Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 113)

— Він дозволить тобі тут жити? — прокаркала стара. — Він може знов тебе вигнати. Коли то було? Перед тим як Марґарет вмерла? Не пам'ятаю. Твоє волосся отак дуже гарно виглядає.

Тоді погляд бабці Броуді згаснув, жінка, здавалося, втратила інтерес і безутішно забурмотіла, повернувшись до каміна:

— Я вже не можу так файно їсти без своїх зубів.

— Ви б хотіли гарячого млинця з маслом? — запитала Мері, припрошуючи.

— Ще би я не хтіла! — миттю відгукнулася бабця Броуді. — Де він?

Мері дала старій млинця і стала дивитися, як та жадібно його вхопила і, згорбившись до вогню в каміні, почала завзято його розсмоктувати. Зненацька дівчину вивів із роздумів шепіт біля вуха:

— А можна й мені, будь ласка, один млинець, сестричко?

Нессі зайшла в будинок і зараз прохально простягала розкриту долоню, чекаючи, щоб на неї тепло й утішно ліг свіжий млинець.

— Ти отримаєш не один, а два млинці! — безстрашно вигукнула Мері. — Так, стільки, скільки схочеш. Я зробила багато.

— Млинці смачні! — захоплено вигукнула Нессі. — Справжня смакота! Ти ще так швидко їх приготувала, а як змінилася кімната, люди добрі! Як у старі часи! Легенькі, як пух! Саме такі вони виходили в моєї мами, а ці нічим не гірші і навіть ліпші, ніж колись нам готували, ая! Ням-ням, чудові млинці!

Слухаючи Нессі й спостерігаючи за її швидкими нервовими рухами під час їди, Мері почала роздивлятися сестру пильніше, ніж досі, і в її душу поволі закралося відчуття неясного, проте глибокого занепокоєння. Невимушений, невпинний словесний потік, поривчасті й дещо некеровані рухи Нессі, що впадали в око зараз при уважнішому спостереженні, мабуть, свідчили про стан підсвідомої нервової напруги, що стривожило Мері; обвівши поглядом тонкі обриси тіла сестрички, яке росло, і відзначивши її злегка запалі щоки й скроні, дівчина мимоволі вимовила:

— Нессі, сонечко, ти точно добре почуваєшся?

Нессі запхнула до рота рештки млинця, а тоді значуще відповіла:

— Мені стає ліпше і ліпше, особливо зараз, коли поїла млинця. Млинці Мері смачні, але сама Мері — ще краща.

Якусь мить дівчинка жувала, а тоді поважно додала:

— Раз чи двічі я почувалася дуже погано, але зараз при повному здоров'ї.

Її раптова гадка була, звісно, просто безглуздою, подумала Мері, однак вона твердо постановила докласти всіх можливих зусиль, аби домогтися для Нессі якогось відпочинку від навчання, яке, здавалося, щонайменше підривало недостатні сили її незрілого організму. Частково з любові до сестри, проте головно через потужний материнський порив, викликаний її слабкістю, дівчину охопили сильні почуття, вона обійняла Нессі за вузенькі плечі, немов хотіла її захистити, притягнула до себе і сердечно прошепотіла:

— Я робитиму для тебе все, що мені під силу, сонечко. Справді. Я зроблю що завгодно, щоб ти була здорова і щаслива.

Коли сестри отак удвох стояли, стара підвела голову від вогню в каміні і, поки роздивлялася їх, у мороку її старечої свідомості, здавалося, зненацька зблиснуло разюче усвідомлення, бо жінка гостро промовила:

— Не дайте, аби він вас так побачив. Не туліться одна до другої і не показуйте перед ним, як ви одна одну любите. Нє, нє, він нікому не дасть доступитися до Нессі. Пусти її, пусти.

Коли бабця Броуді вимовляла ці останні слова, її різкий голос пом'якшав, погляд знову помутнів, а тоді жінка повільно, не прикриваючись, позіхнула, відвернулася й пробурмотіла:

— Я хочу вечеряти. Хіба ще не прийшов час вечері? Джеймс хіба не мав би вже вернутись?

Мері запитально поглянула на сестру, і на чоло дівчинки знову впала тінь, коли та понуро промовила:

— Можеш заварювати чай. Батько буде з хвилини на хвилину. А тоді сама побачиш: як тільки я доп'ю свою чашку, це буде сигнал, що мене зараз відправлять у світлицю. Мені це вже в печінках сидить.

Мері не відповіла, а пішла в посудомийню заварювати чай, і, сповнившись раптовим потаємним страхом через близьку перспективу зустрітися з батьком, на якусь мить випустила з голови безкорисливі роздуми про сестру й почала, тремтячи, чекати, як Броуді її привітає. Невидющо втуплений у хмарки пари, що вилітали з чайника, який кипів, погляд дівчини здригнувся, коли вона пригадала, як жорстоко батько стуснув її ногою, коли вона лежала у вестибюлі, як той удар частково призвів до пневмонії, від якої вона мало не померла, і Мері неуважно подумала, чи шкодував він коли-небудь про ту єдину свою дію, чи він хоча б раз згадував про це за чотири роки її відсутності. Що ж до самої дівчини, то спогад про той удар переслідував її місяцями, біль від нього не покидав її увесь час тривалих марень хворування, коли вона зносила тисячі несамовитих батькових стусанів із кожним сповненим пронизливого болю подихом; приниження відчувалося ще довго опісля, коли вона лежала вночі без сну, прокручуючи в голові, яку наругу було завдано її тілу нелюдським поштовхом важкого батькового черевика.

Мері ще раз подумала про ті черевики з товстими підошвами, які колись так часто чистила для батька, які у своєму добровільному поневоленні тепер знову йому чиститиме, а згадавши ще важку ходу, яка зазвичай ознаменовувала його прихід, вона здригнулася, прислухалася і знову почула батьків крок у вестибюлі, повільніший, навіть якийсь млявий, не настільки твердий, майже силуваний, та все ж таки батьків. Мить, яку вона передбачала, яку малювала в уяві тисячі разів, якої хоч і боялася, проте сама прагнула, мала ось-ось настати, і хоч у Мері трусилися всі кінцівки, вона розвернулася й, завмираючи серцем, а проте хоробро рушила зустріти батька.

Вони зійшлися лицем до лиця на кухні; там чоловік, який увійшов, мовчки на неї подивився, обвів похмурим поглядом кімнату, стіл, яскравий вогонь на поді, а тоді знову глипнув на Мері. Дівчина зрозуміла, що то справді її батько, лише коли чоловік озвався, коли його пооране зморшками обличчя викривилося у знайомій нестерпній глузливій посмішці, і він сказав:

— То ти таки вернулася?

І Броуді, нічого більше не кажучи, пішов до свого крісла. Жахлива зміна, зміна настільки значна, що вона ледве його впізнала, так глибоко шокувала Мері, що дівчина втратила дар мови. Хіба то міг бути її батько, цей старий зіщулений чоловік зі скуйовдженим волоссям, поплямованим неохайним одягом, понурим неголеним лицем, несамовитим, нещасним, лихим поглядом? Нессі мала рацію! Мері не вірила в масштабність цієї зміни, поки не побачила, і навіть зараз ледве йняла віру тому, що бачила на власні очі. Дівчина оторопіло ступила вперед і почала наливати й роздавати чай, а закінчивши, не сіла з усіма до столу, залишилася стояти, чекаючи, щоб прислуговувати, досі сповнена недовірливого переляку від страшного батькового вигляду. Той, зі свого боку, далі не звертав на неї уваги і мовчки вечеряв, їв недбало, мало не неохайно, явно байдужий до того, що споживав, чи до того, як він це робив. Погляд Броуді був відсторонений, уникливий, а коли й починав помічати щось довкола себе, то падав не на Мері, а завжди на Нессі, неначе в його голові довкола юнки зосереджувалась якась закорінена ідея, через що вона ставала центром його усвідомленої уваги. Інші теж їли, не кажучи ані слова, і хоч Мері ще не випала нагода заговорити до батька, порушити той період мовчання, що зараз тривав уже чотири роки, вона безмовно пішла з кухні в посудомийню і, прислухаючись, стала чекала там, насторожена, збентежена. Прийнявши рішення пожертвувати собою задля Нессі й повернутися додому, дівчина уявляла, що чинитиме спротив гнітові іншої природи — гучному, погрозливому, навіть оскаженілому, а не такій дивній, небувалій стурбованості, яка зараз, відчувала вона, охопила її батька. Як і плоть, рішучий, мужній характер, здавалося, від нього відшарувався, і залишилася покручена фігура людини, поглинутої чимось, чого дівчина не розуміла, чимось, що взяло над ним владу й зараз керувало кожною думкою, кожною дією тіла.

Отак роздумуючи про батька, Мері простояла в посудомийні лише кілька хвилин, аж тут до її нашорошених вух долинув різкий, змінений звук його голосу:

— Ти закінчила, Нессі! Тепер можеш іти у світлицю і починати свою роботу!

Мері вмить зібралася з духом, знову зайшла на кухню, а побачивши слухняність Нессі, яка з переляком в очах сумно, пригнічено підводилася, підкоряючись наказу Броуді, відчула раптовий прилив відваги й тихо звернулася до батька.

— Батьку, можливо, Нессі пішла б зі мною на прогулянку, перш ніж сісти за навчання?

Однак слова Мері ніби пройшли повз увагу Броуді, а присутності її він немовби зовсім не помічав, адже не подав жодного знака, що почув чи побачив доньку; тоді, не відриваючи очей від Нессі, він знову заговорив, уже суворіше:

— Вже йди, бігом. І дивись мені, старайся за трьох. Я прийду і подивлюся, як іде наука.

Коли Нессі смиренно вийшла з кухні, Мері закусила губу й густо почервоніла, побачивши в батьковому мовчазному презирстві до її перших звернених до нього слів демонстрацію, як він мав намір із нею поводитися. Вона буде в будинку, проте для нього її не існуватиме! Мері нічого про це не сказала, а коли Броуді підвівся з-за столу і стара також закінчила їсти й вийшла з кімнати, почала відносити посуд до посудомийні, і, поки ходила туди-сюди, зауважила, що батько дістав із буфета пляшку й склянку і засів випивати, розмірено, справляючи враження звичної методичності, ніби налагодився планомірно споживати спиртне впродовж цілого вечора.