Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 45)

Броуді з кам'яним виразом обличчя пожирав Ґрірсона очима, але тортури продовжилися.

— Кажуть, то була дуже гарна дитинка, і лікар дуже зажурився, коли її втратив. Він мав великий інтерес у пацієнтці. Тут нічого дивного, випадок дуже незвичайний з усіма цими ускладненнями пневмонії, — Ґрірсон скорботно похитав головою. — Боже, але яка трагедія, батько не вберігся і так і залишив у славі… кгм, кгм! Пробачте, містере Броуді! Я геть забув! Дурний язик наперед розуму біжить.

Ґрірсон випромінював смиренну вибачливість. Він наступив Броуді на мозоль, змусив його здригнутися і мав достатньо клепки, аби вчасно відступити.

Броуді пропалив співрозмовника поглядом. Всередині його аж скрутило, але він тихим, напруженим голосом сказав:

— Ваш медоточивий язик може плескати, як веллгольський струмок, мене то не обходить.

Це була неправильна позиція, бо вона одразу дала змогу відновити цькування, чим Ґрірсон не забарився скористатися. Він видав тихий, улесливий смішок.

— Правильно, правильно! Ото несхитний дух! Не можу не захоплюватися, містере Броуді, — повів далі Ґрірсон, — тим, яку тверду позицію ви зайняли в ситуації всієї тої ганьби. Чоловік, який мав такий важливий статус у місті, міг би легко зламатися від такого пониження, бо, сумніву нема, ціле місто місяцями про то гуділо.

— Мені до одного місця, що там патякають на Ринковій — важко дихаючи, відрізав Броуді. Він мало не вбив Ґрірсона одним поглядом, але жодною іншою зброєю гідність не дозволяла йому скористатися, а гонор не давав відступити.

— Ая, ая, — теоретизував далі Ґрірсон, — але якийсь інший чоловік міг би дістати струс, якби став козлом відпущення для цих підлих дурнів і посміховищем у місті. Боже! — додав він тихо, ніби йому щойно ще щось спало на думку. — Звичайний чоловік уже запив би, щоб відвести душу.

Броуді насуплено подивився на Ґрірсона з-під своїх кущуватих брів. Вони ще й це йому інкримінували?

— Нема нічого ліпшого, ніж крапелюшечка спиртного, особливо в таку погоду, — багатозначно протягнув Ґрірсон. — Ну, я мушу йти. Зимно тут стояти балакати. Гарного вам дня, містере Броуді.

Ґрірсон, покірно схиливши голову, хутко покинув зону досяжності, не давши Броуді часу відповісти. Хоч він і тремтів від стояння на морозному повітрі, всередині його зігрівало полум'я приємного самовдоволення. Ґрірсон аж світився від думки про тремтіння в розлючених очах Броуді, коли його філігранно вигострені вістря вп'ялися в ціль, і торжествував, згадуючи гучне важке зітхання, яке врешті-решт викликало накопичення отрути з тих вістер. Ґрірсон засміявся собі під ніс із вишуканості жарту, який розповість у клубі сьогодні ввечері; вони полускають зі сміху, коли він розкаже. Уже в передчутті, Ґрірсон хихикнув сам до себе. А чому було й не принизити цього напиндюченого вишкребка? За кого він себе має зі своїм зухвальством і пихою? А крім того, яка людина в таку ніч вигнала б з дому свою дитину, як пса? Маля через це померло. Ая, і сама Мері мало не вмерла, якщо вірити чуткам! Вона перенесла пневмонію, пологову гарячку і ще бог знає які страждання. Так, це був скандал, навіть якщо та дівчина справжнісінька… Ґрірсон пішов далі і зник з поля зору, дуже задоволений своїми міркуваннями.

Броуді дивився, як Ґрірсон іде вулицею; губи його зімкнулися в тонку криву риску. Отакі вони люди, думав він. Тепер, коли його поклали на лопатки, вони будуть намагатися закидати його камінням, забити ногами, стерти в порох. Однак на саму думку про це Броуді гордо розправив плечі. Його не вклали на лопатки! А ті, хто на це натякають, хай зачекають і будуть бачити. Вся ця триклята справа забудеться, за місяць-два стане лише туманним спогадом. Його справжні друзі, аристократи, поважні люди округу, напевно, відчувають до нього тільки співчуття і жаль. Однак при згадці пережитого стиснуті губи Броуді злегка затремтіли. Усі ці тижні, поки Мері перебувала в дільничній лікарні на межі життя і смерті, він із безжальною байдужістю стрімкої скелі непорушно тримався свого рішенні прогнати доньку. Мері спричинилася до вигнання власним вчинком, і він відкрито заявив: у пристойному товаристві їй більше немає місця. Попри безмовне вичахання дружини, попри галасливий поговір і кипучу зміну думки міста, попри тиск напруженої особистої зустрічі з лікарем Ренвіком, попри ганебність публічних образ і докорів Броуді твердо й незворушно стояв на своєму. Він не навідував доньку, і думка про власну непохитну рішучість тепер заспокоювала його розбурханий дух. Та вони не знають, що він пережив; його гонор зазнав майже смертельного удару. З похмурим полегшенням Броуді звернувся думками до того, що було його розрадою впродовж цих нестерпних місяців, спрямував свої зловтішні помисли на трагедію на Тейському мосту! Броуді не розмірковував із задоволенням про смерть байстряти — він із самого початку відрікся від нього, — але думка про понівечене Фойлове тіло, чиї жалюгідні рештки були знайдені і тепер гнили в даррокській землі, нерідко блукала в його свідомості. То був цілющий бальзам для його скривдженої пихи. У своїй уяві Броуді з нестримною насолодою перебирав силу-силенну яскравих гидотних подробиць. Йому було однаково, що загинула ще сотня людей; втрата цілого поїзда була лише інструментом справедливої помсти. Цей один чоловік образив його, посмів перейти йому дорогу, а тепер він мертвий. Це була солодка втіха!

Броуді уже було розвернувся, щоб зайти назад у крамницю, аж тут до нього знову причепилися з розмовою. Щоб поговорити з ним, із дверей сусідньої будівлі з усією неспокійною боязливістю кролика вилетів низенький чоловічок. То був Дрон. Від погляду на тремтливе хвилювання коротуна на виснаженому обличчі Броуді з'явилося презирство, а поки він робив зневажливі припущення про ціль цього візиту, його самовпевненість, яка завжди відновлювалася завдяки усвідомленню жаху, який він навіває на інших, повернулася. «Він збирається розказати про своє новонароджене чадо?» — думав Броуді, зауваживши дивний притлумлений погляд, що відбився на обличчі коротуна.

Вигляд Дрон, безперечно, мав незвичний; чоловічок тремтів від стримуваного збудження, швидко, із шелестливим звуком потирав руки, безперестанку кліпав світлими віями, а ноги його трусилися, ніби від тетанусу[57], коли він, затинаючись, намагався заговорити.

— Та кажіть вже, не затримуйте мене на моєму власному порозі, — глумливо посміхнувся Броуді. — Яким видом звіра вас благословлено цього разу?

— Діло не зовсім у цьому, — квапливо відказав Дрон у новому приступі нервового ворушіння. Тоді він повільно додав, немовби перед цим ретельно відрепетирував свої слова: — Я тільки хотів спитати, чи точно ви впевнені, що не хочете ці мої приміщення, як я пропонував минулої осени.

Дрон різко махнув головою у бік порожньої крамниці.

— Може, ви й забули, що вишпурили мене того дня на тротуар, але я не забув! Я не забув, як ви мене турнули і я впав просто на спину.

На останніх словах голос коротуна здійнявся пронизливим крещендо.

— Курдуплику мій, ви впали і все. Якщо ви захотіли посидіти на своїй дупі під моїм комерційним закладом, то я ніц не маю проти; але якщо в тій позиції вам було не так приємно, як ви собі уявляли, поговоріть про то зі своєю жінкою. То не моє діло, — спокійно сказав Броуді. Однак очі Дрона його заворожували, адже у них відбилися дві протилежні емоції, що боролися за верховенство; вони були сповнені напівнажаханим-напівтріумфальним поглядом кролика, що дивиться на ворога, який впіймався у власне сильце.

— Я питав, чи точно ви впевнені, — задрижав Дрон, не звернувши увагу на те, що його перебили.

Тоді він квапливо повів далі:

— Кажу, чи точно ви впевнені, що не хочете оце моє приміщення? Бо як ви б і хотіли крамницю, то не дістанете, — я вам не дам! Я вам не дам! Я її продав! Я продав її «Компанії капелюшних і панчішно-шкарпеткових виробів Мунґо».

Дрон тріумфально прокричав останні слова, а тоді затараторив далі:

— Я одержав більше, ніж поставив ціну, бо в них необмежений капітал; вони збираються облаштувати тут великий, оттакенний магазин з усім-усім і спеціальну вітрину, а ще спеціальний відділ з капелюхами і кашкетами. Я знав, що ви схочете почути таку новину, тому не міг чекати. Заскочив, як тільки підписав контракт.

Голос Дрона зазвучав зловтішно, майже істерично.

— Кусайте тепер лікті, ви, гнобителю хамовитий! — загорлав він. — Кусайте лікті, поки не згризете. Будете знати, як збиткуватися зі слабших від себе.

Тоді, мовби боячись, що Броуді на нього накинеться, Дрон крутнувся і чкурнув до своєї нори.

Броуді стояв цілковито нерухомо. Дронів малодушний емоційний сплеск взагалі його не зачепив, але новина коротуна була трагічна. Невже нещастя тепер завжди його переслідуватиме? Компанія «Мунґо», що виникла і спершу працювала винятково у Глазго, уже якийсь час запускала свої щупальця в довколишні села; як першопрохідці, що усвідомили перевагу принципу магазинної мережі, вони захопили більшість містечок Ланаркширу і зараз поволі просувалися вздовж течії Клайду. Броуді знав, що це вторгнення обернулося лихом для багатьох місцевих крамарів, бо «Мунґо» із задоволенням використовувала таку яскраву піротехніку, як розпродажі наприкінці сезону й розкішні вітрини, де ціни на товари були вказані не у звичних простих шилінгах, а у формі оманливих чисел, що підступно закінчувалися «одинадцятьома і трьома четвертими пенса»[58], а на самих товарах ще й красувалися мішурні карточки, які манливо збуджували цікавість такими надписами, як «Те, що треба вашому малюкові», «Економна ціна», «Висока якість»; а поверх того фірма безжально знижувала ціни, коли з'являлася конкуренція. Наскільки Броуді було відомо, «Мунґо» мала крамниці в Дарроку й Ардфіллані, але хоч це й не була винятково капелюшна компанія, він часто втішався думкою, що вона обійде Левенфорд стороною через його комерційний заклад, що мав довгу історію й глибоко тут вкорінився. Броуді казав собі зневажливо, що вони за рік не продали б і капелюха. А тепер вони їхали сюди! Броуді знав, що на нього чекає боротьба, і він зробить так, щоб вона була запекла, щоб вони спробували свої сили проти Джеймса Броуді, а тоді понесли відповідальність за наслідки. Раптом він усвідомив, наскільки близько до нього перебуватиме «Мунґо», і від стрімкого напливу пекучої образи Броуді, повертаючись і заходячи у свою крамницю, погрозливо затряс кулаком до сусідньої будівлі.