Анна Каньтох – Таємниця покинутого монастиря (страница 79)

«Це вже кінець, — подумала Ніна розпачливо, заплющивши очі. — Тепер Бестія уб’є Квазімодо, а потім нас усіх по черзі». Вона зіщулилася на підлозі. Усе ще було страшенно холодно, а там, де її тримала Бестія, шкіра, позбавлена чутливості, наче вкрилася кригою. Це обмороження? Синє, паскудне обмороження, від якого тіло гниє і доводиться відрізати кінцівку… Дурнуваті думки, бо Ніна все одно не доживе до жодної ампутації. Загине відразу після Квазімодо, вона ж навіть ворухнутися не може.

Дівчина розплющила очі — воліла дивитися, незважаючи ні на що.

Спалах. Бестія уже біля крилатого, який, порівняно із нею, здається малим, наче дитина. Простягає до нього одну з пазуристих лап, поволі, наче замислившись, схиляє набік бичачо-комахоподібний череп, після чого торкається янгольського обличчя з того боку, де воно все ще вродливе. По гладкій щоці тече кров — у світлі голої лампочки чорна, наче смола. Квазімодо трохи відступає, але далі йому йти нікуди, його п’яти вже звисають над прірвою. Тепер він тільки нерухомо дивиться на свого ката.

План! У Ніни, здається ж, був якийсь план, але його подробиці випали з пам’яті, якщо взагалі він колись там був. Зрештою, це не має значення. Адже вони все одно загинуть. Дівчинці здавалося, що з глибини темряви долинають слова молитви, проказані тихим голосом. Але це могла бути й ілюзія, бо кому ж тут молитися?

Спалах. Бестія розводить шестеро рук, аби схопити янгола і проштрикнути його гострими шипами кігтів.

«Радуйся, Маріє…» Цього разу Ніна була впевнена, що чує молитву. До того ж і голос здався їй знайомим. Лідка? Яким дивом?..

Спалах. Бестія розводить шестеро рук, аби схопити янгола і проштрикнути його гострими шипами кігтів.

«…благодаті повна, Господь із Тобою, благословенна Ти між жінками…»

Спалах. Бестія розводить шестеро рук, аби схопити янгола і проштрикнути його гострими шипами кігтів.

Що тут, прокляття… Ніні здавалося, що перед очима в неї стоп-кадр. Дві постаті стояли нерухомо на краю прірви: кат і його жертва, застиглі в часі, наче глиняні фігурки. Дівчинка прикрила очі, а коли знову їх розплющила, янгола вже не було. Він стрибнув у прірву? Розкрив крила й полетів?

А Бестія все ще стояла, розкинувши руки, наче її жертва знаходилася там, де була ще мить тому.

— Зараз! — крикнув хтось. Приголомшена Ніна тільки за мить чи дві зрозуміла, що це Яцек. — Зараз ми маємо шанс її убити!

Спалах. З кутка бібліотеки вискочила пухкенька постать, вклала пальці в рот і пронизливо свиснула. Птахи злетіли й хмарою шугонули до завмерлої Бестії.

Летіли, щоби проминути її і зникнути за завісою дощу.

Прокляття.

Ніна знову зуміла ворухнутися — принаймні настільки, щоб сісти. Яцек стояв посеред бібліотеки, а його обличчя здавалося б кумедним, якби не було настільки трагічним. Молитва Лідки все ще долинала з темряви, куди не досягало світло лампочки. Бестія ворухнулася — мляво, наче її суглоби геть задерев’яніли. Сталося диво, завдяки якому вони отримали кілька додаткових секунд, але навіть дива мають свої межі. У будь-який момент Бестія звільниться від чарів — і тоді буде запізно.

Під впливом цієї думки Ніна раптом повернула собі ясність розуму.

— Зіштовхни її! — крикнула вона одурілому Яцеку. — Просто штовхни її!

Хлопець ще мить приголомшено дивився, а потім крикнув, наче індіанець, який іде у бій, і помчав, розганяючи всі свої сімдесят кілограмів живої ваги. Швидше і швидше, аж поки не вдарив із силою тарана в постать, що стояла на краю прірви. Вона впала, а Яцек напевне приєднався б до неї, якби не з’явилася ще одна постать і не схопила його останньої миті за рукав.

Тамара.

«О рани Божі», — тільки й устигла подумати Ніна, коли їй вдалося встати. Тамара, яка якимось дивом виросла біля неї, підхопила її за лікоть. За мить до них приєдналися також Яцек і Лідка.

— Звідки… ви… тут узялися?

— Лідку ми зустріли перед входом у монастир, а потім до нас підійшов янгол і наказав бігти в бібліотеку, — пояснила Тамара.

— І сказав, що раз ми вже там будемо, то маємо молитися голосно і з вірою, — додала Лідка. — Дивно, бо я ж завжди молюся з вірою. — Вона на мить нахмурилася, але відразу розслабилася. — Бачте, я ж вам казала, що віра має силу. Янголи — справжні.

«Аж ніяк, — подумала Ніна. — Просто на диявола діє сила молитви. А якщо Бестія грає його роль, то молитва повинна подіяти й на неї. Чому ж ніхто, крім Квазімодо, про це не подумав?»

Яцек важко дихав, а потім усівся на підлозі. На обличчі хлопця вимальовувався вираз здивування, наче тільки зараз до нього дійшло, що він зробив.

— О рани Божі, — видихнув він. — Я не думав… не думав…

— Що з Маріушем? — запитала Тамара й відразу засоромилася. — Ми його залишили. Та клята Бестія вискочила на нас відразу, щойно ми увійшли, і ми не мали іншого виходу, як тільки розділитися і дати драла.

— Маріуш почувається добре. Чи то майже добре, — Ніна заплуталася, бо все ще не могла розібратися у думках. — У нього зламана нога.

— Від цього не вмирають! — повеселішала Тамара. — Як я побачила птахів, то подумала, що все нормально, але ті малі паразити зовсім не мали бажання нам допомагати, — вона осудливо глянула на останнього горобця, який, крутячи голівкою, сидів на підмоклому стосі релігійних книжок. Пташка відповіла невинним поглядом.

— Що з Бестією?

— Сама подивися, — вишкірилася Тамара.

Ніна підійшла до краю прірви й обережно глянула вниз. Бестія була там, обплутана гіллям старого граба. Зламаний сук наскрізь пробив її тіло і стирчав зараз із нього, наче дріт із зіпсованої іграшки.

Дівчинка сковтнула слину.

«Треба вбити її чимось живим».

Що ж, дерево, безсумнівно, було живим.

Коли вони спускалися на перший поверх, Ніна думала над тим, звідки янгол знав, що Бестія буде саме в бібліотеці. Єдиним поясненням видавалося те, що він зумів зчитати з думок дівчинки план, в якому навіть вона не була впевненою, а потім повідомив план Яцеку, Тамарі й Лідці та всіх врятував. Пожертвувавши власним життям.

Вона тріпнула головою. Може, Квазімодо зовсім не впав, а й справді полетів? Мусив уміти літати, бо інакше яким дивом він зумів опинитися у бібліотеці до Ніни й Бестії? Яцек, Тамара й Лідка прибігли тільки недавно… А якщо ні? Якщо Квазімодо все ж упав, то, може, йому вдалося залишитися живим? Бо Ніна пам’ятала, що у крилатих інша, ніж у людей, фізіологія.

Унизу на них вже чекали перелякані Еліза й Кароліна, які, побачивши приятелів, що спускалися, мало не зомліли.

— Усе добре! — крикнула Ніна. — Бестія мертва!

Еліза прикрила очі й, здається, промовила коротку молитву, а Кароліна палко всіх обійняла.

Спільними зусиллями вони перенесли все ще непритомного Маріуша до сарая і поклали на підлозі. Еліза залишилася з пораненими і ще сонною Малгосею, а інші рушили до поваленого крила. З ними пішов навіть Хуберт, який, здається, десь віднайшов сили.

Тамара залізла на дерево й торкнулася тіла Бестії.

— Як на мене, здається повністю мертвою.

Ніна роззирнулася, шукаючи янгола, але ніде не побачила характерної перекошеної фігури. Полегшено зітхнула, а тоді, втративши енергію, з розмаху всілася на мокру траву.

Де ж Квазімодо? Чи його поранено? Дівчинка не могла викинути з пам’яті чорний струмок крові, що тік по його обличчю.

Де б янгол тепер не перебував, вона сподівалася, що він зуміє з усім впоратися.

«Уже все скінчилося», — думала вона, сидячи на траві, підтягнувши коліна до підборіддя. Дощ усе ще падав, але вона вже не могла намокнути або замерзнути ще більше. Усе скінчилося. І Ніна ніяк не могла в це повірити.

Поряд обіймалися і поплескували одне одного по спинах інші хлопці та дівчата, а Яцек навіть виконав щось на зразок переможного індіанського танцю. Ніна дивилася на це, цокочучи зубами.

Усе скінчилося.

Якщо не враховувати того, що вони ще мусять звідси вийти, уникнувши армії.

Тільки через якийсь час зраділа молодь зосередила увагу на Лідці, яка все ще дивилася на тіло, що звисало з дерева.

— І кей ти лазила? — запитала Кароліна.

— Молитва не допомогла? — вперше за довгий час відізвався Артур. Зараз, коли страх минув, у його голосі знову звучала насмішка.

— Допомогла, — дівчина не могла відвести погляду від мертвої Бестії. В її очах горів вогонь перемоги. Ніна подумала, що так мав би виглядати святий Єжи[30], коли дивився на мертве чудовисько. — Завдяки їй ми перемогли диявола.

— А що із бар’єром? — нетерпляче промовив Яцек. — Він зник?

— Напевне, якщо Бестія мертва, — оптимістично сказала Ніна.

— Чудово, тоді ми візьмемо машину…

— На дорозі стоїть військова вантажівка, — Лідка неохоче відвела погляд від дерева. Блиск її очей трохи згас.

— Що? — нахмурилася Тамара.

— Вантажівка, повна людей у мундирах, — пояснила Лідка, а тоді, даючи зрозуміти, що віра її має певні обмеження, додала: — Я бачила її за самим бар’єром. Перегородили дорогу так, що проїхати ми не зможемо.

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ,

в якому Яцек демонструє винахідливість,

а Ніна нарешті позбувається валізки

— Я ніколи такого не носила! — запротестувала Ніна.

— Ну, завжди щось мусить бути вперше, — відрізала Тамара, витягаючи з валізки пару штанів із забрьоханими грязюкою холошами. — Вдягни, вони достатньо теплі й чисті, а ти вся трясешся. Є в тебе якийсь сухий светр чи і його тобі позичити?

— Усі мої речі брудні, подерті або мокрі, — Ніна зняла вологу блузку й глянула на свої руки. Дякувати Богу, ніяких обморожень. Але ж буйна уява може бути прокляттям. — Або й усе відразу. Мені б влаштувати прання, але так складалося, що останнім часом я була зайнятою, вистежуючи диявола з космосу.