Анна Каньтох – Таємниця покинутого монастиря (страница 68)

— Хуберте? — Ніна глянула на зіщуленого в кутку хлопця, який тріпнув головою, відкидаючи волосся, що падало йому на очі. Він рухався невпевнено, напружено, пов’язка на його руці просякла кров’ю, а в напружених м’язах обличчя відчувалося страждання. Не тільки пані Целіні була потрібна допомога лікаря.

Дівчинка зітхнула.

Янгол чекав там, де вона його залишила. Ніна присіла поряд і подала йому кружку.

— Гарячий, обережно, — сказала вона.

Крилатий подякував легким кивком. Молодь усілася на траву, сонце заходило за їхньою спиною, залишаючи на воді червону смугу.

— Хто ви такі? — запитала Кароліна. — Якщо насправді.

— Як тебе звати? — одночасно з нею озвався Яцек.

— І на яке запитання мені відповідати спочатку?

— Ім’я, — вирішила Ніна. — Ми мусимо тебе якось називати.

— Моє справжнє ім’я ви все одно не зумієте вимовити. А оте янгольське я завжди вважав винятково дурнуватим. Тому можете називати мене як захочете.

— Може, Чарек? — запропонував Маріуш. — Мій дідусь мав пса, якого так звали.

— Василь? — запропонувала Тамара.

Близнючки були за Юліуша, який чомусь здавався їм дуже романтичним, а Яцек, не розуміючи чому, вигадав Амадея.

— Квазімодо, — вирвалося у Ніни.

Запала незручна тиша. Тамара трохи посунулася.

— Може, все ж якось по-іншому…

Янгол махнув рукою.

— Можна й так, хоча я волів би мати ім’я того, хто скінчив не так погано, — янгол відпив чаю, а потім глянув на здивовану Ніну. — Ти забула, що я вмію читати думки?

— Хто ви такі? — запитала Кароліна.

— Раса міжзоряних мандрівників, я ж говорив. Коли подорожуємо крізь космічну пустку, не маємо форми, але якщо десь осідаємо, набуваємо певної форми, яку вже не можемо змінити. У цьому світі ми обрали подобу красивих істот із крилами, бо прочитали у ваших розумах, кому ви довіряєте. Більшість людей — ідіоти. Без образ.

Яцек почервонів.

— Ти, знаєш, не дуже янгольський…

— Ми пристосовуємося до потреб людей. Вони очікують, що ми говоритимемо про Бога й чесноти, тож ми так і робимо. Я від цього одвик, бо від мене подібного вже досить давно ніхто не очікує. Та й мені зараз далеко до янгольської краси, — Квазімодо гірко посміхнувся.

— Люди уявляють янголів досить по-різному, — розважливо промовила Тамара. — Дехто думає, що це такі пухкі дітлахи, що літають у повітрі… Виходить, десь є янголи у формі товстих немовлят із крильцями?

— Сподіваюся, що ніде поблизу їх нема, — здригнувся Квазімодо.

— А магія? — нахмурилася Ніна. — Світ змінюється, а ми стали чарувати — це все ваша робота?

Крилатий кивнув.

— Проблема полягає у тому, що не будь-яке місце для нас підхоже. Щоби жити, нам потрібно те, що ви називаєте магією: тільки оточені нею, ми почуваємося добре. Ваш світ для нас надто раціональний, але ми постановили тут осісти, бо вирішили, що зможемо його змінити.

— І для цього вам знадобилася Маура Левицька? — Ніна завагалася. Нові елементи головоломки вкладалися на свої місця. Хуберт, який розповідав, як одного вечора побачив свою матір в оточенні янголів, картини Маури…

— Я помилялася, — сказала вона. — Я раніше думала, що Маура зустрічала тих дивних істот, яких вона малювала, але це неправда. Вона їх вигадала.

— Звідки ти знаєш? — Яцек миттєво втратив інтерес до янгола й глянув на Ніну.

— Бо раніше ніхто, крім Маури, цих істот не бачив, а потім раптом їх почали бачити всі. Я, Малгося, Кароліна, навіть Тамара помітила щось в озері. Єдиним поясненням є те, що цих істот раніше не існувало й жили вони лише в уяві Маури, а янголи… янголи якимось чином витягнули з її голови картини магічних Маркотів і втілили у життя. Це не картини постали на основі світу, а навпаки — світ було створено на підставі образів. Так? — вона глянула на янгола, який лише кивнув.

— Ми могли змінити світ відповідно до наших уявлень, але тоді люди пережили б шок, бо раптом опинилися б у цілковито чужому оточенні, — сказав він, помовчавши. — Тому ми використали ваших художників, поетів, митців. Маура була однією з них. Ми вирішили, що світ, створений уявою когось із вашого виду, ви сприйматимете легше.

— От дякуємо, — пирхнула Тамара, а Маріуш забурчав:

— А хто взагалі вам дозволив переінакшувати наш світ?

— Ніхто, — визнав крилатий. — Але, боюся, що ви із цим нічого не вдієте. Процес розпочався, і жодна людина не зуміє його зупинити.

Тамара вже відкрила було рота, аби щось сказати, але Ніна стиснула її плече: зараз не час на чвари.

— А магія? — запитала вона поспішно. — Чи кожен уміє чарувати?

— По-різному. Магія, принаймні тутешня, це проблема інстинкту. Раціональне мислення заважає нею користуватися. Що менш людина логічна й розсудлива, то більше в неї шансів навчитися чарувати.

— І тому в нашій групі чари спочатку почали вдаватися Малгосі й Тимеку, бо вони наймолодші й через це мислять найменш раціонально?

Квазімодо захихотів.

— Зважаючи на твою логіку, я не став би пророкувати тобі магічну кар’єру.

— Зараз, зачекайте, — втрутився Яцек. — Ти сказав «тутешня магія», так? Чи це значить, що існує якась інша?

— Існує кільканадцять різновидів, бо кожен з тих митців, яких ми використали, бачив світ по-своєму. Наприклад, в одному містечку в Бещадах…

— Бещади залишимо на потім, — відрізала Ніна. — Тепер скажи, навіщо вам Обраний?

— Щоби битися з Ворогом, для чого ж іще? — побачивши розгублені обличчя, Квазімодо зітхнув. — Добре, почну спочатку. Колись давно ми жили в одному світі з расою, яку назвали Супротивниками. Ми з ними воювали. Тривало це довго, як за вашим відліком — тисячі років. Періоди миру ставали все коротшими, в битвах гинули мільйони осіб. У тому протистоянні ми стікали кров’ю, аж врешті, побачивши, що іншого виходу немає, представники обох сторін вирішили укласти мир на досить дивних умовах. Отож, спільними зусиллями вдалося накласти на обидві раси сильні чари, завдяки яким Супротивники не можуть бачити, чути або відчувати нас, а ми не можемо бачити, чути й відчувати їх. Розумієте, до чого я веду?

Ніна прикрила очі.

«Це третій випадок, — мовила сусідка. — Тіло знайшли поблизу від дороги».

А потім Ніна і Славек у потягу, хлопець підіймає погляд над газетою…

«Загинув ще один янгол, — говорить він. — Його знайшли на узбіччі дороги десь під Закопане. Вигляд мав жахливий — тільки по обличчю можна було зрозуміти, що він — не людина».

Дівчина розплющила очі.

— Це тому, що їм вдалося зламати ті чари, а вам — ні?

По губах Квазімодо пробігла усмішка, сповнена поваги.

— Отож-бо. Звісно, й ми намагалися зламати чари, але зуміли осягнути тільки те, що з якоїсь причини ми відчуваємо, коли неподалік помирає Супротивник. Трохи не те, так? Це нас не рятує від переслідувань. Супротивники знаходять нас усюди, де їм вдається, і безжально знищують. Мерзотні істоти. Порівняно з ними комуністи — групка невинних дітлахів, які тільки й можуть, що відривати мухам крильця. Коли ми з’явилися у вашому світі, то знали, що раніше чи пізніше Супротивники дістануться і сюди, а тому ми вирішили підготуватися.

— Вони вже тут, — Ніна підвела на Квазімодо очі. — Ці янголи, які гинули останнім часом… Скалічені… Це була робота не УБ, а Супротивників, чи не так? А ви хочете, щоби Обраний убивав ваших ворогів, бо він може їх бачити?

— Обрані, бо їх більше, ніж один. Хлопець, із яким ти познайомилася у потягу, не один.

— «Більше» — це скільки? — зацікавився Маріуш.

— Наскільки я знаю, кілька. Небагато, бо й Супротивники не численні. Вони мають над нами перевагу, тому їм немає потреби атакувати великою групою. Слизькі мерзотники, які замість відкритого бою воліють підсилати таємних убивць. Ми знали, що вони прийдуть, тому, щойно приземлившись, янголи, які були серед нас найобдарованішими, почали шукати потрібних дітей.

— Це яких? — здавалося, що Геля ледь встигала за думкою янгола.

— Дітей, яких ми легко б змінили за допомогою магії. Додати їм відваги, сили й такого іншого. І також вроди. Хоча саме це було винятково дурнуватим, але хтось із нас вирішив, що раз люди уявляють справжнього героя чарівним, то наші Обрані теж такими будуть. Недозрілою людиною легше маніпулювати, але не з кожною дитиною це можна зробити однаково легко. Проблема в тому, що янгол, який зробив зі Славека Обраного, помер до того, як устиг переказати решті, кого саме він обрав. Ні, янгола вбив не Супротивник, він загинув від рук УБ. Це й називають іронією долі, еге ж? Він був одним із наймогутніших, але не зумів протистояти кулі з пістолета, яка влучила в череп. А ми лише з його нотаток довідалися, що цей янгол мав тринадцятеро кандидатів.

— І ви вирішили зібрати в одному місці всіх тринадцятьох — там, де один із них зуміє здолати Супротивника, хоче цього чи ні, — підказала Ніна удавано спокійним тоном. — А інших ви заздалегідь зарахували в можливі втрати.

— Не я, — Квазімодо похмуро дивився на озеро. — Я не маю із цим нічого спільного. Якби це залежало від мене, тут би не було ані мене, ані вас.

— Бо ти — принада?

— Бо я — принада. Бачте, Супротивники ніколи не відступають. Якщо жертва вирветься з їхніх лап, то вони зроблять усе, аби її дістати. А я зумів втекти від одного з них. Він поламав мені всі кістки і знівечив половину обличчя, але все ж якимось дивом я зумів вирватися. Добрі люди знайшли мене в полі під Краковом і відвезли до шпиталю. Я лежав там як невідома жертва нападу, бо нікому не спало на думку, що я можу виявитися янголом. Я ж був таким знівеченим, — янгол трохи скривився. — Лікар не здогадався. Навіть коли дослідження почали показувати дивні речі, він волів вірити, що обладнання шпиталю зіпсувалося. Не міг погодитися, що я маю щось спільне з тими чарівними сяючими істотами, які пробуджували в ньому захват. А я там отримав трохи спокою. От тільки потім мене знайшов Азкіель і привіз сюди. Як розумієте, я не дуже міг опиратися.