Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 109)

— Боже, то було б чудово.

— Ну все, містере Броуді, — заблагав інший клерк, перериваючи його роздуми, — ви вже покурили, то відкладайте люльку. Я не хочу, щоб у вас були неприємності.

Броуді на мить пропік його поглядом, а тоді зненацька нестримно розреготався:

— Йой, який ти перестрашений. Правда-правда, все як ти кажеш. Я покурив, але буду курити ще, а крім того, я ще трохи вип'ю!

Броуді знову хитро витягнув фляжку і, поки молодики дивилися на нього переляканими очима, зробив великий ковток. Замість повернути фляжку в кишеню, Броуді поставив її перед собою на стіл і сказав:

— Ти там будеш у мене напохваті, голубочко, а ще я зможу на тебе дивитися і бачити, як ти дюйм за дюймом пустієш.

Броуді полестило, що всі молодики спрямували на нього свої стривожені погляди, тому повів далі:

— Як говорити про неприємності, то нині зранку той вишкребок нещасний сказав мені таку абсурдну річ, що вона не йде мені з голови.

Броуді загрозливо нахмурився на сам спогад про це.

— Здається мені, він казав: «Ваш вигляд — ганьба для цілої верфі»… ая, отак… слово в слово. А тепер скажіть мені, хлопці, що то він взагалі таке ляпнув? З моїм виглядом щось не так?

Броуді видивився на юнаків з войовничим виразом, а ті невпевнено захитали головами з боку в бік.

— Та я прекрасно виглядаю! — гаркнув він до клерків, з набундюченим перебільшеним схваленням дивлячись, як вони мовчки погоджуються.

— Я знав! — крикнув Броуді. — То було просто нікчемне єхидство. Ая! Я завжди був людиною прекрасної ставної фігури, гарно збитий і зі шкірою, чистою, як в дитини. Крім того, — вів далі він, скоса, лукаво дивлячись на юнаків і з шурхотом погладжуючи жорстку щетину на жовтуватому підборідді, — я знаю ще одну причину, чого він помиляється. Ви, може, ще не доросли, аби таке слухати, але ніякої шкоди в тому нема, коли я скажу вам, що одна дівчина — ая, найгарніша в Левенфорді — ставить мене найвище з усіх. Боже, як думаю про неї, то аж мушу випити.

Броуді з благопристойною врочистістю випив за найвродливішу жінку в Левенфорді й на якийсь час замовкнув, радісно думаючи про неї. Він хотів розповісти про Ненсі, з гордістю похвалитися її принадами, але щось його мовби не пускало, і коли Броуді, нахмуривши брови, став шукати по закапелках своєї свідомості причину такої стриманості, його раптом осяяв здогад. Він зрозумів, що не може говорити про Ненсі розкутіше, бо вона не його дружина. Після цього приголомшливого усвідомлення свого поглинутого роздумами мозку Броуді вилаяв себе за необачність.

— Боже, — пробурмотів він сам до себе, — ти вчинив нечесно, чоловіче. Треба було подумати про то раніше.

Броуді самокритично похитав головою, глитнув ще трохи спиртного, щоб полегшити процес міркування, тоді його охопило глибоке співчуття через важке становище Ненсі, і він слізливо прошепотів:

— Думаю, я то зроблю. Їй-богу, для неї я то зроблю.

Броуді ладен був сам собі потиснути руку, настільки шляхетним було це несподівано прийняте рішення взяти Ненсі за законну дружину. Так, вона не мала великої суспільної ваги, але нехай, його ім'я стане їй щитом, стане щитом їм обом, і якщо він з нею одружиться, то одним величним жестом зміцнить її становище в домі, покращить свою репутацію в очах міста і назавжди вгамує ці сумні запитальні позирки, які час від часу бачив на обличчі Нессі. Броуді грюкнув кулаком по столу й вигукнув:

— Я то зроблю! Порушу то питання вже нині ввечері.

Тоді, вишкірившись до напружених облич поперед себе, Броуді сказав із напускною благородною доброчесністю:

— Не лякайтеся, хлопці. Я просто обдумував плани і тільки що вирішив зробити дещо для своєї дрібушечки Ненсі. Вона цілком на то заслуговує.

Далі, знизивши свій піднесений тон, Броуді лукаво покосував на молодиків і додав:

— Одне дрібне питання сімейної політики, про яке ви рано чи пізно точно почуєте.

Броуді вже збирався надати юнакам зрозуміліше пояснення, коли тут один із клерків, можливо, передчуваючи спрямованість майбутніх одкровень, квапливо спробував змістити його увагу й вигукнув:

— А як справи в Нессі, містере Броуді?

Якусь хвилю Броуді примружено дивився на молодика, який поставив запитання, а тоді відповів:

— Прекрасно! Ти знаєш, у Нессі прекрасно йдуть справи. Не став дурних запитань, хлопче. Латта вже в неї в кишені.

Тоді, завзято підхопивши нову тему, яка зародилася в його каламутній голові, Броуді повів далі:

— Та дівчина — моя велика потіха. Бачити, як вона раз за разом вставляє палиці в колеса тому малому Ґрірсону, для мене райська насолода. Нессі, знаєте, завше його випереджає, і кожен раз, як вона так робить, для його облесного підлого батька, то, певно, плювок в душу. Ая! То мусить бути плювок в душу!

Броуді здушено загиготів на саму думку про це і, різкіше перехиливши фляжку, став допивати її до кінця, коли раптом, невдало спробувавши сміятися й пити одночасно, захлиснувся і вибухнув тривалим приступом хрипкого кашлю.

— Постукайте по спині, хай вам чорт, — вимовив Броуді, хапаючи ротом повітря й нагинаючись уперед; лице його побагровіло, очі засльозилися, він важко дихав, наче хворий виснажений слон.

— Сильніше! Сильніше! — скрикнув він, коли один з клерків зіскочив зі стільця й почав гупати його по схиленій спині.

— Паскудний кашель, — промовив юнак, коли напад припинився. — Ось що стається, коли сидіти у вологому одязі.

— Пхе, то ще взагалі не кашель, — відказав Броуді, витираючи обличчя рукавом. — Я ніколи не носив пальто і ніколи не буду. Десь загубив свою парасолю, але то не має значення, дощ, здається, завше йде мені на користь. Я моцний, як клайдсдейлський огир, — і він випростав свій вихудлий торс, аби показати молодикам, людиною якого типу він був.

— Нессі у вас не вдалася, містере Броуді, — зазначив перший клерк. — Вона не виглядає такою міцною!

Броуді сердито видивився на юнака й розгнівано вигукнув:

— Вона абсолютно здорова! Не будь одним з тих тонкосльозих, які завше всім приписують хвороби. Вона при повному здоров'ї, кажу тобі. Трохи прихворіла минулого місяця, але то була дурниця. Я повів її до Лорі, і він сказав, що таких розумних голів — одна на тисячу, ая, одна на мільйон, я б сказав!

Броуді тріумфально роззирнувся, подивився на фляжку, щоб висловити свій захват, але, побачивши, що вона порожня, схопив її і, добре прицілившись, жбурнув у кошик для канцелярського сміття в кутку, звідки пізніше її витягнув і вкинув у Левен один його милосердний довготерпеливий колега.

— Бачили, як прицілився? — весело вигукнув він. — У мене очі на місці! Я спокійно міг би збити кролика на бігу за п'ятдесят кроків. Кролика! Чорт забирай! Якби я був там, де мені місце, то я б зараз стояв на стрільбищі, і куріпки з фазанами летіли б з неба градом.

Броуді хотів було знову почати розводитися про шляхетність свого статусу, коли раптом його погляд упав на годинник.

— Боже, ото маєш! Вже майже п'ята. Зі мною час просто летить.

Броуді по-блазнівськи підморгнув, пирхнув і заговорив знову:

— Час швидко біжить, коли старанно працювати, як би сказав той нездара Блер. Але, на жаль, мушу вас покинути, хлопці. Ви добрі люди, і я вас страшно люблю, але зараз мені треба подбати про дещо важливіше.

Броуді потер руки в приємному передчутті й, хитро посміхнувшись, додав:

— Якщо той франт зайде перед п'ятою, скажіть йому, що з його звітами порядок і що я пішов купити йому калатальце.

Броуді неоковирно встав зі стільця, повільно надягнув капелюха, двічі перелаштував нахил запорошених крис, поки не залишився задоволений, взяв свою важку тростину і, тепер уже безсумнівно п'яний, поважно зупинився, заповнивши одвірки своєю хисткою здоровенною фігурою.

— Хлопці! — вигукнув він, підкреслюючи свою апострофу до них тростиною. — Якби ви знали, куди я зараз йду, то ваші лиця позеленіли б від чистої заздрости. Але вам зі мною не можна. Ні! Ні! Тільки одна людина в цьому місті може йти цею гарною-прегарною дорогою.

Величаво обводячи їх очима, Броуді з надзвичайним театральним запалом додав:

— І це я!

Він востаннє окинув вирозумілі, але збентежені обличчя юнаків грізним позирком і повільно, похитуючись, вийшов із кімнати.

Фортуна йому усміхалася, адже Броуді, з шумом міряючи коридори широкими кроками і вдаряючись то об одну, то об іншу стіну у своєму хиткому русі, нікого не зустрів і за п'ять хвилин п'ята вилетів з головних маятникових дверей на відкритий простір і взяв курс додому.

Дощ уже припинився, і свіже холодне повітря наповнювало темряву, крізь яку на мокрі вулиці кидали мерехтливе світло нещодавно запалені ліхтарі, які були немов нескінченна вервечка топазових місяців на поверхні чорної спокійної води. Це регулярне повторення відображень, кожне з яких, здавалося, підступно підпливало до нього, поки він ішов, страх як потішало Броуді, і він шкірив зуби, кажучи собі, що, безсумнівно, розповість Ненсі про своє враження від цього химерно перевернутого догори дном небесного явища. Ненсі! Броуді засміявся вголос, подумавши про все те, що вони мають обговорювати сьогодні ввечері, — від написання справдешнього листа-жала для тієї в Лондоні і до неймовірної пропозиції, яку він вирішив зробити Ненсі. Вона, звісно, буде схвильована, коли побачить, що він — і Броуді великодушно визнав це перед темрявою — набрався, можливо, більше ніж зазвичай, але несподівана радість від його пропозиції одруження прожене її роздратування. Він знав, що Ненсі, ця фурія, завжди хотіла міцне становище, яке їй міг дати такий гідний чоловік, як він, і зараз Броуді уявляв, як дівчина ошелешено вигукує: «Ти серйозно, Броуді? Боже, мені від твоїх слів аж дух заперло, чоловіче. Вийти за тебе? Ти знаєш, такий пиріжок треба брати, поки дають. Ходи, я тебе сильно-пресильно обійму». Так, Ненсі буде до нього якнайдобріша після такої величезної поступки, і очі Броуді заблищали від думки про особливі вияви дівочої прихильності, які має ця поступка сьогодні викликати. Просуваючись уперед із теплим усвідомленням, що кожен хисткий крок наближає його до Ненсі, Броуді не міг знайти гідного порівняння, щоб належно описати її чарівність, те, як владно вона ним заволоділа.