Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 106)

На думку про це обличчя Броуді на світлішому тлі подушки немовби потемніло, зморшки, які на ньому з'явилися, поглибшали, наче тонкі надрізи, а очі, позбувшись своєї природженої сумовитості, натомість наповнилися тупою похмурою впертістю. Хай вони всі йдуть до біса, подумав Броуді, не будуть вони ним поганяти; він ще п'ять хвилин проведе в ліжку, наперекір цілій раді директорів верфі Латти! Звісно, він надолужить цей час тим, що не буде голитися, і це, як часто траплялося, здалося йому зараз хитрощами, які допоможуть здолати сили, що прагнуть підкорити його своїй владі й нав'язати власний спосіб життя. Такий виверт імпонував і особистому налаштуванню Броуді, адже тепер він не мав охоти голитися вранці: його тремтлива рука дуже часто поводилася непередбачувано, спроби її контролювати ставали випробуванням для його терпцю, а часом він розпорював собі щоку. У ранкові години Броуді ніколи не був у своїй найкращій формі, адже його не тільки відмовлялася слухатись рука, а й боліла голова, або язик був на відчуття, наче сухе дерево, або живіт вивертало від самої думки про сніданок. Броуді чудово розумів, що всі ці неприємні випробування — через віскі, і в цьому сірому ранковому світлі він з похмурою прозорливістю відчув, що мусить зменшити кишенькові гроші. Коли Броуді приймав такі рішення раніше, то ніколи, як він собі сказав, не сприймав їх справді серйозно, але зараз він, безсумнівно, мусить постановити збавити оберти, нічого не пити перед обідом, відтак стриматися до вечора, а тоді він буде поміркованим, тоді він таки мусить бути поміркованим, якщо хоче догодити Ненсі, чия прихильність була йому зараз так конче необхідна. Впродовж останніх двох днів вона, безперечно, ставилася до нього краще, і, подумав Броуді з уже врівноваженішим умонастроєм, хоч Ненсі й не повернулася до його кімнати відтоді, як вони посварилися в той вечір після її відвідин тітки в Овертоні, з огляду на доброту й терпимість Ненсі в останні дні очевидна причина, яку вона назвала як виправдання, безумовно, має бути правдива. Він не може обійтися без Ненсі! Вона стала йому така необхідна й незамінна, як ковток повітря для його тіла, і вже тільки через це він мусить надалі бути обережним із тим, як прикладається до чарки. Він ніколи не зможе більше жити без неї! Цієї ночі вона знову прийде до нього, ще свіжіша після його вимушеної абстиненції, або він дізнається причину!

На цій останній думці його охопила тінь колишньої самовдоволеності, і, скинувши із себе постіль, Броуді піднявся з ліжка. Однак коли його тіло огорнуло холодне повітря кімнати, Броуді затремтів, насупився, вираз задоволення зникнув, і він квапливо потягнувся до свого одягу, який безладною купою лежав на сусідньому кріслі. Броуді з труднощами і щонайбільшим поспіхом вліз у свій одяг, коротко приділив увагу, вмивши милом з водою, лише обличчю, а тоді надягнув свій вимащений лляний комірець, зав'язав облізлу краватку і накинув жилет і мішкувате пальто. Це була значна економія часу, оскільки весь процес одягання не забрав і п'яти хвилин, і тепер Броуді, хай і поганенько, був готовий спуститися сходами і поснідати.

— Доброго тобі ранку, Броуді! — приязно вигукнула Ненсі, коли він увійшов на кухню. — Ти нині якраз вчасно! Як поспав?

— Не так добре, як би хотілося, — понуро відповів Броуді. — Мені було холодно! Але я маю відчуття, нині мені буде затишніше.

— Ще тільки ранок, а ти вже геть сором втратив, — відказала Ненсі, струснувши головою. — Їж свою кашу і сиди тихо.

Закопиливши губи, Броуді з певною відразою оглянув кашу й вигукнув:

— Щось мені не хочеться каші, Ненсі. Вона на ранок тяжка для шлунка. На вечерю, може, підійшла б, але зараз я не хочу. Маєш щось інше?

— Тільки що засмажилась на пательні смачна свіжа копчена рибка! — самовдоволено вигукнула Ненсі. — Не їж кашу, як не маєш настрою. Зараз дам тобі рибу.

Броуді простежив за жвавою постаттю дівчини, зауважив, як завихрилися її спідниці, як плавно зарухалися акуратні ступні й щиколотки, коли вона кинулась виконувати те, що сказала, і його охопило несподіване задоволення від помітного поліпшення в її ставленні до нього. Ненсі знову прихилялась до нього серцем, вже більше не дивилась на нього з тою іскоркою ворожості в очах, навіть зараз метушилася коло нього в такій манері, яка напрочуд нагадувала гарячкове прагнення дружини йому прислужитися. Броуді зрадів, що про нього знову так самовіддано піклуються, зокрема й тому, що цю турботу виявляла його кохана, проте незалежна Ненсі, і коли дівчина повернулася зі стравою, він глянув на неї краєм ока й зазначив:

— Ти знов до мене прихиляєшся, я бачу. Я пригадую ранки, коли ти кидала мені на сніданок якусь підгорілу кашу, але мені більше до смаку ота-во соковита риба, а ще більше мені подобається, як ти на мене дивишся. Ти мене любиш, Ненсі, правда?

Дівчина опустила погляд на втомлене зморщене запале лице Броуді, спотворене дводенною щетиною на підборідді й переділене силуваною усмішкою, яка йому не пасувала, уявила собі його згорблену неохайну постать, тремтячі руки й недоглянуті нігті на руках і з пронизливим сміхом вигукнула:

— Таки так! Я маю зараз до тебе такі почуття, що навряд чи хотіла б в них зізнаватися. Деколи мені аж серце з грудей вискакує, як на тебе дивлюся.

Його усмішка згасла, очі пильно примружилися, і Броуді відповів:

— Мені приємно таке від тебе чути, Ненсі! Я знаю, що з мого боку зовсім неправильно таке тобі казати, але нічого не можу із собою зробити, я якось незвичайно став від тебе залежати.

Досі не звертаючи уваги на сніданок, Броуді майже вибачливо, ніби виправдовуючи свою поведінку, повів далі:

— Я б ніколи не повірив, що до когось зможу так прив'язатися. Я не думав, що я з таких чоловіків, але бачиш, я дуже довго мусив без того обходитися, і коли… коли ми зійшлися… ну… ти ніби мене полонила. Чиста правда. Ти не гніваєшся, що я тобі зараз то сказав?

— Ні! Ні! — хапливо вигукнула Ненсі. — Анітрохи, Броуді. Я вже розумію тебе до цього часу. Але досить уже, не дай, аби пропала добра копчена рибка, яку я потрудилася тобі приготувати. Я хочу почути, чи вона тобі сподобалася. А ще я хочу, аби ти гарно поснідав, бо обід ти нині візьмеш зі собою.

— Обід зі собою? Чого? — дещо здивовано вигукнув Броуді. — Ти була в Овертоні тільки минулого тижня. Ти ж не їдеш знову до тої своєї тітки?

— Ні, не іду! — вигукнула Ненсі, зухвало струснувши головою. — Але вона приїжджає в гості! А я не хочу, аби ти тут довкола мене бігав при ній, порядній довірливій людині, яка ще й дуже мене любить, не хочу, аби їй очі лізли на лоба від твого патякання. Прийдеш додому ввечері. Тоді я буду тебе чекати.

Якусь хвилю Броуді похмуро пропікав Ненсі поглядом, а тоді, несподівано розслабившись, повільно похитав головою:

— Чорт забирай, жінко, та ти геть сором втратила. Подумати тільки, вже знахабніла до того, що приймаєш своїх гостей у мене вдома! Боже, тепер я бачу, як далеко ти можеш зі мною зайти. Я би мав злупити тобі дупу за то, що не спитала попередньо в мене дозволу, але ти знаєш… я не можу на тебе гніватись. Здається, ти можеш крутити мною, як хочеш.

— А що в тому поганого? — манірно запитала Ненсі. — Пристойна хатня робітниця не може побачитися з родичами, якщо хоче? Перекус у місті піде тобі на користь, а тоді, коли прийдеш, я буду чекати на тебе із сюрпризом.

Броуді з сумнівом поглянув на Ненсі.

— Сюрприз — влучне слово після того, як ти до мене ставилася.

Він замовкнув, а тоді похмуро додав:

— Чорт його знає, чого я з тобою такий поблажливий.

— Не говори так, Броуді, — м'яко дорікнула Ненсі. — Ти деколи говориш, як китайський невіглас.

— Та що ти там знаєш про китайців? — понуро відказав Броуді, врешті перемкнувши увагу на рибу й почавши поволі поглинати її великими шматками. За хвилину він зміненим голосом зазначив: — Ця риба має приємний смак, Ненсі… Щось таке я хотів би тепер їсти зранку.

Поки Броуді нахилявся, кладучи їжу до рота, Ненсі й далі дивилася на нього з дивною стриманістю, а тоді їй немовби щось спало на думку, і дівчина вигукнула:

525

— Господи боже, чого я тут замріялася! Я зовсім забула, тобі нині зранку прийшов лист.

— Що? — відгукнувся Броуді, завмерши й здивовано глипнувши з-під своїх густих брів, які вже сивіли. — Мені лист?

— Ая! Я геть забула, так спішила подати тобі сніданок. Ось.

Ненсі вийняла лист із кутка буфета й подала Броуді. Він хвилину потримав листа у простягнутій руці, зі спантеличеним поглядом притягнув його ближче, побачив, що його проштемпельовано в Лондоні, і тоді, недбало вставивши свій товстий великий палець, роздер конверт і витяг із нього аркуш. З легкою цікавістю спостерігаючи за тим, як Броуді читає написане, Ненсі бачила, як на його обличчі зі швидкістю хмар, що пливуть по темному вітряному небу, змінюють один одного вирази збентеження, здивування, осяяння й тріумфу. Врешті, коли Броуді перевернув листа й ще раз повільно його перечитав, на його обличчі відбилося дивне задоволення, і, піднявши очі, він втупився поглядом у далечінь.

— Ну хто б міг подумати? — пробурмотів він. — Стільки часу минуло!

— Що? — вигукнула Ненсі. — Про що там?

— Поступилася і хоче приповзти на колінах назад!

Броуді замовкнув, поглинутий своїми роздумами, неначе його слів було достатньо, щоб Ненсі повністю його зрозуміла.