Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 31)

Деніс і далі незмигно дивився Броуді в очі, хоч всередині тремтів від образи. Він відчайдушно силкувався зберігати спокій.

— Те, що я ірландець, — це, безперечно, не вирок, — відповів юнак рівним голосом. — Я не п'ю — ані краплі. Якщо вже на те пішло, я працюю в зовсім іншій сфері торгівлі, яка, я вважаю, одного дня принесе великий прибуток.

— Чув я про твоє торгування, милий мій збиральнику бульби. Довго роз'їжджаєш по селах, а тоді не один день швендяєш тут без діла. Знаю я таких, як ти. Якщо ти думаєш, що будеш торгувати чаєм на рознос по всій Шотландії і щось заробиш, то ти дурний, а як думаєш, що зрівноважиш своє гниле коріння таков паскуднов роботов, то ти слабий на голову.

— Дозвольте мені все пояснити, містере Броуді.

Броуді розлючено витріщився на Деніса.

— Пояснити мені! Так ти зі мною говориш, чортів комівояжере. Та ти знаєш, із ким говориш? Дивись! — прогримів Броуді, розмахуючи газетою і тицяючи нею Денісу в обличчя. — Дивись, якщо вмієш читати! Оце люди, з якими я знаюся! — Броуді випнув груди і прокричав: — Я б так само дозволив своїй дочці з тобою водитися, як би дозволив їй знюхатися зі свинею.

Значним зусиллям волі Фойл стримався.

— Містере Броуді, — заблагав він, — будь ласка, послухайте мене. Ви ж, певно, визнаєте, що людина є тим, чим сама себе зробить, що вона сама керує своєю долею, незалежно від того, хто її батьки. Я не соромлюся свого походження, але якщо це те, до чого у вас претензії, то я, без сумніву, не пропащий.

Насупивши лоб, Броуді подивився на співрозмовника.

— І ти смієш напихати мені цей паскудний новомодний соціалізм?! — розлючено прогримів він. — Всі люди один одному рівня, аякже! Що далі? Дурню ти! Більше я тебе терпіти не буду! Забирайся!

Деніс не зрушив з місця. Юнак чітко зрозумів, що цей чоловік не прислухається до голосу розуму, що він міг би з більшою користю битися головою об стіну; Деніс зрозумів, що з таким батьком життя Мері, напевно, — процесія жахливих лих. Однак через неї юнак постановив тримати себе в руках і зовсім тихо промовив:

— Мені вас шкода, містере Броуді. Ви належите до покоління, яке відходить; ви не розумієте прогрес. А ще ви не розумієте, що таке знаходити друзів; напевно, ви тільки наживаєте ворогів. З нас двох «слабий на голову» явно не я!

Броуді підвівся, насуплений, лютуючи, як сердитий бик.

— Ану забирайся, хаме шмаркатий! — пробубонів він. — Чи мені тебе тріснути?

Броуді незграбно посунув у бік Деніса. Той міг би за секунду втекти з кабінету, але образи Броуді викликали в ньому потаємну ворожість, і хоч Деніс знав, що заради Мері йому варто піти, все одно залишився. Упевнений, що зможе про себе подбати, Деніс не боявся вайлуватої міці супротивника; до того ж він усвідомлював, що якщо піде зараз, то Броуді думатиме, що вигнав його, як побитого пса. Сповненим кривди голосом Деніс вигукнув:

— Не чіпайте мене! Я витерпів ваші образи, але більшого не дозволю!

На цих словах всередині Броуді виповнив гнів, від якого він мало не задихнувся.

— Та що ти кажеш! — скрикнув він, дихаючи швидкими шумними ривками. — Ти в мене тут, як щур у пастці, і я придушу тебе, як щура!

З незграбною роз'ярілою скрадливістю Броуді повільно наближався до суперника, обережно підсувався до нього своєю навислою масою; далі, коли Броуді вже був за якийсь ярд від Деніса, так близько, що знав: той нізащо не втече, він злісно вищирився, підняв раптом свій гігантський кулак і з нищівною силою запустив молодому Фойлу просто в голову. Пролунав різкий, сильний, хрусткий тріск. Голови для удару не було; швидше, ніж спалах блискавки, Фойл відскочив убік, і кулак Броуді вдарив об кам'яну стіну з усією могутністю молота. Його права рука знерухомлено опустилася; він зламав зап'ястя. Поклавши руку на круглу дверну ручку й дивлячись на Броуді, Деніс тихо промовив:

— Вибачте, містере Броуді. Бачите, врешті-решт ви таки дечого не розумієте. Я попереджав вас нічого подібного не робити.

Тоді Деніс зник, і дуже вчасно. Важкий обертовий стілець із червоного дерева, який Броуді лівою рукою жбурнув через кімнату, пострілом із катапульти врізався в тонкі двері і розтрощив скло й раму на друзки.

Броуді стояв, здіймаючи й опускаючи ніздрі, з обвислою рукою, безглуздо витріщаючись на уламки. Він не відчував болю у травмованій руці, лише нездатність нею поворухнути, та його випнуті груди, здавалося, ось-ось вибухнуть від люті поразки. Від того, що не абихто, а саме це щеня посміло сюди з'явитися і вийшло сухим із води, його вражена гордість кричала криком; фізичний біль був дрібницею, але гордість була смертельно уражена.

Пальці лівої руки судомно стиснулися. Броуді був певен: ще хвилина, і він загнав би Фойла в кут і знищив. Але його здолали, навіть не завдавши жодного удару! Лише бліда тінь самовладання і проблиск здорового глузду не дали Броуді безоглядно вибігти за Фойлом на вулицю, щоб наздогнати і розчавити. Перший раз в його житті хтось насмілився взяти над ним гору, і Броуді скреготів зубами від думки, що йому кинув виклик і перехитрив такий нахабний низькородний вискочень.

— Бог мені свідок! — прокричав Броуді до порожньої кімнати. — Він мені за це заплатить.

Тоді Броуді подивився вниз на свої ні на що не придатні кулак і передпліччя, що уже посиніли, напухнули й набрякнули. Він усвідомив, що, напевно, із травмою потрібно розібратися і що він мусить вигадати якусь історію, щоб її пояснити — якусь нісенітницю про те, що послизнувся на сходах, подумав Броуді. Він понуро вийшов із крамниці, з грюкотом зачинив двері, замкнув їх і пішов геть.

Тим часом Деніс, відколи пішов, збагнув, що своїм необачним вчинком завдав собі та Мері незмірної шкоди. Перед цією зустріччю він уявляв, що зможе здобути прихильність її батька, а відтак отримати його згоду бачитися з дівчиною. Тоді, думав він, їм буде легко організувати все так, щоб спрацював їхній чіткий план втечі. Він справді по-дурному розраховував, що Броуді ставитиметься до нього менш несхвально, а може, навіть відчує певну повагу. Успіх цього задуму, безсумнівно, прискорив би здійснення тих несподіваних кроків, до яких вони пізніше мусили б удатися, а також зм'якшив би потрясіння від неминучого подальшого розкриття.

Тоді Деніс ще не знав Броуді. Він часто обмірковував те, як Мері його описала, але гадав, що її розповідь, певно, позначена дочірнім побожним страхом або що її чутлива натура перебільшує масштаб батькових огидних схильностей. Тепер Деніс повністю розумів її жах перед Броуді, відчував, що Мері схибила в тому, наскільки м'яко його описала. Кілька хвилин тому Деніс бачив Броуді у стані такої неврівноваженої ворожості, що почав боятися за безпеку Мері; він неодноразово проклянув себе за нещодавній нерозважливий вчинок.

Деніс зовсім не знав, як йому діяти далі, аж тут раптом, минаючи крамничку канцтоварів на Гай-стріт, подумав, що міг би написати Мері листа з проханням зустрітися на наступний день. Деніс увійшов у крамницю і купив поштовий папір і конверт. Незважаючи на тривогу, майстерність підлесника нікуди не зникла, і він умовив літню жінку за прилавком продати йому марку й позичити ручку з чорнилом. Жінка так і зробила, охоче, з материнською усмішкою і, поки Деніс писав Мері коротку записку, зі схвильованою турботливістю стежила за ним кутиком ока. Закінчивши, Деніс ввічливо їй подякував і на вулиці хотів було вкинути листа в стоячу поштову скриньку, аж тут йому блиснула одна думка, і Деніс відсмикнув руку, наче його вжалили. Він повільно розвернувся до бордюру і за мить, утвердившись у своїй думці, розірвав листа на маленькі шматочки й розкидав по стічній канаві. Деніс раптом усвідомив, що якщо це листування буде випадково перехоплено, Броуді неодмінно зрозуміє, що юнак навмисно його обманув, що Мері мала з ним постійні таємні зустрічі. Одну серйозну помилку Деніс того дня вже зробив і постановив не вчиняти іншої. Міцно защепнувши піджак на всі ґудзики, Деніс засунув руки в кишені і, задерикувато висунувши підборіддя вперед, почимчикував геть. Він вирішив розвідати місцину довкола будинку Броуді.

Не знайомий із цим районом, на околицях міста Деніс трохи збився з дороги, проте завдяки загальному відчуттю напрямку юнак зробив кілька гаків і врешті наблизився до домівки Мері. Власне кажучи, Деніс ніколи раніше не бачив цього будинку, і зараз, поки його розглядав, його охопив переляк. Денісу здалося, що цей будинок більше підійшов би на роль в'язниці, ніж дому, і що він настільки ж годиться бути пристанівком для м'якої лагідності Мері, як темний зачинений льох — для голубки. Присадкуваті сірі стіни, здавалося, стискали її в непозбутніх обіймах, крутосхилі парапети завуальовано вказували на її підпорядкованість, глибокі, амбразуроподібні вікна сповіщали про її утримання у вимушеному ув'язненні.

Оглядаючи будинок, Деніс бурмотів собі під ніс:

— Я з радістю заберу її звідси, а вона з радістю піде. Той чоловік ненормальний! Щось у його голові звихнулося. Цей будинок чимось на нього схожий!

Із затуманеним від побоювань розумом Деніс проліз у заглибину в живоплоті позаду, сів на лавку, запалив сигарету й почав прокручувати в голові певні сценарії. Поставши перед нагальною необхідністю побачити Мері, він почав подумки розглядати низку нездійсненних планів і необережних задумів для досягнення мети. Деніс боявся зробити ще одну нерозважливу серйозну помилку, та все ж відчував, що мусить негайно побачитися з Мері, або можливість буде навіки втрачено. Його сигарета вже майже догоріла, коли раптом з обличчя зник суворий вираз, і Деніс відважно усміхнувся від очевидної простоти чудового методу, що спав йому на думку. Ніщо не могло завадити йому зараз, у білий день, сміливо підійти й постукати у вхідні двері. Мері майже напевно сама відчинить двері, після чого він одразу подасть знак мовчати і, передавши записку їй просто в руки, піде так само чемно й відкрито, як прийшов. Деніс знав про сім'ю дівчини достатньо, аби розуміти, що Броуді на роботі, мала Нессі — у школі, а єдина інша людина, яка може відчинити двері — місіс Броуді. Якщо й станеться цей другий варіант, то жінка його не знає, Броуді ще її проти нього не застеріг, тож він просто запитає про якусь вигадану особу й поспішно, з вибаченнями піде.