Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 13)

Хай там як, загальну привабливість обличчя молодика жодною мірою не псували ані ці незначні вади, ані маленька, втім, помітна бородавка, яка щонайнеобачніше обрала собі місце на кінчику носа і яку ще й добряче підкреслювала копиця темного волосся, що попри дбайливе змащування стирчало навсібіч і було так густо присипане лупою, що надлишок лусочок осипався й утворював вічну паморозь на комірі його пальта.

Решта його особи була приємна, а стриманість одягу пасувала до посади; але від молодика завжди йшов специфічний кислий запах, причиною якого було рясне потовиділення, особливо на стопах, прикра, але неуникненна напасть, яка час від часу спонукала Броуді викидати його за двері чорного входу, що впирався в Левен, із бруском мила і нечестивим розпорядженням помити капосні кінцівки. То був Пітер Перрі, посильний, помічник, продавець, послідовник грубки і прасувальної дошки, лакей господаря і фактотум в одній особі.

Коли Броуді увійшов, Пітер Перрі нахилився вперед, міцно втиснувши долоні в прилавок, витягнувши пальці, зігнувши лікті, показуючи радше маківку, ніж обличчя, і в пристрасній догідливості чекав на привітання свого господаря.

— Добрий ранок, Перрі.

— Доброго ранку, містере Броуді, сер, — відповів Перрі зі схвильованою поспішністю, показуючи трішки менше волосся і трохи більше обличчя. — Нині знову дуже погожий ранок, сер! Дивовижний як на цю пору року. Чарівний! — він задоволено замовкнув, а тоді продовжив: — Містер Дрон заходив сьогодні зранку, щоб побачитися з вами, казав, у справі, сер.

— Дрон! Якого чорта йому треба?

— На жаль, цього не знаю, сер. Сказав, повернеться пізніше.

— Ти диви! — пробурчав Броуді. Широкими кроками він увійшов у свій кабінет, впав у крісло і, проігнорувавши кілька ділових листів, що лежали на столі, запалив люльку. Тоді він зсунув капелюх далеко на потилицю — те, що Броуді ніколи не знімав його на роботі, було ознакою його вищості — і взяв «Глазго Геральд», який дбайливо поклали йому під руку.

Броуді став повільно читати передову статтю, пошепки промовляючи слова; хоча іноді йому доводилось перечитувати якесь заплутане речення двічі, щоб зрозуміти значення, він вперто рухався далі. Час від часу Броуді опускав газету й бездумно дивився на стіну поперед себе, ввімкнувши на повну потужність свій млявий розум, намагаючись повністю осягнути контекст. Освоювати політичну передовицю «Геральда» було суворим вранішнім завданням, яке Броуді назначив собі сам, та він вважав, що робити це — його обов'язок як особи високопоставленої. Окрім того, у такий спосіб він забезпечував собі вагомі аргументи для усяких серйозних розмов і задля цієї мети завжди це завдання виконував, хоч до наступного ранку повністю забував сенс прочитаного.

В такій невідступній боротьбі було подолано вже пів статті, аж раптом Броуді перебив боязкий стукіт по шибці.

— Що таке? — прокричав Броуді.

Перрі — бо тільки він міг так постукати — відповів із-за зачинених дверей:

— До вас містер Дрон, сер.

— Якого біса йому треба? Він що, не знає, що я зараз на геральдівській передовій і мене не можна турбувати?

Дрон, пригнічена, неважлива особа, стояв одразу позаду Перрі і чув кожне слово, що лиходумний Броуді знав, і саме тому висловлював свої відповіді найнеприємнішими словами і на найвищих можливих тонах. Тепер зі слабким глумливим вишкіром він над опущеною газетою слухав тиху нараду за дверима.

— Він каже, містере Броуді, що забере не більше хвилини вашого часу, — обережно переконував Перрі.

— Хвилину, каже! Ви подивіться на нього. Йому пощастить, як дістане в мене секунду. Не маю ні найменшої охоти його бачити, — проревів Броуді. — Запитай його, що йому треба, і як діло пусте, то най той курдупель не лізе в чужі справи.

Знову почався стишений діалог, під час якого Перрі пантомімою, енергійнішою й виразнішою, ніж його слова, показав, що він зробив усе, сумісне з його власного безпекою і спокоєм, щоб просунути інтереси співрозмовника.

— Тоді поговоріть із ним самі, — пробурмотів він врешті на власне виправдання, відсторонюючись від справи й задкуючи до прилавка. Дрон прочинив двері на дюйм і одним оком зазирнув всередину.

— Ви там, правда? — кинув Броуді, не відриваючи очей від газети, яку він знову підняв у безсоромній імітації читання. Дрон прочистив горло й прочинив двері трохи далі.

— Містере Броуді, я би міг поговорити з вами хвилиночку? На більше я вас не затримаю! — вигукнув Дрон, мало-помалу пролізаючи в кабінет через невеликий отвір, який обережно собі підготував.

— Що вам треба? — рикнув Броуді, роздратовано підводячи погляд. — Наскільки я знаю, в мене з вами ніяких ділових стосунків. Ми птиці різного польоту.

— Я добре то знаю, містере Броуді, — смиренно відповів Дрон, — і якраз тому до вас прийшов. Хотів, так би мовити, спитати поради і зробити невеличку пропозицію.

— То що вам треба? Не крутіться там як курка в решеті.

Дрон схвильовано м'яв у руках кашкета.

— Містере Броуді, остатнім часом гандель в мене йшов не дуже, і насправді я прибув до вас у справі своєї невеличкої власности по сусідству.

Броуді підвів очі.

— Маєте на увазі той напіврозвалений магазин, котрий пустував три остатні місяці? Хто б його не помітив? Та він на вулиці як більмо на оці.

— Я знаю, що він довго стояв пусткою, — покірно відповів Дрон, — але то, так би мовити, майно… по правді, то чи не єдине майно, яке в мене тепер є… і позаяк гризот багато, і становище моє стало трохи безнадійним, мені спало на гадку дещо, що може вас заінтересувати.

— Ну дійсно, — глумливо посміхнувся Броуді, — як тут не заінтересуватись! У вас, бігме, світла голова з тими всіма ідеями, далі хіба в міську раду. То що там таке грандіозне спало вам на гадку?

— Я думав, — боязко відказав Дрон, — що оскільки у вас великий гандель і, певно, трохи замалий для того магазин, ви, можливо, захотіли б розширити його — приєднали б мою ділянку і зробили одне велике приміщення з дзеркальним вікном чи, може, з двома.

Броуді довгий час пронизливо дивився на Дрона.

— Люди добрі! То ви все ото вигадали і прийшли двічі за ранок, аби я розширив свій комерційний заклад, — нарешті озвався він.

— Ні-ні, містере Броуді. Я вам ото щойно розказував, що справи в мене остатнім часом ідуть кепсько, як не одне, то друге, ще й жінці скоро народжувати, тому я мушу поспішити, аби здати свою власність у найми.

— Ой, як шкода, — проворкотів Броуді. — То у вас, куцих неприємних людців, зазвичай великі сім'ї. Я надіюся, ви не хочете скинути на мене відповідальність за ваше остатнє поповнення. Ая, вам подобається мати велику сім'ю, я знаю. Я чув, у вас стільки дітей, що ви навіть не можете їх полічити. Але не скидайте відповідальности за них на мене, — повів далі Броуді вже іншим тоном. — Мій гандель — то мій гандель, і я керую ним, як сам знаю. Я би скорше подумав, аби поставити дешеве дзеркальне вікно, ніж би разом з капелюхами роздавав мішки цукерків. А бодай ти скис, чи ти не знаєш, що моїми клієнтами і друзями є найповажніші люди в місті? Твій порожній магазин місяцями був як чиряк коло моєї пристойної контори. Винайми його, заради Бога. Винайми за всяку ціну. Винайми хоч чорту лисому, як хочеш, але мені ти його ніколи в найми не здаси. А тепер марш звідси і не смій мене більше з таким турбувати. Я людина зайнята і не маю часу на твої дурні бідкання.

— Добре, містере Броуді, — відповів тихо Дрон, викручуючи в руках шапку. — Пробачте, коли образив вас, я подумав, що не буде шкоди спитати… але з вами тяжко говорити.

Він невтішно розвернувся, щоб іти геть, але тієї самої миті до кімнати ввірвався схвильований Перрі.

— Під дверима двоколка сера Джона, містере Броуді, — затинаючись, сказав він. — Я побачив, як вона під'їхала в оцю саму хвилину!

Помічник міг мати справу з менш важливими покупцями — насправді з більшістю покупців, подбати про яких було його обов'язком, — не турбуючи Броуді, та коли до крамниці заходила поважна персона, Перрі знав порядок і мчав до свого господаря, як наляканий хорт.

Броуді підняв брови і послав Дронові погляд, що промовляв: «От бачиш?»; тоді він міцно взяв чоловічка за лікоть, не бажаючи опинитись перед сером Джоном у такому недостойному товаристві, квапливо попхав із кабінету і через крамницю, а тоді прискорив його вихід на вулицю завершальним поштовхом. Принизливість цього останнього несподіваного могутнього штурхана остаточно засмутила Дрона; втративши рівновагу, він послизнувся, ноги вирвалися з-під тіла, і Дрон приземлився на саму гепу тієї самої миті, як сер Джон виходив зі своєї двоколки.

Латта гучно засміявся, заходячи в крамницю і наближаючись до Броуді впритул.

— Я вже сто років нічого смішнішого не бачив, Броуді. Погляд того нещасного зробив би в Друрі[21] фурор! — вигукнув він, ляскаючи себе по стегну водійськими рукавичками. — Благо, він не постраждав. Прийшов вимагати борг? — запитав лукаво.

— Зовсім ні, сер Джоне! Він просто любить трохи побазікати і завше порушує громадський порядок.

— Така дрібнота? — сер Джон оцінно подивився на Броуді. — Кажу вам, ви не усвідомлюєте власної сили, чоловіче! Ви надзвичайно могутній дикун.

— Я тільки дав йому щигля мізинцем, — самовдоволено заявив Броуді, зрадівши, що так вчасно відзначився перед сером Джоном; увага високоповажного керівника знаменитої «Верфі Латти» була мов солодкі пахощі ладану для його гонору. — Я би одною рукою дав раду дюжині таких, як він, — додав Броуді безтурботно. — Але я не став би так паскудити руки. Мені таке не цікаво.