Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 11)

Розділ третій

Наступного ранку Джеймс Броуді прокинувся, коли крізь вікно струмувало сонячне світло. Він спеціально відвів цю кімнату в задній частині будинку під свою спальню, бо по-звірячому знаючи цінність сонцю, любив, коли досередини вривалися яскраві ранкові промені й будили його, просочувались крізь ковдру в його сприйнятливе тіло й наповнювали його істоту відчуттям сили й радості. «Нема ліпшого за ранкове сонце»; то була одна з його улюблених приповідок, із запасу безсумнівно глибоких аксіом, якою він часто послуговувався в розмовах і повторював із проникливим виглядом знавця. «Вранішнє сонце — ото штука! Ми дістаєм його капку, але я подбав, аби в мою кімнату йшло все, яке тільки можна».

Броуді широко позіхнув і з насолодою потягнувся своїм здоровенним тілом, зауважив задоволеним, хоч і напівзаплющеним оком золоту хмару порошинок, що плавали над ним, тоді за якусь мить запитально кліпнув на годинник на камінній полиці, стрілки якої показували допіру восьму; зрозумівши, що в нього є ще чверть години, щоб побути в ліжку, Броуді опустив голову, перекрутився на бік і пірнув під ковдри, ніби гігантська морська свиня. Та невдовзі він знову винирнув. Незважаючи на красу ранку, на наваристий пах киплячої каші, яку його дружина готувала внизу і який, залітаючи в кімнату, легенько лоскотав йому ніздрі, його теперішньому настрою бракувало повної самовдоволеності, якої, на його думку, бракувати не мало.

Набурмосено, мовби шукаючи причину свого невдоволення, Броуді повернувся і оглянув порожнечу на іншому боці великого ліжка, яке його дружина покинула ось уже годину тому, вставши, за звичаєм, раненько, щоб усе впорядкувати і щоб його сніданок готовий стояв на столі, коли він зійде вниз. Яка користь, подумав він із досадою, з такої жінки такому чоловікові, як він? Може, вона й готує, миє, шкребе, штопає шкарпетки, начищає черевики, ая, і лиже черевики також, але що з неї тепер за любаска? Крім того, з часу останніх пологів, коли місіс Броуді народила йому Нессі, вона завжди нездужала — зі слабкістю і скиглінням, ображаючи його здорову міць своєю обм'яклою кволістю і викликаючи відразу своїми паскудними звичками. Якось він краєм ока з огидою спостеріг, як вона крадькома одягається, думаючи, що він не дивиться, як у ті вранішні години, коли вона покидала ліжко поперед нього. Лише минулої неділі він застав її за хованням якоїсь брудної одежі і заревів, як розлючений баран: «Не роби гнидник з моєї спальні! Мені тяжко тебе терпіти й без того, аби ти кидалася мені в лице своїм брудним шматтям!». Дружина, розмірковував він злісно, давно стала йому нестерпна; сам її запах був для нього гидкий, і якби він не був чоловіком достойним, то цілком би міг заглядатися на інших. Що йому наснилося минулої ночі? Він пожадливо випнув нижню губу і могутньо випростав ноги, прокручуючи в голові свій сон, думаючи про дражливо-принадну молоду лошицю, за якою він гнався по лісу і яку, хоч він і мчав, як олень, врятувала прудкість її ніг. Вона неслася швидше за лань, її довге волосся розвівалось за спиною, і на ній не було ані ниточки, що завадила б рухові, та все ж вона, незважаючи на швидкість, повернулась, щоб звабливо, підбурливо йому усміхнутись. Якби ж йому вдалось її спіймати, — подумав Броуді і, відкинувшись повністю на ліжко, купаючи своє масивне тіло в сонячному світлі, посмикуючи напіврозтуленими губами у хтиво-злостивій веселості, відпустив свою еротичну фантазію в розкішний розгул, — якби вдалося, тоді вона б іншої заспівала.

Раптом Броуді зауважив, що уже чверть на дев'яту, і прожогом вискочив з ліжка, одягнув шкарпетки, штани і капці і скинув свою довгу нічну сорочку. Його голий торс масно блищав, і м'язи плечей та спини перекочувалися, як гнучкі повузловані мотузки, під його білою шкірою, що виблискувала, ніби гладенький атлас, усюди, крім грудей, які вкривала брунатна повсть густого волосся, щільна й чіпка, мов лишайник на камені. Отож якусь мить Броуді стояв перед маленьким дзеркалом над столиком для вмивання, милуючись своїми ясними очима, міцними білими зубами і з потріскувальним звуком проводячи пальцями по щетині на своїй важкій щелепі. Тоді, все ще оголений до пояса, він обернувся, узяв коробку для бритв з червоного дерева, в якій лежало сім особливих шеффілдських лез з увігнутим шліфуванням та їхні ручки зі слонової кістки, на кожній з яких було вказано якийсь день тижня, обережно вийняв інкрустовану словом «п'ятниця», нігтем великого пальця зі знанням справи спробував гарт і почав повільно правити об шкіряний ремінь, що звисав поряд із призначеного для нього гачка. Пояс був товстий і, як засвідчили Метью і Мері, коли ще були меншими, незмінно жорсткий, і поки Броуді повільно водив бритвою вгору-вниз об його дублену поверхню, лезо набувало нескінченної гостроти. Коли він уже був задоволений лезом, пішов до дверей, взяв свою гарячу воду для гоління, яка вже стояла там, паруючи, саме вчасно, повернувся до дзеркала, рясно покрив обличчя мильною піною і почав голитися довгими точними рухами. Броуді голився ретельно, роблячи підборіддя і щоки гладенькими, мов шовк, обачно оминаючи лискучий завиток вусів і проводячи бритвою по натягнутій шкірі такими твердими, розміреними рухами, що тишу кімнати сповнювало рівномірно-переривчастим ритмом хрусткого шурхоту. Завершивши, Броуді почистив бритву об смужку паперу зі спеціально нарізаного стосу, підготовляти й дозаповнювати який було обов'язком Нессі, ще раз нагострив і поклав назад у футляр; далі, зливши воду з великого глека у свою миску для вмивання, він без зайвої економності вмився холодною водою, хлюпаючи нею собі на обличчя і хльоскаючи щедрими пригорщами по грудях, голові й руках. Це розтрачання холодної води навіть найморознішими зимовими ранками було непорушною звичкою, що зберігала йому, як стверджував Броуді, ідеальне здоров'я і рятувала від застудних захворювань, які так часто вражали його дружину. «Я нуряю себе в холодну воду, — часто хвалився він, — таку холодну, як тільки можна. Ая! Я розбиваю лід, аби покупатися, і чим зимніша вода, тим тепліше мені потому. Я від того не цокочу зубами і не шморгаю червоним носом, як декотрі. Ні! Ні! Мене наповнює тепло. Мені треба багато холодної-холодної води, — в ній здоров'я». І тепер, енергійно втираючись грубим, шорстким рушником, сичачи крізь зуби, ніби конюх, Броуді відчував, як його вкриває палахкий рум'янець і частково розвіює попередній паскудний настрій.

Він завершив збори, з пильною обережністю одягнувши на себе сорочку з високоякісного дорогого льону, накрохмалений комір Ґладстона[20] і краватку з візерунком «пташине око», закріплену золотою шпилькою у формі підкови, сірий жилет із вишивкою і довге пальто зі щонайдобротнішого сукна. Тоді Броуді зійшов униз.

Сніданок він незмінно їв на самоті. Метью виходив із дому о шостій, Нессі — о пів на дев'яту, його мати ніколи не вставала раніше за десяту, місіс Броуді та Мері снідали осібно і коли самі хотіли в тьмяних місцях, де готувалась їжа, тому, отже, й виходило, що Броуді сідав до своєї великої миски каші у величній самотині. Йому подобалися всі прийоми їжі, але у свіжості ранку на сніданок Броуді приходив із сильнішим апетитом, тож зараз жадібно взявся до каші, а тоді — до двох свіжих яєць, варених некруто до визначеної секунди і почищених у велику чашку, до великих м'яких булочок із товстим шматком свіжого масла і до своєї кави, напою, до якого плекав непомірну любов і який нікому в домі більше не дозволено було пити.

Поки Мері під час сніданку беззвучно ходила туди й назад, щоб його обслугувати, Броуді з-під своїх опущених повік зауважив, що донька бліда, але нічого не сказав, адже така була його політика — не заохочувати своє жіноцтво вважати себе хворими; хай там як, він відчув внутрішнє задоволення, пояснивши собі потуплений погляд Мері і темні кола під її очима різким наступом, який здійснив на доньку минулого вечора.

За своїм звичаєм, поснідавши отак у тиші, Броуді рівно о пів на десяту покидав будинок і ще якусь хвилю стояв біля парадних воріт, із виглядом знавця дивлячись на свою власність. Він обводив гордим поглядом невеличке володіння, підмічаючи, що ніякий бур'ян не проріс на вкритому гравієм подвір'ї, жодна пляма не споганила фарби, жодного недоліку не з'явилось на понурому сірому камені, і з неймовірним самовдоволенням схвалював власне творіння. Це його творіння! П'ять років тому Броуді купив землю і звернувся до будівельника Юрі, довго з ним говорив, рисував приблизні схеми й детально описував характер будинку, який хотів. Юрі, чоловік прямолінійний і статечний, тоді вражено поглянув на нього і сказав:

— Світку Божий! Ви не каменяр, бо інакше дали б собі трохи на стримання з такими ідеями. Голова, певно, в хмарах витає. Ви хоч маєте уявлення, як той ескіз буде виглядати в камені й будівельному розчині?

— В тому будинку, Юрі, буду жити я, а не ви, — відповів йому Броуді.

— Але з ним стільки непотрібної роботи. Ви тільки подумайте, скільки буде коштувати подірявити той парапетик! Який з нього толк? — і Юрі різко махнув у бік зробленого олівцем начерку поперед себе.

— За це, Юрі, буду платити я, а не ви, — знову відповів Броуді.