Альфред Дёблин – Берлін Александерплац (страница 15)
Один пан тридцяти шести років, співвласник невеликої продовольчої крамниці, купив шість повітряних кульок за п’ятдесят пфеніґів штука й пустив їх одну за одною в проході перед оркестром; цим, через брак інших принад, йому вдалося привернути увагу дівчат і жіночок, панночок, удів, розведених, порушниць вірности та шлюбу, що прогулювалися самотою і парами, й урешті знайти собі партнерку. У коридорі за двадцять пфеніґів можна повіджимати штангу. Погляд у майбутнє: лизніть палець і торкніться ним шару хімічного препарату на аркуші між двома серцями, потім проведіть пальцем декілька разів по чистому аркушу згори, й на ньому з'явиться зображення вашого майбутнього нареченого. Ви з дитинства стоїте на правильному шляху. Ваше серце не терпить фальші, але своїм тонким почуттям ви вгадуєте кожен підступ, який можуть готувати вам заздрісні друзі. Довіряйте й надалі вашій житейській мудрості, адже та зоря, під якою ви ступили в цей світ, не полишить вас на життєвім шляху й допоможе зустріти супутника, з яким ви знайдете справжнє щастя. Цей супутник, якому ви завжди зможете довіряти, має такий самий характер, як і ви. Він не зразу запропонує вам руку й серце, але тим тривалішим буде ваше тихе щастя разом з ним.
Поряд з гардеробом, у боковій залі, на балконі грав духовий оркестр. Його музиканти були вбрані в червоні камізельки й постійно гукали, що в них немає що випити. Внизу стояв гладкий, простодушний з виду чолов'яга в сурдуті. На голові він мав кумедний смугастий паперовий ковпак і, щось мугикаючи собі під носа, намагався встромити в петельку паперову гвоздику, що йому, проте, ніяк не вдавалося після випитих восьми кухлів світлого пива, двох склянок пуншу та чотирьох чарок коньяку. Він співав у натовпі, повернувшись до оркестру, а потім раптом кинувся танцювати вальс з якоюсь старою, неймовірно гладкою особою, виписуючи з нею широкі карусельні кола. Від такого танцю та стара ще більше розповзлася й ледь не луснула, але завдяки добре розвиненому інстинкту самозбереження останньої миті вона гепнулася на три стільці відразу.
Франц Біберкопф та чоловік у сурдуті перетнулися один з одним в антракті під балконом, звідки горлали музики, вимагаючи пива. У Франца уп'ялося сяюче блакитне око, — чарівний місяць пливе над річкою, — друге око було сліпим; вони підняли свої білі гальби з пивом, й інвалід прокректав: «Ти, мабуть, також один із цих зрадників, які знайшли собі місце біля годівниці». Він ковтнув слину. «Чого це ти на мене витріщився? Ану кажи, де ти служив?»
Вони цокнулися гальбами, оркестр врізав туш, у нас нема що пити, у нас нема що пити! Гей, ану припиняйте, хлопці, спокійно, тільки спокійно! Будьмо! Тост за спокій! «Ти німець? Чистокровний німець? Як тебе звати?» — «Франц Біберкопф. Диви, товстушко, він мене не знає!» Інвалід відригнув і, прикривши рота долонею, зашептав: «То ти справді німець? Поклавши руку на серце? Ти не ходиш з червоними, бо якщо так, то ти зрадник. А зрадник — мені не друг». Він обняв Франца: «Поляки, французи, вітчизна, за яку ми проливали кров, ось яка дяка нації!» Потім він зібрався на силі й пішов танцювати з тою тельбухатою особою, яка вже трохи перевела подих, і танцював усе той самий старомодний вальс під будь-яку музику. Після танцю, похитуючись, він став роззиратися. Франц гукнув: «Сюди!» Ліна підхопила старого, той пішов у танець з Ліною, потім попід ручку вони постали перед Францом біля шинквасу: «Перепрошую, з ким маю задоволення, ваша честь? Як ваше шановне ім'я?» — «Пий, братику, пий, чаркою смуток залий, згадувать горе не варт, наше життя — тільки жарт».
Дві заливні свинячі ноги, порція солонини, пані взяла хріну, де гардероб, так, а де ви роздягалися, тут є два гардероби, а можуть арештанти у слідчому ізоляторі носити обручки? Я кажу, що ні. У веслувальному клубі це тривало до четвертої. А дорога туди для машин — то просто катастрофа, постійно підскакуєш і пірнаєш, ніби в басейні.
Інвалід і Франц сидять, обнявшись, за шинквасом. «Я тобі так скажу, вони мені зменшили пенсію, так що перейду до червоних. Архангел виганяє нас вогненним мечем із раю, і туди ми ніколи більше не повернемося. Ото якось сиділи ми під Гартмансвайлеркопфом[46], а я кажу своєму капітанові, ми були з ним земляками, він також з Штарґарда». — «З Шторкова?» — «Та ні, з Штарґарда. О, тепер я загубив свою гвоздику, а ні, ось вона тут зачепилася». Хто хоч раз цілувався на пляжі морськім, до танцюючих хвиль дослухав, той найбільшого щастя спізнав у житті, був коханим і сам він кохав.
Франц узявся торгувати нацистськими газетами. Він нічого не має проти євреїв, але стоїть за порядок, адже і рай порядок має, то, безперечно, кожен знає. У Сталевому шоломі[47] нормальні хлопці, а їхній вождь також що треба. Він стоїть на виході з метро на Потсдамерплац, а іноді на Фрідріхштрасе чи перед вокзалом Александерплац. Він поділяє думку одноокого інваліда з «Нового світу», того, що танцював з огрядною мадам.
Німецькому народові до першого адвенту[48]: Зірвіть полуду зі своїх очей і лицемірів покарайте, що присипають вас байками! Настане день, коли повстане правда із мечем своєї правоти і крицевим щитом, і ворог переможений впаде.
«У той час, коли пишуться ці рядки, в суді розглядається справа проти «лицарів» Райхсбаннера[49]; лише їхня чисельна перевага в 15–20 разів дозволила їм виявити свій програмний пацифізм і так звану мужність, яка відповідає їхнім переконанням, коли вони напали на жменьку націонал-соціалістів, побили їх та при цьому по-звірячому вбили члена нашої партії Гіршмана. Навіть із свідчень самих звинувачених, яким закон, на жаль, дозволяє брехати, а їхня партія, очевидно, їм це наказує, видно, що члени цієї організації вдаються до зумисної брутальности, яка в них уже стала системою».
«Істинний федералізм — це антисемітизм, боротьба проти євреїв є водночас боротьбою за самовизначення Баварії. Ще задовго до початку велика урочиста Матезерська зала[50] була заповнена вщерть, проте прибували все нові й нові відвідувачі. До відкриття зборів військовий оркестр штурмових загонів СА порадував присутніх хвацьким виконанням бравурних маршів та інших мелодій. О пів на дев'яту член партії Оберлерер відкрив збори сердечним привітанням і надав слово членові партії Вальтеру Аммеру».
На Ельзассерштрасе компанія надривається від сміху, коли в обід Франц з'являється у кнайпі, завбачливо сховавши пов'язку зі свастикою до кишені, та її в нього одразу витягають. Франц відмахується від них.
Він звертається до молодого безробітного слюсаря, той здивовано витріщається на нього й відставляє свою гальбу: «Ось ти посмішкуєшся з мене, Ріхарде, а чому? Може тому, що одружений? Тобі тепер двадцять один рік, твоїй жінці вісімнадцять, а що ти бачив у житті? Нічого і ще втричі менше. Я тобі так скажу, Ріхарде, ну, ми можемо про дівок потеревенити, ну ще ти маєш малого синка й про цього крикуна краще за мене все знаєш. А ще що? Га?»
Тепер Францовою пов'язкою розмахує шліфувальник Ґеорґ Дреске, 39 років, нещодавно звільнений із фабрики. «На пов'язці, Орґе, — ти роздивись її гарненько, — немає нічого такого, за що не можна було відповідати. Я також утік з фронту, достоту як ти, і що ж з того? Чи пов'язка червона, чи золота, чи чорно-біло-червона[51], від того сигара краще не смакує. Вся річ у тому, який тютюн, хлопче, зовнішній лист, внутрішній лист, щоб ще й правильно скручені були, висушені належно, і звідки саме той тютюн. Ось що я скажу. А чого ми досягли, Орґе, ну скажи?»
Той спокійно кладе пов'язку на шинквас й, попиваючи пиво, неквапно говорить, часом затинаючись й облизуючи губи: «Дивлюся на тебе, Франце, й дивуюся, адже я тебе вже давно знаю, ми ж були з тобою під Аррасом і під Ковно[52], а вони тебе добре обробили». — «Ти маєш на увазі цю пов'язку?» — «Та все маю на увазі. Кинь ти все це. Воно тобі треба — отак ходити поміж людьми?»
Тут Франц підводиться. Ріхарда Вернера, молодого слюсаря в зеленій сорочці з широким коміром, який хоче його щось запитати, він просто відсуває вбік: «Ні, ні, любий Ріхарде, ти свій хлопець, але тут серйозна розмова. Хоч ти й маєш право голосувати на виборах, але розмовляти зі мною і з Орґе тобі ранувато». Потім він зупиняється в задумі біля шинквасу й дивиться на шліфувальника, навпроти них на тлі виставлених пляшок коньяку стоїть у синьому фартуху господар і уважно на них дивиться, опустивши грубі руки в раковину для миття склянок. Урешті Франц питає: «То що, Орґе? Як там було під Аррасом?» — «Те, як там було, ти й сам гаразд знаєш. Раз із фронту втік — отже, знаєш. А тепер начепив оту пов'язку. Слухай, Франце, та краще на ній повіситися. Добряче ж тебе обробили».
Франц має дуже впевнений вигляд, ні на мить не зводить очей з шліфувальника, який затинається й трясе головою. «Я таки хочу розібратися з тим Аррасом. Якщо ти там був!» — «Та ти здурів, Франце, нічого такого я не говорив, ти, непевно, зайву чарку хильнув». Франц чекає, задумався, я таки до тебе доберуся, диви, прикидається дурником, вдає із себе великого хитруна. «Ну звичайно, Орґе, під Аррасом ми були з тобою, разом з Артуром Безе, Блюмом і тим малим фельдфебелем, стривай, як його звали? Якось так кумедно». — «Та я вже забув».