Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 122)
Тим часом Мері вже дісталася будинку лікаря, зупинилася, досить таки засмучена, на протилежному боці вулиці, й почала обводити його очима, думаючи про підібране зі смаком оздоблення, вишукану картину, яка прикувала її захоплену увагу. Ні, вона не заходитиме всередину, а просто якусь хвилю споглядатиме будинок під покровом темряви й наповнюватиме його лікаревою присутністю, як робитиме це й пізніше — приходитиме на те саме місце й знову уявлятиме лікаря в розкішній кімнаті, — коли він покине місто назавжди.
Отак стоячи, Мері почула швидкий дзвінкий стукіт кінської рисі, побачила, як у темряві високо заблимали два жовті ліхтарі, і не встигла рушити геть, як під будинок підлетіла лікарева двоколка. Відступивши в тінь стіни, дівчина помітила жваву метушню біля дверей, почула, як б'є копитом кінь, як брязкотить його упряж, а тоді як твердий Ренвіків голос, від близькості якого вона стрепенулася, звернувся до наймита:
— Сьогодні я більше не буду виїжджати, Діку, принаймні я на це сподіваюся! Добраніч тобі!
— Добраніч вам, сер. Надіюся, вас не потурбують, — долинула до Мері відповідь конюха, і той, знову видершись на своє сидіння, від'їхав до прилеглої стайні. Напружено вдивляючись у пітьму, дівчина провела очима невиразну постать Ренвіка до ганку, а тоді раптом двері розчинилися навстіж, на тлі яскравого світла всередині вималювався силует, і вона побачила лікаря чітко. Той на мить обернувся й почав обмацувати зором темряву, дивлячись прямо на Мері. Хоч дівчина й знала, що лікар її не бачить, вона тремтіла так, ніби він її викрив, ніби зараз повернеться назад і поцікавиться, чому вона нишпорить тут у такий час. Востаннє поглянувши в ніч, Ренвік зайшов у будинок, зачинив за собою двері, і пітьма стала безпросвітною.
Якусь мить Мері, охоплена задумою, стояла нерухомо, а тоді заворушилася й попрямувала назад додому, трохи похилившись, тихо скрадаючись вулицями, немовби її гнітило відчуття ганьби від якогось доконечного усвідомлення. Вона знала, що Мері Броуді, вигнанка, введена у славу дівчина, матір мертвої й безіменної дитини, знову покохала, але сама була нелюба.
Розділ восьмий
У недільні пообіддя Броуді досі з насолодою віддавався денному відпочинку, бо хоча вставав пізно й обідав не раніше за другу, ця звичка міцно вкоренилася, і вільні години з третьої до п'ятої він незмінно проводив, лежачи в одній сорочці горілиць на дивані. Однак відпочивав Броуді вже не на дивані у світлиці, а на канапі в кухні; вітальня далі святилася як місце навчання Нессі, яке в цей день відпочинку тривало з такою самою інтенсивністю, як і в будні дні, і Броуді вважав, що з його боку це жертва з ознаками героїзму — запропонувати, а тоді ввести в дію перенесення відпочинку на менш благородну канапу.
Цієї неділі палюче липневе сонце нагнало на Броуді дрімоту, отож, простеживши, щоб молодша донька розпочала роботу, й напутивши її суворіше з огляду на те, що до великого дня іспиту наступного тижня залишилося зовсім небагато часу, зараз він із виглядом людини, яку не можна турбувати, вклався на канапу й, заколисаний дзумінням мухи на вікні, заснув.
То було, як Броуді щойно втлумачував Нессі, останнє коло перегонів, і поки він хропів із радісним переконанням, що зробив свій внесок в успіх доньки тим, що поступився світлицею, юнка у стані певної гарячковості взялася востаннє уважно читати третю книгу Евкліда. Лице її розчервонілося від спеки, яка панувала у світлиці, а те дзижчання комах, яке так затишно приспало Броуді, дратувало її й відволікало від завдання, яке потребувало зосередженості. Нессі завжди не надто впевнено знала геометрію, і тепер, коли до іспиту залишилося кілька днів, недопрацювання з цього предмета наганяли на неї страху й змушували ще раз прочісувати цілу третю книгу. Юнка нахмурила чоло й ворушила губами, знову втовкмачуючи собі в голову восьму теорему, та незважаючи на її зосередженість, слова на сторінці гойдалися, рисунки розпливалися, а лінії набували дивних фантастичних форм, дуже вже схожих на ті чудернацькі фігури, якими останнім часом рясніли її тривожні сни і які мучили її ночами. Вісь кута, прилеглого до перпендикуляра — це коефіцієнт… ні, ні, що вона меле, це ж повна маячня!.. Вона мусить старатися за всіх чотирьох, бо інакше Латта вислизне з тої її кишені, у якій так зручно лежить, і втече, як біла мишка, яка миттю погризе всі ті золоті соверени ну зовсім ніби сир. Як спекотно! І як же в неї болить голова! Англійську вона знає відмінно, латину — ідеально, французьку — непогано, алгебру — чудово, так, вона розумна дівчина, усі так кажуть, та й екзаменатори стипендіальної комісії це усвідомлять, як тільки її побачать. Коли вона гордо і впевнено йшла до школи в день іспиту, то, знаючи про те, яка видатна, завжди вважала, що люди перешіптуються й кажуть: «То Нессі Броуді, найрозумніша учениця в школі! Вона найкраще складе іспит, тут і казати нічого». Можливо, професорські голови в університеті зберуться на нараду й теж так говоритимуть, принаймні після того, коли прочитають її роботи. Вони мусять так зробити, бо інакше її батько покаже їм де раки зимують! Таки так, якщо екзаменатори не зрозуміють, хто вона і не дадуть їй першого місця, батько сам збере їхні голови, геть-чисто як кокоси. Кокоси! Мет обіцяв привезти їй кокоси, коли їхав в Індію, а вона ще хотіла мавпу й папугу, але брат якось про це забув, а тепер, давши драпака разом з тією жахливою жінкою, він навіть не згадає про бідну маленьку Нессі Броуді. Чи одружився Метью з Ненсі? Вона не знає; але Ненсі погана, навіть якщо Мет повів її до шлюбу, а ще та жінка не схожа на Мері, яка з Нессі добра й ласкава. Але Мері незаміжня, хоч у неї якось з'явилася дитина, яка померла, і ніхто більше про неї не згадує. Мері ніколи про це не говорить, але на лиці в неї якийсь смуток, ніби на думці крутиться щось таке, чого вона не може забути. Мері завжди довкола неї метушиться, дає їй суп, яйця, молоко, пригортає до себе й каже так багато не працювати. Мері хоче, щоб вона виграла Латту, але без надриву, а ще просто щоб батько не скривдив. Люба сестричка плакатиме, якщо Нессі не виграє, але плакати не варто. Якщо вона зазнає невдачі, було б чудово ніколи не казати про це Мері, хай роки собі минають, а Нессі ніколи не обмовиться про те ані словом. Про що вона думає? Не має бути жодних невдач! Якщо вона не посяде те високе перше місце, не буде «перша в класі», як батько завжди це називав, то їй самій доведеться відповідати за наслідки. «Я скручу ту твою тонку шию, як дозволиш комусь тебе перемогти після того, як я тебе тут підучував», — ось що батько завжди втовкає їй у голову в проміжках між голубленням і піддобрюванням. У нього великі руки!
Вісь кута, прилеглого до перпендикуляра… це просто вершина абсурду, що вона повинна це робити в такий спекотний день, а це ще й неділя, і вона могла би бути на уроці біблієзнавства в білій сукенці з рожевим пояском, яку ненька для неї пошила. Але зараз вона вже її зносила чи виросла з неї; вона стає великою дівчинкою. І все-таки неньці завжди подобалося, коли Нессі ходила в недільну школу з лайковими рукавичками і вмитим після обіду лицем. «Заєць скок на місток, в Нессі з Біблії урок». Але зараз вона не на уроці біблієзнавства, а старанно, щонайстаранніше працює над своїми уроками. «Так, батьку, я стараюся за трьох. Все, що роблю, роблю добре». Неньці подобалося, коли Нессі догоджає батькові, але ненька померла. У Нессі немає мами, а в Мері нема дитини! Ненька й дитятко Мері сидять разом на хмарці, махають їй і співають: «Нессі Броуді виграє Латту». Вона так хоче на повні груди затягнути з ними приспів, але щось стискає їй горло й не дає. Останнім часом вона вже не така впевнена в собі. Ні, для дівчини, до того ж Броуді, виграти Латту — то велике досягнення. Велике досягнення і складне завдання! Спочатку вона була впевнена, настільки, що одного разу на її тарілці виросла купка золотих гіней, і всі бачили й захоплювалися. Але зараз їй у голову закрадається страшний потаємний сумнів у тому, чи зможе вона це зробити. Ніхто про нього не знає — це тішить, — і ніхто ніколи й не дізнається. «Так, батьку, наука йде прекрасно, краще й бути не може. У того Ґрірсона нема шансів. Я камінь спотикання. Латта вже моя». Батькові це сподобалося, він потирає руки і схвально їй усміхається, а Нессі приємно відчувати, що вона йому догодила! Вона так спритно й обачно все приховуватиме, що батько ніколи й не помітить, що вона в собі не впевнена. У такої розумної дівчини є свої методи! Зараз Нессі перебувала у власній свідомості, скрадалася у переходах свого мозку, захоплювалася собою, вітала себе, бачила, як дивовижним струмливим плином течуть її думки, задоволено спостерігала, як вони шугають повз неї, ніби яскраві навальні хвилі мерехтливого світла.
Врешті юнка раптом здригнулася, погляд перестав бути відсутнім, з обличчя зникла спокійна, непорушна умиротвореність, і, потерши рукою брови й поглянувши на годинник, вона розгублено пробурмотіла:
— Люди добрі! Про що я думала? Заснула чи що? Минула година, а я нічогісінько не пам'ятаю!
Нессі похитала головою, роздратована через власну слабкість і втрату цієї дорогоцінної години, а тоді хотіла було знову взятися за Книгу Евкліда, як двері тихо відчинилися, і в кімнату зайшла сестра.