підвівся, струшуючи тілом у спробі відігнати важку сонливість, що почала на нього наступати. Йдучи до дверей, він обернувся до дружини і в'їдливо сказав:

— Тепер можеш сідати! Я не сумніваюся, що як тільки я ногою за поріг, ти всядешся біля каміна зі своїми паскудними книжками, а я тим часом буду на тебе гарувати. Не кажи мені, що ти не лінива, не кажи мені, що ти не нехлюйка. Коли я так говорю, значить, ти така є, і крапка. Я знаю, яка ти насправді, ти, лінива бабо.

Броуді ставав дедалі дратівливішим, тому похмуро вишукував якийсь новий спосіб дошкулити дружині; і ось йому сяйнула думка — парфянський постріл надзвичайної точності; його очі заблищали зі зловмисною втіхою від того, що ранкову новину Дрона можна використати як пристойний привід збентежити місіс Броуді.

— Тепер, коли в нашого ганделю з'явилися конкуренти, — повільно повів далі він, зупинившись у дверях, — ми мусимо економити. В цьому домі пропадати має менше і викидати треба менше, і першочергово я вирішив урізати тобі виплати на будинок. Відтепер ти будеш діставати на десять шилінгів на тиждень менше, але пам'ятай: на моїй їжі економити не можна. Просто зроби так, аби нічого не пропадало, а мені все подавай, як звично. Ти мене чуєш? Будеш мати на десять шилінгів на тиждень менше! Обміркуй то, коли сядеш за свої романчики.

Тоді Броуді розвернувся і вийшов із кімнати.

Розділ другий

Коли чоловік пішов, місіс Броуді справді сіла, відчуваючи, що якби вона з його відходом не отримала змогу дати відпочинок своєму втомленому тілу, то впала б на підлогу йому до ніг від звичайної втоми й ниючого болю в боці. Це був незвичний біль, тягучі, виснажливі кольки, які, хоч вона настільки до них призвичаїлася, що майже не звертала уваги, постійно підточували її сили, і хай як недовго місіс Броуді була на ногах, приносили надмірну незбагненну втому. Та поки ненька отак сиділа, з її обличчя, що помітно постаріло за останні три місяці й зараз мало вираз відстороненої зосередженості, можна було зрозуміти, що вона перейнята не егоїстичними роздумами про власну фізичну знемогу, а серйознішим і зворушливішим горем.