Арчибальд Кронин – Замок капелюшника (страница 105)

Метью, здавалося, замислився.

— Напевно, то через твої очі; у них такий самий погляд — ніби ти думала, що зараз із тобою щось станеться, і вже на це чекала.

Від братових слів Нессі стало боляче, і вона негайно опустила ті свої зрадливі очі, невідривно втупившись у стіл, поки він вів далі:

— Що з тобою сталося останнім часом? Ти взагалі мені на себе не подібна. Щось не так, що ти стала такою?

— Усе не так, — повільно відповіла Нессі. — Відколи ненька померла, я була зовсім нещасною, і не було ні душі, з ким би можна було про це поговорити. Мені нестерпно перебувати поряд із… з Ненсі. Я їй не подобаюся. Вона завжди за щось до мене доскіпується. Усе інакше. Будинок так змінився, що це вже якесь інше місце… батько теж змінився.

— Тобі нема чого його боятися. Ти постійно була його мазункою, — огризнувся Метью. — Він завжди до тебе якось піддобрюється.

— Я б хотіла, щоб батько дав мені спокій, — мляво відказала Нессі. — Він постійно напосідає на мене з цим навчанням. Я не витримую, я погано почуваюся.

— Ай, Нессі, ненька була чисто така сама! — докірливо вигукнув Метью. — Ти маєш вгамуватися. Що з тобою таке?

— Мене завжди болить голова! Я прокидаюся з болем уранці, і він не минає до кінця дня. Через нього я стаю така дурна, що вже не розумію, що роблю. Крім того, я не можу їсти те, що тепер готують вдома, а ще завжди втомлена. Я навіть зараз втомлена.

— З тобою все буде добре, коли ти складеш той іспит. Ти легко виграєш Латту.

— Виграю, то й виграю! — нестямно закричала дівчинка. — Але що зі мною буде далі?! Що батько збирається зі мною робити після того? Скажи мені! Мене постійно будуть отак кудись штовхати, а я навіть не буду знати, що з того буде? Батько ніколи мені не каже, коли я його питаю. Він сам не знає.

— Ти будеш вчителькою… Це якраз тобі підійде.

Нессі похитала головою.

— Ні, бо це не підійде батькові. Я сама так хотіла — податися і продовжити навчання в педагогічному училищі, але він не дозволив. Ох, Мете! — вигукнула юнка. — Я б так хотіла, щоб за мене хтось заступився. Я почуваюся такою нещасною через це, та й через усе інше… Деколи я шкодую, що взагалі народилася!

Метью знічено відвів погляд від зворушливого сестриного обличчя, на якому викарбувалася безпорадна туга і яке немовби благало його допомогти.

— Тобі треба виходити з дому і бавитися з іншими дівчатами, — дещо невпевнено запропонував Метью. — Так ти зможеш трохи відволіктися.

— Як мені це зробити? — нестямно скрикнула Нессі. — З самого дитинства я сиділа вдома за уроками, а зараз мене заганяють сюди кожного вечора, і так буде тривати всі наступні пів року. А якби я посміла вийти погуляти, батько відшмагав би мене ременем. Ти, напевно, не повіриш, Мете, але деколи мені здасться, що я втрачу розум, якщо мене змушуватимуть так зубрити уроки.

— А я виходжу гуляти! — по-геройськи вигукнув Метью. — Я йшов гуляти, і він мене не зупиняв.

— Ти — то інше, — сумно відповіла Нессі; кволий гнівний вибух ущух, і тепер вона була ще пригніченіша, ніж досі. — Та й навіть якщо я піду гуляти, яка мені з того користь? Ніхто з дівчат не буде зі мною бавитися. Вони навіть майже зі мною не розмовляють. Одна дівчина днями сказала, що її батько заборонив їй мати справу з будь-ким із нашої сім'ї. Ой, я б так хотіла, щоб ти міг мені допомогти, Мете!

— Як я можу тобі допомогти? — грубо гаркнув Метью, роздратований сестриною мольбою. — Ти що, не знаєш, що я їду геть наступного тижня?

Нессі втупилася в нього, злегка нахмуривши чоло, і повторила, явно нічого не розуміючи:

— Ти їдеш наступного тижня?

— У Південну Америку, — величаво відказав Метью. — На чудову нову роботу, яку я там отримав. За сотні миль від цього смердючого міста.

Тоді Нессі зрозуміла, зненацька збагнула, що Метью негайно вирушає в далекі землі, що з усіх дітей Броуді вона залишиться самотня й беззахисна в лячній нещасності свого теперішнього життя вдома; юнка зблідла. Мет завжди був їй невеликою поміччю, а впродовж цих останніх місяців він — ще меншою підтримкою, але то був її брат, товариш у біді, і вона лише хвилину тому благала його про допомогу. Губи Нессі затремтіли, очі застелило пеленою; юнка вибухнула сльозами.

— Не їдь, Мете, — захлипала вона. — Я буду тут геть сама, якщо ти поїдеш. У мене не буде нікогісінько в цьому жахливому домі.

— Що ти таке мелеш? — оскаженіло огризнувся Метью. — Ти не розумієш, що говориш. Я маю відмовитися від унікального шансу, від грошей і свободи, від усього заради такої, як ти? Ти здуріла!

— Я здурію, якщо ти поїдеш! — скрикнула Нессі. — Які шанси буду мати я, коли залишуся тут зовсім одна? Мері немає, тебе не буде, залишуся тільки я! Що зі мною буде?

— Припини завивати! — гиркнув Метью, зиркнувши на двері. — Ти хочеш, аби всі почули твій рев? Вважай, бо він зараз же прийде і насварить нас. Я маю їхати, і крапка.

— А ти не міг би взяти мене із собою, Мете? — хапнула вона ротом повітря, насилу стримуючи ридання. — Я знаю, я мала, але я могла б доглядати тобі будинок. Саме це я завжди хотіла робити, а не ці нещасні уроки… Я робитиму для тебе все, Мете.

З постави Нессі Метью зрозумів, що вона служитиме йому, як рабиня, очі юнки благали не кидати її саму напризволяще.

— Тут і чути не схочуть про твій від'їзд. Швидко викидай з голови такі думки. Може, ти б пораділа, що брат знайшов таку прекрасну роботу, а не стогнала й не охала?

— Я тішуся за тебе, Мете, — шморгнула Нессі, витираючи очі промоклою хустинкою. — Я… я просто думала про себе.

— Отож-бо, — випалив Мет. — Ти ні про кого іншого думати не вмієш. Спробуй бути уважнішою до інших людей. Не будь такою егоїсткою!

— Добре, Мете, — промовила Нессі, востаннє судомно зітхнувши. — Я спробую. Хай там як, пробач мені.

— Отак ліпше, — відповів Метью поважно, уже приязнішим тоном; але говорячи, він затрусився і вже зміненим голосом заремствував: — Боже, як тут холодно! Як я маю тут стояти й говорити з тобою, якщо камін не розпалений? Якщо твій кровообіг таке витримує, то мій — ні. Мені треба одягнути пальто і піти на вулицю розрухати кров.

Метью затупав ногами, тоді різко обернувся і гукнув до сестри:

— Я тоді йду, Нессі!

Коли Мет пішов, юнка й далі заклякло сиділа, міцно стискаючи в руці маленьку вологу кульку хустинки, прикипівши розчервонілими очима до дверей, які зачинили її в кімнаті, ніби двері в'язниці. Широка вулиця її майбутнього, у яку вона вдивлялася, була похмура, і юнка побачила, як серед темних страшних тіней налякано й самотньо йде фігурка Нессі Броуді. Тепер поміж нею й батьком нікого не буде, ніхто не стане між її тендітністю та силою його незнаного задуму. Метью поїде, як поїхала й Мері. Мері! Нессі останнім часом так багато про неї думала, що зараз палко запрагнула підбадьорливих сестриних обіймів, її втішної тихої усмішки, хоробрості в її несхитному погляді, яка була б їй підтримкою. Юнка потребувала когось, кому могла б вилити свою зморену душу, кому могла б звірити свої жалі, тож її притягувала думка про спокійну сестрину силу духу.

— Мері! — прошепотіла Нессі, немов молитву. — Мері, сестричко! Я не любила тебе так, як ти заслуговувала, коли ти була тут, але я б так хотіла, щоб зараз ти була поруч!

Коли ці майже нездійсненні слова зірвалися з вуст юнки, виснажене, з мокрими плямами сліз обличчя раптом перемінилося, немовби його зсередини враз осяяло світло. У скорботних очах знову заяскріла надія вкупі з таким нерозважливим наміром, який міг з'явитися лише під впливом теперішнього відчаю. Чому б їй не написати сестрі, подумала собі Нессі. Страшна думка, однак єдиний її шанс отримати поміч! Нагорі, у таємному закутку її спальні, лежав лист, який ненька дала їй за кілька днів до своєї смерті і на якому була вказана адреса помешкання Мері в Лондоні. Якщо вона діятиме обережно, батько ніколи не дізнається. Нессі знала, що й Мері також її не зрадить, а тому з відродженим усвідомленням, що сестра її любить, підвелася з крісла, вийшла, ніби сновида, з кімнати й мовчки навшпиньках подалася нагору. За якусь хвильку Нессі повернулася й, зачинивши двері, уважно прислухалася; усі її кінцівки несамовито тремтіли. Юнка тримала листа, але її жахало те, що вона зробила, що вона мала намір вчинити. Хай там як, Нессі не полишила свого задуму. Сівши за стіл, вона вирвала аркуш з одного зі своїх зошитів і квапливо написала коротку записку жалісливого моління, кількома словами розповіла Мері, у яких умовах перебуває, і благала про допомогу, прохала приїхати, якщо та зможе. Пишучи, Нессі раз у раз схвильовано піднімала очі, ніби очікувала, що зайде батько, але незабаром на папері вже стояло кілька рядків закарлючок, у поспіху забризканих чорнилом і невтримними слізьми. Юнка склала кострубатий листочок й запхнула в конверт, принесений згори. Тоді вона вказала адресу, уважно переписуючи кожне слово, і вкинула собі в пазуху сукні. Врешті-решт поблідла Нессі під трепет серця знову згорбилася над книжками й почала вдавати, що вчиться. Та її обережність була зайвою. Упродовж цілого вечора в кімнату ніхто не заходив. Нессі не викрили, і рано-вранці дорогою до школи вона відправила свого листа.

Розділ четвертий

Джеймс Броуді прокидався. З вікна не струменіло сонячне світло, яке дало б лагідний поштовх його лежачому тілу чи запустило б золоті порошинки плавати у прямих потоках світла перед його заспаним зором. Натомість мокрі шиби посипав холодний дрібний дощ, знебарвлюючи внутрішність кімнати до сірої однотонності й постаючи перед його напівзаплющеними злиплими очима, ніби сумне нагадування про те, як змінилося його становище. Броуді понуро відзначив собі сумовитість погоди, і з вікна його око, яке тепер розплющилося ширше, завиднілося й засвітило липким білим згустком у куточку, повернулося до годинника і, зауваживши, що невиразні стрілочки показують десять хвилин по восьмій, на десять хвилин пізніше від встановленого, але занедбаного часу вставання з ліжка, ще більше спохмурніло. Сьогодні, усвідомив Броуді, він знову запізниться в контору, отримає ще одного доброго прочухана від вискочня головного клерка, який тепер намагався контролювати його робочий час, який навіть погрожував поскаржитися на нього заступнику керівника, якщо він не дотримуватиметься графіку старанніше.