Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 16)

Метью вражено втупився в сестру, а тоді обурено відповів:

— Що ти маєш на увазі, Мері? Міс Мойр — щонайбільш гідна дівчина. Ніхто нічого поганого й подумати про неї не може. Вона навдивовижу добра дівчина. Чому ти таке спитала?

— Ой, нема якоїсь конкретної причини, Мете, — відповіла Мері невизначено, відмовляючись дати волю безглуздій думці, що постала в її голові. Аґнес Мойр, гідна й прекрасна в усіх інших аспектах, була донькою звичайнісінького маленького і нічим не примітного місцевого кондитера, і оскільки Броуді й сам (принаймні теоретично) тримав крамницю, тут він нічого закинути Аґнес не міг. Але саме батько домігся, щоб Метью отримав цю посаду, наполіг, щоб він їхав; і Метью п'ять років житиме в Індії. Мері вмить згадала зловісність та їдку насмішку в батькових очах, коли він оголосив зіщуленій дружині і враженому сину свій намір відіслати останнього за кордон, і її вперше осінила неясна здогадка про батьків спосіб мислення. Мері завжди боялася й поважала його, але зараз, коли хід її думок несподівано змінився, вона майже зненавиділа його.

— Тоді я піду, Мері, — казав Метью. — Наразі па-па.

Мері хотіла було заговорити, але навіть коли її розум невиразно намагався впоратися з підозрами, погляд упав на невпевнене, налякане братове обличчя, на якому відбилася марна боротьба зі знеохоченням, і дівчина мовчки його відпустила.

Залишивши Мері, Метью затупотів рішучіше, зігріваючи свою ослаблу впевненість жаром, який сестра неусвідомлено в ньому розпалила. Звісно, він боїться покинути Аґнес! Метью відчув, що нарешті знайшов причину для своєї пригніченості, що сильніші від нього чоловіки й ті мали б менш серйозний привід для вагань, що його розпука підносила його як шляхетного коханця. Метью знову став почуватися більше як Лівінґстон і менше як недосвідчений новобранець, насвистав кілька тактів із «Хуаніти», згадав про свою мандоліну, подумав — дещо непослідовно — про жінок на «Іраваді» чи, може, в Калькутті, і йому остаточно поліпшало. Поки юнак дійшов до помешкання Мойрів, до нього слабкою тінню повернулася звична напористість, і він аж вибіг угору по сходах до дверей, адже, оскільки Мойри, на біду, були змушені жити над своєю крамницею, сходів було багато і, що ще гірше, вхід із вузької вулички. Метью дійсно оговтався настільки, що взявся за дверний молоток з помітною рішучістю, а в тому, як він тримався, видно було цурання тієї певної нижчості його оточення як негідної людини, чиє ім'я колись, можливо, засяє в анналах Британської імперії. Зверхньо він подивився і на дівча, яке допомагало в крамниці, а зараз, недбало перевдягнене в покоївку, впустило його досередини і провело до світлиці, де, звільнена від оков прилавка, хоч години роботи ще не збігли, сиділа, чекаючи на свого Мета, Аґнес; завтра їй не вільно буде покидати свій пост, і вона не матиме змоги супроводжувати Метью до Глазго, але нині ввечері він повністю належав їй.

Світлиця була холодна, волога, не використовувана й офіційна, з великими меблями з червоного дерева, складне оздоблення яких тонуло в розкішній таємничості вигинів, із серветками-накидками, що приховували лискучість волосяної тканини, і лінолеумом, який блищав, ніби мокра вулиця. Гайлендські корови, яких олійні фарби робили зловісними, пригнічено дивилися зі стін на піаніно — показник шляхетності, на вузькій заставленій поверхні якого можна було побачити три опудала птахів невідомих видів, що безмовно сиділи на сідалі за скляною вітриною серед лісу з фотографій. Аґнес дошкільного віку, немовля, дитина, дівчина, молода жінка. Аґнес у групці людей у щорічній мандрівці пекарів і кондитерів, на зустрічі «Гурту надії»[26], у поїздці працівників церкви, — там було все!

Тут також була й Аґнес у плоті; буквально, адже хоч вона й мала маленький зріст, а проте, як і меблі в кімнаті, уже проявляла схильність до надмірності вигинів, якими напиналися, зокрема, її стегна й груди, що були повні з перспективою ще більшого розмаху в майбутньому. Аґнес була темненька, з великими невинними очима під соболиними бровами, з оливковими щічками й червоними, майже товстими губами, а над верхньою губою лежала рівненька брунатна тінь, ніжна, але з темною, страхітливою загрозою майбуття.

Аґнес поцілувала Метью з великим теплом. Вона була на п'ять років старша і, відповідно, високо його цінувала, а зараз, взявши юнака за руку, повела вперед і сіла разом із ним на неприємний диван, що, як і світлиця, був освячений для їхніх залицянь.

— І це вже та сама остання ніч, — тужливо мовила дівчина.

— Ой, не кажи так, Аґнес, — відповів Метью. — Ми завжди можемо думати одне про одного! В думках ми будемо разом.

Хоч вона й була завзятою церковною працівницею, Аґнес, судячи з її вигляду, мала потенціал для ближчих стосунків. Дівчина, звісно, про це не знала й гаряче б заперечила, однак вона важко зітхнула, промовивши: «Хотіла б я, щоб ти був ближче, ніж в Індії!» — і присунулася до Метью ближче.

— Час пролетить швидко, Аґнес. Я миттю повернуся з купою рупій, — юнак запишався своїм знанням іноземної валюти і додав: — Рупія — це приблизно один шилінг і чотири пенси.

— Забудь зараз про рупії, Мете, скажи, що кохаєш мене.

— Я справді кохаю тебе, тому мені так сумно їхати. Я був сам не свій всі ці останні кілька днів, навіть заслабнув! — Метью почувався по-справжньому благородно, кладучи тягар своїх страждань Аґнес до ніг.

— Ти навіть не заговориш із жодною з тих чужоземних леді, правда, Мете? Я б не довіряла їм ні на йоту: за вродливим личком може ховатися зле серце. Ти не забудеш це, правда, любий?

— Звичайно, Аґнес.

— Розумієш, любий, на вродливого юнака в тих жарких країнах напевне чекають великі спокуси. Жінки будуть докладати всіх зусиль, аби заволодіти чоловіком, якщо вже поклали на нього оком, надто коли це добрий юнак, — це захоплює їх ще більше, а твоєї маленької Аґнес не буде поруч, аби за тобою наглянути, Мете. Я хочу, щоб ти пообіцяв, що задля мене будеш обережним.

Метью приємно було відчувати, що Аґнес бажає його так палко, що вже тепер розпачливо його ревнує, і, подумки вже частково у своїй майбутній закордонній експансії, він урочисто прошепотів:

— Так, Аґнес, я бачу правду у твоїх словах. Шлях мій може бути тяжким, та задля тебе я нікому не дам себе зіпсувати. Якщо щось і стане поміж нами, то буде не моя провина.

— Ох, Мете, любий, — прошепотіла Аґнес, — навіть про таке не говори. Я ледве зможу спати через думки про всіх тих розпутниць, які тебе будуть переслідувати. Звичайно, я мислю тверезо. Я б хотіла, щоб ти зустрів добрих, щирих жінок, можливо, місіонерок чи інших тутешніх трудівниць Христової ниви. Тобі було б добре знати там кількох по-материнському налаштованих жінок. Вони б добре про тебе дбали, наприклад, штопали б тобі шкарпетки. Як даси мені знати, я б могла написати їм.

— Звісно, Аґнес, — відповів Метью, якого не привабила її пропозиція і який мав стійке переконання, що літні леді, яких вона щойно описала, не входитимуть до обраного ним товариства. — Я, звичайно, не можу сказати, чи зустріну когось такого, спершу треба буде подивитися, як там усе влаштовано.

— Ти неодмінно викрутишся, Мете, — ласкаво запевнила Аґнес. — Без того ніяк, ти умієш схиляти людей на свій бік. Крім того, у товаристві тобі у великій пригоді стане музика. Ти всі свої пісні спакував?

Метью самовдоволено кивнув і сказав:

— І мандоліну теж. Я вчора пов'язав на неї нову рожеву стрічку!

Соболині брови Аґнес поморщилися на думку про тих, хто може отримати користь з цієї оздоби на такому романтичному інструменті, проте вона не хотіла надто сильно тиснути на Метью, тому, зробивши зусилля, стримала свої побоювання і, силувано всміхнувшись, спрямувала розмову в благородніше русло.

— Церковний хор також буде сумувати за тобою, Мете. На хорових репетиціях без тебе буде інакше.

Метью скромно запротестував, але Аґнес не дозволила такої смиренності.

— Ні, — вигукнула вона, — не заперечуй, любий! Твого голосу в церкві буде бракувати. Ти пам'ятаєш той вечір після репетиції, коли ми вперше йшли разом додому, любий? Я ніколи не забуду, як ти до мене говорив. Не пригадуєш, що ти сказав?

— Щось зараз не згадаю, Еґґі, — відповів Метью неуважно. — Хіба не ти заговорила до мене перша?

— Ох, Мете, — ковтнула повітря Аґнес, докірливо подивившись на Метью широко розплющеними очима, — як ти можеш? Ти ж знаєш, що ти цілий вечір усміхався мені з-над своєї книжки з гімнами і таки заговорив перший. Я лише спитала, чи тобі в той самий бік, що й мені.

Метью, вибачливо закивавши, відповів:

— Тепер я згадав, Аґнес! Ми з'їли цілу торбу лакричного асорті, яку ти мала із собою. Воно було направду дуже смачне.

— Я щомісяця буду висилати тобі велику бляшану коробку солодощів, — завзято пообіцяла Аґнес. — Я не хотіла про це розповідати, але якщо вже ти заговорив про солодощі, то і я тобі зразу зізнаюся, любий. Знаю, ти любиш якісні ласощі, а в тих краях ніколи не знайдеш добротних кондитерських виробів. Вони доїдуть в ідеальному стані, якщо я вишлю їх у бляшанці.

Метью, задоволено всміхнувшись, подякував, але перш ніж він зміг говорити, Аґнес поквапилася скористатись теплом його вдячності.

— Немає такого, чого би твоя Аґнес для тебе не зробила, Мете, тільки ж ти її не забувай, — палко повела вона далі. — Ти не маєш забувати мене ні на хвилину. У тебе будуть зі собою всі мої фотографії! Виклади одну відразу в каюті, добре, любий? — Аґнес сильніше притулилася головою до Метового плеча й чарівливо звела на нього очі. — Поцілуй мене, Мете! Це було гарно. Так приємно відчувати, що ми заручені. Це зв'язує майже так само, як шлюб. Ні одна добра дівчина не змогла б почуватися так, як я, коли б не була заручена зі своїм коханим.