Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 127)

Броуді співчутливо зітхнув.

— Ні! Я б далеко пішов, якби мені дали шанс, але я мусив піти у світ і пробивати собі шлях самостійно. В ті часи не було Латт, бо інакше я б згріб їх цілу торбу.

Він підвів очі на доньку і зміненим схвильованим голосом вигукнув:

— Але з тобою все буде інакше, Нессі! Ти будеш мати свою можливість. Я про то подбаю. Побачиш, що я зроблю для тебе, коли ти виграєш Латту. Я… я… підштовхну тебе на найбільшу висоту, яку тільки можна взяти.

Броуді грюкнув кулаком по столу і, тріумфально подивившись на Нессі, додав:

— Ти задоволена тим, що я для тебе роблю?

— Так, батьку, — пробурмотіла юнка, — я… я дуже з того всього задоволена.

— Ага, ще б не була! — вигукнув Броуді. — Нема в Левенфорді людини, яка б зробила то, що я для тебе зробив. Дивись мені, ти того не забувай! Коли вернешся з Латтою, вважай, не задирай носа до неба. Пам'ятай, хто то для тебе зробив!

Нессі боязко зиркнула на батька і тихо промовила:

— Ти ж не думаєш, що я нині її принесу, батьку? Мине добрий кавалок часу, перш ніж з'являться результати, щонайменше два тижні!

У вигляді Броуді з'явилося несподіване невдоволення, немовби донька зненацька позбавила його пікантної гостроти задоволення.

— Ти знов за своє? Чого стільки розмов про результати? Ти думаєш, я чекаю, що ти приїдеш з повного торбою грошей? Я знаю, що все буде у свій час. Я знаю, що то тобі на науку. Мені тих грошей не треба. Але мені здається, що ти починаєш переживати, чи ти взагалі добудеш ту стипендію.

— Та ні, батьку, — квапливо промовила Нессі, — про це я взагалі не думаю. Я тільки боялася, що, може, ти подумав, що я вже сьогодні все знатиму напевно.

— Напевно, — повагом повторив Броуді. — А ти хіба вже зараз не «напевно»?

— Так! Так! — вигукнула Нессі. — Я впевнена. Я абсолютно в тому переконана. Я аж сама не знаю, що говорю, так хвилююся, що поступаю в університет.

— Не дай, аби то все велике хвилювання вибило тобі землю з-під ніг, — застережно сказав Броуді. — Пам'ятай, тобі вже шістнадцять, і як того замало, аби тримати себе в руках, то ти вже ніколи не зможеш. Я тільки кажу, аби ти не губила голову! Ти маєш все, що тобі треба — ручку, пера-насадки, гумку і так далі?

— Все, що я захочу, мені дадуть на місці, — покірно відповіла Нессі. — Нас усім забезпечують.

— Ага, он як! Ну, в такому разі ти ніяк не зможеш сказати, що забула ручку.

Броуді замовкнув і подивився на годинник.

— Вже скоро буде твій поїзд. Ти всього досхочу наїлася?

Нессі прошепотіла, відчуваючи, як у животі крутить від тривоги:

— Так, батьку.

Броуді підвівся, підійшов до своєї підставки для люльок і самовдоволено зазначив:

— Ну, хай там як, я своє діло зробив.

Коли він відвернувся, Мері підійшла ближче до сестри і тихо промовила Нессі над вухом:

— Я піду з тобою на вокзал, Нессі, просто складу компанію і припильную, щоб ти виїхала без пригод. Я не надокучатиму тобі розмовами.

— Що таке? — скрикнув Броуді, блискавично розвернувшись. На жаль, він почув дещо зі сказаного.

— То ти підеш на вокзал? — закпив Броуді. — Та вже! Яка ти турботлива. Пхається вона, «зроблю те, зроблю се», такі самі хитрі методи, як у твоєї матері. Нессі не спроможна сама пройти пішки кілька ярдів, що ти мусиш прив'язати їй на шию кусок мотузка і вести за собою? — його глумлива посмішка перетворилася в злісний вищир. — Я тобі не казав дати Нессі спокій? Ні на який вокзал ти не підеш. Нічого ти не будеш для неї робити. Нессі піде сама.

Броуді повернувся до Нессі.

— Ти ж не хочеш, аби вона тобі надокучала, правда, золотко?

Юнка опустила очі й, затинаючись, ледь чутно промовила:

— Ні, батьку, якщо ти так кажеш, то ні.

Броуді з похмурим презирством знову перевів погляд на Мері.

— Бачиш? — крикнув він. — Вона тебе не хоче! Не встрявай у то, що не має до тебе стосунку. Я про все подбаю. Нині зранку я сам принесу Нессі її манатки. Так, Нессі, де твій капелюх і пальто? Я проведу тебе до дверей.

Броуді набундючився від думки про те, яку честь виявляє Нессі, а вона тим часом мовчки вказала на канапу, де, вичищене, вимите й попрасоване, лежало зношене синє саржеве пальтечко, яке вона носила щодня, єдине, яке тепер у неї залишилося, і солом'яний капелюшок, на якому зараз гордо красувалася нова атласна стрічка, яку купила й пришила своїми люблячими руками її сестра. Броуді підняв пальто й капелюшок, подав доньці, навіть з усією сумлінністю великого помічника допоміг одягнути пальто, тому зараз Нессі, маленька, неописанно жалюгідна фігурка, стояла вбрана й готова їхати. Броуді з перебільшеною помпою поплескав доньку по плечу й вигукнув, немовби сам повністю її одягнув:

— Ну от, ти цілком готова в дорогу. Ти ж подумай, то велика честь, що я взяв вихідний, аби отак тебе відпровадити. Ходи, проведу до дверей.

Проте Нессі, на диво, була не налаштована рушати й далі стояла, відвернувши голову від Броуді й линучи поглядом до темних ласкавих очей Мері; її нижня губа злегка відвисла, а тоненькі пальчики зімкнулися докупи й нервово звивалися. Чисту шкіру обличчя юнки, яка втратила колишній рум'янець і вкрилася мало не прозорою блідістю, здавалося, туго натягнули на миршавий каркас рис, а делікатний полиск солом'яного волосся, яке зараз було розплетене й вільно звисало довкола маленького виснаженого личка, підкреслювало її білизну. Нессі застигла на місці, усвідомлюючи, що кульмінаційний момент її старань близько і що вона не хоче його зазнавати; тоді, немовби зненацька забувши про батькову присутність, юнка наблизилася впритул до Мері й тихо, майже нечутно промурмотіла:

— Я не хочу їхати, Мері. У мене на чолі знову та «пов'язка». Я б ліпше залишилася вдома.

Однак майже на одному подиху, ніби не усвідомлюючи, що прошепотіла ці слова, Нессі вигукнула:

— Все, я готова, батьку. Я маю все, що треба. Зі здоров'ям повний порядок, і я готова старатися за трьох.

Броуді витріщився на доньку, а тоді поволі розслабився.

— Тоді йдемо, і не гай часу. Нащо ти там коло неї вештаєшся? Досить того дурного зволікання, бо пропустиш поїзд.

— Не пропущу, батьку! — завзято крикнула Нессі й відірвалася від Мері, не дивлячись на неї, немовби й не чула, як сестра прошепотіла наостанок слова підбадьорення й пообіцяла зустріти її на вокзалі після повернення.

— Ні! Ні! — вигукнула юнка. — Я б такого не зробила, це на мене не подібно. Я що, дарма стільки місяців працювала? Це ж треба таке подумати!

Нессі відвела назад вузенькі плечі, демонструючи свою готовність, пройшла повз Броуді й поквапилась у вестибюль, а там попрямувала до вхідних дверей і відчинила їх навстіж.

— То я йду, батьку! — голосно гукнула юнка і, певною мірою імітуючи батькову манеру, додала: — Я повернуся, і ви це точно не пропустите!

— Зачекай хвилину! — вигукнув Броуді, насупившись і незграбно чвалаючи за донькою. — Я ж казав, що хочу провести тебе до дверей. Що з тобою, куди ти так женеш?

Якусь хвилю Броуді обмірював Нессі очима з-під своїх нахмурених брів, а тоді, заспокоєний блиском, що тепер з'явився в очах дочки, вигукнув:

— Але ти впораєшся… ти маєш такий вигляд, ніби тобі аж ноги сверблять, так хочеться швидше попасти на той екзамен. Тоді йди. Можу ручитися, ти робитимеш діло в три поти. Я тебе настроїв якраз на правильний лад. Тепер ти не зможеш не виграти.

Броуді заплескав долонями, ніби викишкуючи Нессі, і вигукнув:

— Все, тепер іди і насип солі на хвіст тому Ґрірсону.

— Можеш мені повірити, — безтурботно відказала Нессі, — я насиплю йому стільки солі, що він скваситься!

— То добре! — задоволено гукнув Броуді, любовно проводжаючи доньку очима за ворота й по вулиці. Нессі жодного разу не озирнулася. Коли Броуді стояв на порозі й спостерігав, як її тендітна фігурка маліє вдалині, його вмить огорнуло потужною хвилею колишньої гонорової зневажливої самовдоволеності. Боже, але ж і розумниця та його Нессі! Такої кмітливої ще треба пошукати, розум гострий, як голка, голка, яка проколе той великий роздутий ґрірсонський міхур, і повітря випорсне з нього, як з тріснутої волинки. Та й він добре підкував Нессі до цей події, вона в нього зробилася запопадна, як молодий хорт, який хоче вирватися з трійки, і коли вона ото зараз від нього пішла, в її очах був поблиск, від якого йому аж стало тепло на душі. А вдалося це тому, що він керував дівчиною твердою рукою, силою вливав їй у кров трохи власного вогню, наповнював її рішучим прагненням перемогти. «Працюй за трьох, Нессі!» — такий був його заклик, і більш ніж виправданий! Нессі піде звідти з Латтою, лишить Ґрірсона на сотні миль, чи оцінок, чи чого там, позаду. Ґрірсон навіть, можливо, буде останнім! Похмуро посміхаючись від своїх солодких думок, Броуді повільно розвернувся, вдихнув носом чисте повітря зі ще більшим задоволенням від відчуття свободи, піднявся сходами й зайшов у будинок.

Там Броуді безцільно зупинився у вестибюлі, трохи розхолодившись після початкового приливу бурхливих радощів через усвідомлення, що він не зовсім знає, куди себе подіти, дарма що ще немає одинадцятої і він сьогодні вільна людина; проте за хвилю Броуді зайшов на кухню й несамохіть посунув до свого крісла, а тоді сів і почав краєм ока спостерігати за Мері, яка займалася своєю ранковою роботою. Дівчина нічого не сказала про те, що він не пішов у контору, і була, як завжди, тиха й витримана, хоч сьогодні глибини й береги озерець її очей ще більше потемніли. У тому, як Мері трималася, ніщо не вказувало на характер її потаємних думок. Броуді розтулив рота, щоб заговорити до дочки, втоптати її в землю словами про нерівність між нею та Нессі, згірченими дошкульним натяком на її минуле, але промовчав, тому що розумів: що б він не сказав, у відповідь буде така сама непроникна тиша. Поки що він не говоритиме! Може собі хмуритися і мовчати, скільки хоче, думав Броуді, але він знає, що в неї на умі, попри всю її роблену байдужість. Вона зазіхає на його Нессі, втручається, де тільки може, перешкоджає здійсненню його намірів, на кожному кроці надвоє переривається, щоб не дати йому досягнути мети. Але хай постриває! Він також чекав, і якби старша донька коли-небудь відкрито виступила проти нього стосовно Нессі, то був би для неї сумний день!