Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 128)

Поки Броуді, начебто не помічаючи Мері, насправді стежив за її плавними, граційними рухами, асоціативний ланцюжок раптом викликав спогад про іншу жінку, яку він любив так сильно, як ненавидів цю — Ненсі, основний об'єкт його думок наяву й навіть уві сні. Проте зараз Броуді міцно зціпив зуби й витрусив із голови її нав'язливий образ, постановивши, що ніщо не має затьмарити тріумф цього дня. Він хотів думати про Нессі, свою потіху, яка зараз сидить у поїзді, роз'яснює у своїй розумній голові котрісь із тих предметів, над вивченням яких він так невтомно змушував її сидіти, або, можливо, міркує над його останнім напучуванням. Він завжди відчував, що то буде для нього визначний день, і зараз розумів, що мусить не дати собі похнюпити носа, мусить підтримувати свій настрій на цьому піднесеному рівні, до якого він злетів сьогодні зранку. Він вип'є, лише щоб трохи звеселитися…

Погляд Броуді прояснів, він встав із крісла й пішов до буфета, а там відчинив невеличке відділення зліва, витягнув знайому чорну флягу і власну маленьку склянку, яка зараз завжди стояла поряд напохваті. Тримаючи в одній руці склянку, а в іншій флягу, Броуді знову сів у крісло, налив собі трохи віскі й відразу взявся з насолодою, задоволено смакувати, на хвильку затримуючи напій між язиком і піднебінням. Перша порція за день завжди будила в роті насиченіший і приємніший смак, ніж будь-яка інша, і зараз вона так тепло стікала по горлу, що Броуді відчув спонуку притьмом запити її другою. Перша була за себе, а ця буде на честь Нессі! Зараз вона, можливо, вже не в поїзді, якщо дотрималася — а вона, безсумнівно, так і зробила — його інструкцій зійти на Партик-Стейшн, і, ймовірно, саме в цей момент підіймається крутим схилом Ґілморгіллу[116] до сірої озії університету на вершині. Він знав, що ця благородна будівля, від якої віє вченістю, якнайкраще підходить для проведення іспиту на здобуття Латти, що це цілком відповідне місце, щоб його донька стала знаменитою. Професори, можливо, вже десь випадково чули, яка Нессі кмітлива, бо поголоски про геніальних учнів в академічному світі хай і ширяться плутано, однак розходяться далеко, та навіть якщо це й не так, Нессі має прізвище, яке вони відразу впізнають, яке буде їй перепусткою там і будь-де, куди вона подасться. Він пив за університет Глазго, за Нессі й знову за ім'я Броуді.

Отак ліпше! Сьогодні віскі по-іншому впливало на свідомість Броуді, не тільки притуплювало похмурий відчай, у який останнім часом виливалося його п'янство; зараз до нього поверталася давня веселість перших днів його чаркування, і коли Броуді прийшло це напрочуд приємне розуміння, настрій його піднявся, і він почав крутити мозком у пошуках русла, куди можна було б спрямувати свою новоявлену енергійність. Радісній людині неприпустимо нудно сидіти під понурим наглядом зажуреної дочки, і, збагнувши, що потрібно буде шукати собі веселощів поза домом, Броуді якусь мить обмірковував думку навідатися в контору, не для того, звісно, щоб працювати, а лише щоб у неформальній атмосфері порозважати тих двох молодих хлопаків у своєму кабінеті й пограти на нервах осоружному вискочню Блеру. Однак з огляду на те, що був суботній, а відтак неповний робочий день, вони незабаром закінчуватимуть працювати і йтимуть додому, а окрім того, Броуді відчув, що з такої нагоди потрібно більш відповідне святкування, аніж просто повернення на своє щоденне місце праці. Він облишив цю ідею з відчуттям лише крихітного жалю, яке повністю зникло, потонуло в ще одній склянці «Гірської роси».

Роса! Роса на траві… зеленій траві… Зелений лужок для гри в кеглі! Ах, він нарешті придумав! І хто сказав, що в тому відомому купажі «Тічера», якому він завжди віддавав перевагу, не можна знайти натхнення? Обличчя Броуді просяяло від збудженого задоволення: як метко він пригадав, що літній турнір Левенфордського кегельного клубу має проходити сьогодні вдень на веллголлському майданчику для гри в кеглі. Броуді широко усміхнувся, поміркувавши, що там будуть присутні — будуть присутні напевно — усі поважні люди: від маленького Джонні Пакстона і аж до високоповажного добродія мера Ґрірсона власною особою.

— Боже! — пробурмотів Броуді, плескаючи себе по стегну достоту у своїй колишній манері. — Оце якраз то що треба! Припруться всі в одно місце, і я там же й кину їм Латту в лице. Покажу їм, що я їх не боюся. Давно пора знов про себе заявити. Здається, я занадто довго з тим зволікав.

Броуді довершив своє задоволення повною по вінця склянкою, а тоді, додаючи голосу гучності, крикнув:

— Поспіши там з моїм обідом. Я хочу, аби він був швидко. Нині вдень я йду в місто і хочу спочатку щось покласти на зуб. І хай то буде якась пристойна їжа, а не помиї, які ти нині зранку підсовувала Нессі.

— Твій обід готовий, батьку, — тихо відказала Мері. — Можу подати зараз, якщо бажаєш.

— Ну, тоді бажаю, — гиркнув Броуді. — Подавай і не стій там надута, як індик.

Мері хутко накрила на стіл і подала батькові обід, але, хоч він йому й посмакував і був направду безмірно кращий за будь-яке їстиво, що йому колись готувала Ненсі, Броуді не висловив ані похвали, ані подяки. Однак він віддав йому належне і з підсиленим віскі апетитом відразу охоче допався до їжі, а поки енергійно рухав щелепами, думав водночас про плани на день і що далі відбувається з Нессі. У цей час у неї вже, мабуть, почався екзамен, і вона сидить, списуючи сторінка за сторінкою, поки інші, а особливо юний Ґрірсон, жують дерев'яні кінці своїх ручок і заздрісно на неї видивляються. Зараз Броуді уявив, як Нессі, повністю використавши один зошит, підводиться з місця і з розпашілим самовдоволеним своїм маленьким личком підходить до екзаменатора, щоб попросити ще один. Вона вже списала один зошит, перша в кімнаті, Нессі Броуді, його донька, тим часом як той малий гнида Ґрірсон не заповнив свій навіть наполовину! Броуді гигикнув від думки про надзвичайні доччині здібності й почав уплітати зі ще більшим смаком, уявляючи збентеження її конкурента. До кінця трапези його думки крутилися головно довкола цього, а коли закінчив, підвівся і знову випив, спорожнивши пляшку за сподівання, що Нессі знадобиться не два, а три зошити, щоб показати професорам увесь обшир своїх знань.

Спускатися на веллголлський майданчик для гри в кеглі було все ще зарано, адже Броуді хотів, щоб зібралася вся компанія видатних містян, і, усвідомивши, що він ще не досяг того бездумного екстазу, який найкраще підходив для такої пригоди, а ще зіткнувшись із проблемою, що від «Гірської роси» залишилася тільки порожня посудина, Броуді вирішив показатися в місті й годинку відпочити у «Веллголлських погребах», які зручно примикали до лугу.

Отож він покинув будинок і попрямував вулицею; ішов, однак, не з кам'яним насупленим обличчям і невидющим поглядом, якими останнім часом відзначався його вигляд під час перебування в місті, а, скріпившись на силах завдяки своєму настрою й упевненості в успіху доньки, тримався вільніше, невимушеніше, що знову ж таки привертало до нього пильну увагу. Людей довкола наразі було мало, проте, перетинаючи Рейлвей-роуд, Броуді помітив на іншому боці вулиці величаву постать лікаря Лорі, який не їхав, а йшов пішки, тому він миттю перейшов дорогу й заговорив до нього.

— Добридень вам, лікарю Лорі! — привітно гукнув Броуді. У давні часи звертання було «Лорі», і жодної тобі привітності. — Радий вас зустріти.

— Добрий день, — відповів лікар; він подумав про свій неоплачений рахунок і висловився так лаконічно, як дозволяла майже цілковита непритаманність йому цієї риси.

— Як файно, що ми зараз зустрілися, — різко сказав Броуді. — Дуже файно! Ви знаєте, що відбувається в отой-о момент?

Лорі сторожко видивився на нього, промовивши обережне «ні».

— Моя Нессі поїхала в університет і зараз виграє мені Латту, поки ми тут з вами теревенимо! — вигукнув Броуді. — То є підтвердження ваших власних слів. Пам'ятаєте, що ви мені сказали, — що таких розумних голів, як у неї, одна на тисячу?

— Дійсно! Дійсно! — бундючно та з дрібкою сердечності відповів Лорі. — Я радий це чути. Виграє Латту. Все дає свою користь. Буде, напевно, якийсь додатковий гріш.

Лорі скоса глипнув на Броуді, сподіваючись, що той вловить натяк, а тоді зненацька подивився прямо на нього й вигукнув:

— Виграє? Ви сказали, вона виграла Латту?

— Можна вважати, виграла, — впевнено відказав Броуді. — Нессі зараз то робить, у ту-о саму хвилину. Я взяв вихідний, аби припильнувати, щоб вона поїхала в найліпшому настрої. Нессі пішла з блиском в очах, який означає перемогу. Вона, поки закінчить, спише три зошити!

— Дійсно! — повторив Лорі і, дивно пасучи Броуді очима, він непомітно відсторонився й кинув: — Я вже мушу йти… важливий пацієнт… у мого коня щойно злетіла підкова там, на дорозі… Я запізнююся!

— Не йдіть ще, — запротестував Броуді, міцно схопивши зніяковілого Лорі й затримуючи його на розмову. — Я вам ще й половини про свою дочку не розказав. Знаєте, я моцно люблю ту дівчину. У свій спосіб. Просто у свій спосіб. За остатні пів року я тяжко з нею працював.

— Будь ласка, відпустіть мене, містере Броуді! — виборсуючись, скрикнув Лорі.

— Ми з Нессі гризли граніт науки до пізньої ночи, — поважним тоном відчеканив Броуді. — Роботи була ціла купа, але, їй-богу, воно того вартувало!