Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 108)

— Ні! Я не буду його знімати! — грубо гаркнув Броуді, розгорнувши гросбух, взявши ручку й приступивши до роботи; проте за якусь хвилю він підняв голову і вже іншим тоном сказав: — Але так чи так дякую. Ви обидвоє файні хлопці, і я знаю, ви колись простягнули мені руку допомоги. Правда в тому, що я дізнався деякі сумні новини, тому нині зранку трохи сам не свій.

Молодики знали дещо про справи Броуді з приступів незв'язного розумування впродовж останніх місяців, і той, який ще не озивався, запитав:

— Це ж, надіюся, не про Нессі, містере Броуді?

— Ні, не про Нессі! — відказав той. — З нею, слава Богу, повний порядок, працює не покладаючи рук і тримає курс на Латту! З нею я ніколи не мав гризот. То було дещо інше, але я знаю, що робити. Я тут возьму верх, як і в усьому іншому.

Молодики утрималися від подальших розпитувань, і всі троє продовжили працювати в тиші, яку порушувало лише шкрябання ручок об папір, шурхіт перегортання сторінок, неспокійний скрегіт стільців і бубоніння Броуді, який силкувався зосередити затуманений розум, щоб боротися з цифрами перед очима.

Ранок уже рухався до полудня, коли в коридорі залунали чіткі кроки, двері кабінету відчинилися, і ввійшла пристойна постать містера Блера. Він на хвильку завмер зі стопкою паперів у руці, поправляючи золоте пенсне на своєму високому носі й певний час уважно роздивляючись трьох клерків, що зараз працювали під його суворим оком. Погляд Блера врешті зупинився на розвалькуватій постаті Броуді, з чийого мокрого одягу зараз теплим напівпрозорим туманом здіймалася пара, і що довше він дивився, то більше в його позирку з'являлося несхвалення; Блер попереджувально прочистив горло і широким кроком виступив уперед, тріпочучи паперами в руці, ніби пір'ям розтріпаного оперення.

— Броуді, — гостро почав він, — хвилину вашої уваги, будь ласка!

Не змінюючи пози, Броуді підняв голову від столу і саркастично подивився на Блера.

— Ну, — відказав він, — що вже знову не так?

— Можливо, ви б підвелися, коли до мене звертаєтесь? — осадив його Блер. — Так роблять усі клерки, крім вас. Це надзвичайно незвично й нечувано.

— Бачите, я певного мірою і є незвичайний чоловік; отака, мабуть, тому причина, — повільно відказав Броуді. — Я почую вас і сидячи! Що сталося?

— Ці звіти, — гнівно випалив Блер. — Ви їх упізнаєте? Якщо ні, то доводжу до відома, що це робота ваших рук, точніше так звана робота!.. Кожен звіт з помилками. Цифри від початку до кінця неправильні, а підсумкова сума — неприпустимо неточна. Мені вже набридла ваша кричуща некомпетентність, Броуді! Хочу почути ваше пояснення, бо в іншому разі я змушений буду доповісти про цю справу своєму начальнику.

Броуді переводив сердитий погляд то на папери, то на холодно-стримане розгніване обличчя Блера і, охоплений відчуттям нестерпної принизливості свого становища, понуро, тихо відповів:

— Я зробив все, що міг. Більше зробити не можу.

— У такому разі вашого «все, що міг» недостатньо, — тиркнув у відповідь Блер високим, майже верескливим голосом. — Останнім часом ви працювали надзвичайно погано, а поводилися, якщо вже на те пішло, ще гірше. Сам ваш вигляд принизливий для цієї достойної контори. Якби сер Джон знав, він би, безсумнівно, такого не дозволив. О, — запнувся Блер, захлинаючись від обурення, — та ваш подих уже смердить алкоголем. Це огидно!

Броуді сидів із затуманеною головою, зовсім нерухомо, потупивши очі, думаючи про те, чи це зараз він, Джеймс Броуді, покірно ковтає образи від цієї манірної незначущої істоти. Він уявляв, як схоплюється з місця, хапає Блера за горло, трусить ним мало не до смерті, а тоді безславно витуряє за двері, як витуряв удвічі більших за нього. Але ні, він далі непорушно сидів на своєму стільці і приглушеним голосом пробурмотів:

— Поки я не тут, мій час належить мені. Я можу проводити його, як схочу.

— Ви мусите приходити в цю контору в такому стані, в якому здатні працювати, — холодно зажадав Блер. — Ви поганий приклад для цих юнаків, ваш вигляд — ганьба для цілої верфі!

— Лишіть в спокої мій вигляд, чорт забирай, — процідив Броуді з раптовою лютістю. — Я ліпше буду такий, ніж матиму вашу самозакохану пику.

— Попрошу вас не хамити! — вигукнув Блер, бліде обличчя якого зайшлося рум'янцем. — Я поскаржуся на вас за зухвальство.

— Ну, то дайте мені спокій! — крикнув Броуді, піднімаючи очі у своїй скарлюченій над столом позі, наче зламаний неволею, однак досі грізний дикий звір. — Не перегинайте палку, бо вам же й буде гірше.

Відчуття прихованої небезпеки в несамовитому погляді підлеглого змусило Блера утриматися від подальших принизливих зауважень, але, зневажливо метнувши стопку паперів на стіл Броуді, він крижаним голосом промовив:

— Це має бути виправлено негайно і бездоганно, коли ваша ласка, або ви пошкодуєте!

А тоді, розвернувшись, Блер церемонно вийшов із кабінету.

Коли двері зачинилися, гнівного спалаху не відбулося, однак затишшя в кімнаті стало гнітючішим, ніж будь-яка буря. Броуді сидів, ніби кам'яна статуя, прокручуючи в голові образи, яких йому щойно завдали, відчуваючи в цьому своєму стані приниження, що до нього прикуті насмішкуваті погляди інших двох клерків. Краєм ока Броуді побачив, що над столом з'явилася рука й безшумно забрала злощасні звіти, і хоч він знав, що добросердні колеги знову йому допомагають, грубувата понурість не зійшла з його лиця. Не торкаючись ручки, Броуді просидів отак нескінченно довго, помітив, як виправлені документи знов ковзнули перед ним на стіл, але нічого не сказав, зберігав позу заціпенілої байдужості, аж доки о першій не залунав сигнал на обід; тоді він одразу підвівся зі стільця, схопив капелюха й дременув із кабінету. Декотрі образи можна було б змити кров'ю, але зараз він прагнув негайно викорінити спогади про своє приниження в інший спосіб.

Коли Броуді без запізнення повернувся о другій годині, щось у ньому змінилося, немовби він перебував під якимось загадковим благотворним впливом, який могутньо розвіяв його смуток, згладив різкі лінії обличчя, впорснув у вени текучу веселість, яка тепер плинула в тілі, огортаючи неймовірним щастям, та променисто сяяла з його єства.

— Бачите, я тут перший, хлопці! — вигукнув Броуді з неоковирною жартівливістю, коли двоє інших клерків з'явилися невдовзі після його прибуття. — Рівно коли пробив годинник! А чого то ви спізнилися? Це огидно. Якщо не виправите свою кричущу безпутність, то я поскаржуся на вас вашому начальнику, тому блідому плосколицьому, який приходив сюди зранку.

Броуді бурхливо засміявся й озвався знову:

— Ви що, не можете брати приклад з мене, якого вам представляють як взірець доброчесности?

— То ви вже в настрої, містере Броуді, — невпевнено відповів один з юнаків.

— А чого б мав не бути? — вигукнув той. — Такою ситуацією, як нині зрання, мене не засмутиш. Ні в якому разі, мій хлопче. То тільки думка про інші питання втримала мене, аби не скрутити тому нещасному створінню його горду шию. Ви знаєте, — довірчо повів далі Броуді, — він завше заздрив тому, як я попав у його контору під самим його носом, але в мене був вплив, і він з цим нічого не міг зробити.

Броуді вийняв з кишені люльку, затарабанив нею об стіл і почав наповнювати.

— Ви ж не будете курити, містере Броуді? — скрикнув перший клерк, дещо стурбовано підвівши очі від гросбуха. — Ви ж знаєте, це суворо заборонено.

Броуді пропік його поглядом, злегка погойдуючись на стільці, і відповів:

— А хто мене зупинить? Я буду робити тут, як хочу. Така людина, як я, не має просити і молити дозволу запалити люльку.

Далі Броуді зухвало втілив свій намір, почавши гучно посмоктувати люльку й зневажливо жбурнувши використаний сірник на підлогу. Тоді, проникливо махнувши головою поміж пахканням, він повів далі:

— Ні, не буду я таке робити. Боже, якби в мене були мої права, я б не сидів у тій-о паршивій конторі. Я набагато вищий за таку роботу, набагато вищий за будь-яку роботу. То чиста правда, але доказати нема як, і я мушу справлятися, як тільки виходить. Але я від того інший не стаю. Ні, їй-богу, ні! Багато людей в цьому місті були б раді мати таку кров, яка тече в моїх жилах.

Броуді роззирнувся в пошуку схвалення, але залишився невдоволений, побачивши, що його слухачі, втомившись від заяложеного переказування його претензій, з удаваною байдужістю посхиляли голови; втім, він скористався їхнім відступництвом, витягнув маленьку фляжку з кишені штанів, швидко приклав її до губ і вкрадливо повернув назад. Освіжившись, Броуді повів далі, немовби не помічаючи, що його не слухають:

— Кров дасться взнаки! То абсолютна правда. Я знов проб'юся нагору. Тут я виїмково через велику паскудну заздрість, але то не назавжди. Гідний чоловік довго внизу не буде. Скоро я знов опинюся там, де мене будуть визнавати за того, ким я є, знов буду ходити в компанії лорда-лейтенанта графства на виставці рогатої худоби і мати найліпші стосунки — завважте, рівні стосунки, — наголосив Броуді змахом люльки, звертаючись до навколишнього простору, — ая, рівні стосунки з найродовитішими аристократами в графстві, а моє ім'я буде прегарно виділятися серед їхніх у газеті.

Коли Броуді отак дивився в майбутнє, споглядаючи славу минулого, очі його зволожніли, нижня губа по-дитячому відкопилилася, груди заходили ходуном, і він пробурмотів: