Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 119)

— То Ґрірсонове мале щеня казало тобі щось про Латту? — люто гиркнув Броуді до Нессі. Юнка вихлюпнула ложку супу назад у тарілку, схвильовано похитала головою, думаючи, що, на щастя, батькове запитання не таке страшне, як вона очікувала, й відповіла:

— Ні, батьку. Принаймні небагато.

— Подумай! — скрикнув Броуді. — Добре подумай. Що означає «небагато»?

— Ну, батьку, — тремтячим голосом промовила Нессі, — Ґрірсон завжди каже щось негарне про… про нас. Деколи він насмішкувато говорить про мене й Латту.

— Він колись казав тобі, що ти не маєш на неї подавати? — настійливо запитав Броуді. — Відповідай!

— О, та він би хотів, щоб я за неї не змагалася, — відповіла Нессі, стискаючи свої маленькі губки. — У цьому я навіть не сумніваюся. Я припускаю, він думає, що це дасть йому якийсь маленький шанс на стипендію… не те щоб він у нього був.

Знебарвлені зуби Броуді зімкнулися й показалися з-за губів, які він розвів у гнівному вищирі.

— Значить, то він! — вигукнув Броуді. — Я так і знав. Ая, я мав рацію!

Він сів за стіл і, не звернувши уваги на паруючу миску, яку Мері мовчки перед ним поставила, підсунув лице впритул до Нессі.

— Скажи то ще раз, — пробурмотів Броуді.

— Що сказати, батьку?

— Про того Ґрірсонового підсвинка.

— Про те, що він не має шансу взяти Латту? — боязко запитала Нессі; побачивши, що догодила батькові, юнка підлаштувалася під його настрій і обурено фиркнула: — Ні! Думаю, ні. У Ґрірсона нема жодного шансу. Навіть якби я не подавалася, є інші, які йдуть із ним на рівних. Але поки змагається зі мною, він ніколи не дістане Латту.

— Ти для нього камінь спотикання.

— Так і є, батьку!

— Прекрасно! Прекрасно! — пробурмотів Броуді, дивлячись на Нессі широко розплющеними очима. — Боже, як приємно мені то чути, — він зробив паузу. — Ти знаєш, що зі мною сталося, коли я нині йшов додому, як будь-який інший поважний житель міста?

Ніздрі Броуді задрижали від згадки, і голос його погучнішав, коли він закричав:

— Так, ішов додому тихо і скромно, а до мене підступив той чортовий гад, мер Ґрірсон, наш чудесний новий мер… боже, нащо було робити його мером, мені в голові не вкладається, певно, пропхав себе на посаду… то… то ганьба для міста… Видно, тому, що Ґрірсон тепер мер, він думає, що може робити що хоче, бо йому вистарчило нахабства перепинити мене посеред білого дня і сказати, аби я не подавав твою кандидатуру на Латту.

Броуді подивився на Нессі так, наче сподівався побачити зовнішній прояв її обурення, отож, відчуваючи, що від неї очікують якоїсь відповіді, юнка кволо відповіла:

— Це була заздрість, батьку, ось і все!

— А я йому не то саме витикнув? — вигукнув Броуді. — Ще б не то саме! Я сказав йому, що ти завше затикаєш його нещасного підсвинка за пояс і що ти будеш робити то знову, і знову, і знову! — раз за разом тріумфально викрикував Броуді. — То ж треба мати стільки чортівського зухвальства, аби пробувати запопасти Латту для свого сина в такий спосіб — просити мене, щоб я не посилав тебе до наступного року. А коли я назвав речі своїми іменами, він, нахаба такий, визвірився на мене, почав мені щось манівцями доводити про поважність своєї посади і що він представляє місто, казав, що йому повідомили, що ти не потрафиш вступити, бо в тебе слабке здоров'я, що він говорить у твоїх інтересах, а не у своїх. Але я його поставив на місце.

Броуді стиснув кулака в манері, що трохи нагадувала колишню, і вигукнув:

— Я поставив його на місце по всіх пунктах. Кинув словами Лорі в його хитрий писок. Я підгортав його під свій чобіт кожним словом!

Броуді тріумфально зареготав, але за мить його лице спохмурніло, і він пробурмотів:

— Їй-богу! Буде в мене Ґрірсон за то знати, ая, і за все інше, що він мені сказав. Чого я не зрівняв його з дорогою, сам не знаю. Але нічого, він відпокутує нам з тобою іншими способами. Правда, Нессі? — Броуді підлесливо подивився на доньку. — Ти втреш носа тому Ґрірсоновому паскуднику, правда, Нессі?.. Тоді ми подивимось на його незрівнянну заздрісну міну. Ти ж то зробиш, правда, жінко?..

— Так, батьку, — слухняно відказала Нессі. — Я зроблю це для тебе.

— То є добре. То дійсно добре, — пробурмотів Броуді, потираючи свої жилаві руки зі стримуваним захватом. Тоді зненацька від якоїсь потаємної думки його обличчя озлобилося, і, знову наставивши його під личко Нессі, він вигукнув:

— Дивись мені. Їй-богу, ліпше б ти його перемогла. Бо як ні, то я… я вхоплю ту твою тонку шию і просто задушу. Ти маєш виграти ту Латту, бо ти в мене поплачеш.

— Я виграю, батьку! Я виграю! — запхикала Нессі.

— Так, виграєш, інакше будеш в мене бідна! — несамовито крикнув Броуді. — Я тобі кажу, в тому місті проти мене таємна змова. Навколо мене одні вороги. Вони ненавидять мене за то, хто я є. Вони заздрять. Вони знають, що я далеко вищий від них, що мав би я свої права, то витирав би брудні черевики об напринджені писки всього їхнього кодла. Але нічого, — кивнув він сам собі в нестямному нападі шаленства, — я ще їм покажу. Вони ще в мене страху наїдяться! Латта, то буде початок. Вставимо високоповажному добродію меру палиці в колеса, а тоді візьмемося за діло вже по-справжньому.

Цієї миті Мері, яка стояла тінню і спостерігала за батьковим приступом і його манерою спілкування з Нессі з надзвичайною тривогою, ступила крок уперед і прохально промовила:

— Може, візьмешся до розсолу, батьку, поки не охолов? Я так старалася, коли його готувала. Нехай би й Нессі поїла, вона мусить спорожнити всю тарілку, щоб працювати так старанно, як зазвичай…

Від доччиних слів Броуді припинив торжествувати. Вираз його лиця змінився, наче від нього щось відступило, прожогом сховалося з виду в потаємні закутки свідомості, і він сердито вигукнув:

— Чого ти нас перебиваєш? Може, ти б дала нам спокій? Коли потрібна буде твоя порада, ми спитаємо.

Броуді взяв ложку й почав понуро їсти суп; тоді за якусь хвилю, ніби йому не йшло з думки нахабство Мері заговорити, вигукнув:

— Тримай свої зауваження про Нессі при собі. Я буду давати їй раду так, як сам знаю.

Якийсь час трапеза тривала в тиші, та коли споживали наступну просту страву, Броуді знову повернувся до молодшої доньки і, скоса вп'явшись у неї оком, запопадливим тоном, який незмінно використовував для таких заяложених запитань і який через постійну повторюваність і його манеру спілкування зараз розхвилював Нессі мало не до істерики, почав:

— А як нині твоє навчання, Нессі?

— Непогано, батьку!

— Хтось сьогодні хвалив мою донечку? Ну, розкажи, хтось щось про тебе говорив? Нині ж був урок французької, правда?

Нессі відповідала машинально, навмання, як-небудь, аби лишень позбутися виснажливої необхідності формулювати нові відповіді, які вгодили б батькові, відповіді на його безглузді, а проте настійливі розпитування, втамувати його ненаситну потребу реальних доказів її умінь і того, що вона, його донька, привертає в школі увагу. Врешті-решт угамувавшись, хоч Нессі ледве пам'ятала, що говорила, Броуді відкинувся в кріслі й, обмірюючи доньку незворушним власницьким оком, сказав:

— Незле! Для сім'ї Броуді незле! Ото була нам від них висока похвала. Ти не так погано справляєшся, жінко! Але ти мусиш справлятися ліпше. Ліпше і ліпше. Ти маєш собі так певно забезпечити ту Латту, якби вона лежала отут-о перед тобою на тарілці. Боже, ти лишень подумай! Тридцять гіней на рік упродовж трьох років, тобто разом дев'яносто гіней, а то вже майже сто золотих соверенів. На тій твоїй тарілці лежить сто золотих соверенів, чекає, поки ти їх забереш. Тобі не треба за них боротися чи за ними нагинатися, тобі треба їх просто взяти! Боже, та якщо ти не виставиш ті свої малі ручки і не возьмеш їх, я тобі голову відкручу!

Броуді подивився на порожню тарілку перед Нессі, уявляючи, що на ній здіймається висока гірка соверенів, що вона відсвічує розкішним блиском складеного в купу золота, що на ній міститься сума, яка в його скрутних обставинах здавалася величезною.

— То велика-велика винагорода, — пробурмотів він, — і вона твоя! Я вже бачу, як заздрі очі того гниди Ґрірсона випадають з очниць від думки, що вона прийде в цей дім. Він буде в мене знати, як перепиняти мене на головній вулиці міста!

Броуді сколихнув короткий безголосий смішок, що нагадував глумливу посмішку, а тоді, знову подивившись на Нессі, він звів угору брови і, повернувшись до своєї сміховинно зарозумілої манери, надзвичайно впевненим тоном сказав:

— Я нині ввечері швидко буду вдома, Нессі! Наляжем на роботу, як тільки закінчим вечеряти. Не будемо ні хвилини дармувати! Ще не ковтнемо останній кусок, а вже будемо сидіти за уроками.

Броуді лукаво поглянув на Нессі і сказав:

— Ти можеш вчитися у світлиці, а я буду тут і подбаю, аби ніхто тобі не надокучав. Тиша! Тиша! Ти хочеш тишу, і я подбаю, аби ти її мала. Буде тихо, як у домовині!

Броуді, здавалося, припала до смаку яскравість цього порівняння, і він гучно, з помпою повторив останні слова. Тоді суворішим тоном додав:

— Ти мусиш старатися за трьох! Працювати денно і ношно, не розгинати спини. Робиш щось — то роби добре. Пам'ятай, що ти — Броуді, стисни зуби і пробивайся до перемоги.

Наразі виконавши своє завдання напучування, а разом з тим сповнений усвідомлення, що докладено належних зусиль, Броуді відірвав погляд від Нессі й гнітюче вперся очима в обличчя іншої доньки, яка посміла вставляти свої п'ять копійок.