Алексин Фоллмут – Шістка Атласа (страница 22)

А ось це напевно британська англійська, здогадався Ніко. Можливо, ЦРУ заразом із МІ-6? Полестили.

Рейна тим часом розправилася з двома оперативниками, завдавши одному потужний, але не найважчий удар у стегно, щоб знерухомити, тоді як Ніко знизив число противників, що залишилися, з чотирьох до трьох – викрутивши одному руку з ножем і встромивши лезо йому ж у нирку. Потім скоротив число до двох – приголомшив чергового ворога кількома недбалими джебами і добивши аперкотом так, що в нього голова закинулася назад. Удар вийшов дієвий, красивий та чіткий. Довелося тільки трохи напружитись, працюючи лівою.

Адже й справді логічно, що на штурм особняка не послали цілу команду медитів. Зломщики, зрозуміло, знали, яка тут система безпеки, але й загін солдатів міг завдати шкоди не менше, і не довелося б жертвувати ні краплею дорогоцінної магічної крові. Так, медит їм знадобився для злому захисних чарів, але ніхто з противників Ніко не становив реальної загрози. Можливо, тому, що він сам не збирався вмирати.

Супротивники, що залишилися, виявилися не дурні і атакували пліч-о-пліч, зробивши Ніко вершиною рівнобедреного трикутника. Це був основний і передбачуваний принцип роботи «двоє на одного». Як і рішення Ніко вибудувати їх у пояс Оріона: він стартанув на правого, вистріливши у лівого згустком сили. Для Ніко магія була лише доповненням до природних навичок: він мав гарну стійкість, почуття рівноваги, компактну статуру і швидкість – і все це без допомоги сил, які він вирішив берегти якомога довше. Ніко міг би витратити їх, закінчивши бій набагато швидше, але тоді довелося б довше відновлюватися. Може, ці люди й не маги, зате з ними прийшов якийсь чаклун, і незабаром він точно себе виявить. До його виходу Ніко хотів бути готовим. А доти він попрацює кулаками.

Магію він використав рівно настільки, щоб надати ударам силу електрошоку. Відштовхнув одного, тимчасово знерухомленого противника (попередньо проткнувши йому стегно його ж ножем, який притягнув закляттям), тоді як другий атакував і промахнувся всього на дюйм.

Ніко повернув собі ніж і вчасно пішов убік – уникнувши удару в поранене плече, яке, мабуть, видавало себе кривавою плямою. На щастя, рефлекторна атака поставила ворога в таке скрутне становище, як і було потрібно Ніко. Він вкотре ухилився і перенаправив стрілка, що біг на нього з-за спини так, що той врізався в першого.

А потім Ніко відчув під ногами тремтіння. Як попередження та нагадування: ця команда не єдині порушники у будинку. Затиснутий оперативниками, Ніко ще раз послабив силу тяжіння і здійнявся над підлогою; розкрив сонну артерію одному, полоснувши ножем, а іншому дав з ноги в груди. Удар припав прямо в серце, стрілець ахнув на вдиху і впав, а Рейна в цей момент встромила ніж у скроню своєму противнику.

Ніко хотів уже розвернутися і привітати її, ляснувши по плечу, мовляв, ти гарна для того, хто займався книжками, але тут у голові в нього знову заскреготіло. Цього разу потужність викрутили так, що він повністю паралізований відірвався від підлоги і поплив.

То це все, на що здатний невідомий медит? Хвилі? Напевно, тому в Товариство відібрали лише їх шістьох: не у всякого є сила і навички. Ось у цього, схоже, лише один хист. Маг, втім, був дуже гарний у захисті; Ніко миттєво ослаб і не зміг більше стримувати кров, якою повсюди спливав. Не витрачав би він стільки сил, то зараз без проблем захистився б. Він сам переміг би більшість медитів, але тільки не з серйозною раною.

Потрібно було зібратися. Перемогти біль та вдарити.

Ніко закликав залишки сил, мало не виснаживши себе повністю, і тут же з подивом відчув, як у долоню руки, що німіє, стрільнула іскорка. Вона відкрила якийсь струм на кшталт електричного, який увірвався в тіло Ніко ревучою хвилею.

Мабуть, додатковий заряд йшов від Рейни – рука, що лежала в неї на плечі, відчутно пульсувала і гуділа, як під напругою, – але зараз не було часу думати про це. Невідомий медит того й дивись накастує ще одну хвилю. Ніко, не відпускаючи Рейну, запустив згустком магії – сили, енергії, як не назви, – прямо в тіло медита, що причаївся біля проходу до великої зали. Ударною хвилею від вибуху Ніко і Рейну кинуло в різні боки, і вони відлетіли до завішаної гобеленами стіни, де присипало штукатуркою.

Якась жінка закричала від болю. Ніко почав розмахувати руками, розганяючи пил і туман, поки вони з Рейною нарешті її не побачили.

— Ну, – сказав Ніко Рейні, дивлячись на жінку, яка намагалася вилізти з-під уламків безглуздих портретів. — Ти перша чи я?

Він не здивувався, коли Рейна, похмуро посміхнувшись, зробила крок вперед.

— Впевнена, що нам тут на двох вистачить, – відповіла вона, кладучи руку йому на плече, а Ніко з радістю покликав силу, що іскрилась у нього у венах.

Трістан

Трістан вловив гуркіт вибуху, за яким пішло легко пізнаване тріумфування і сміх Ніко де Варони.

Та йому це подобається, з огидою подумав Трістан. Коли вони покидали Ніко, він, хоч і був поранений, рухався безтурботно і легко, немов танцював, уникаючи пострілів. Наче гравітація діяла на нього якось інакше. Може, так воно й було. Трістан ще не зустрічав фізиків із широким спектром здібностей; зазвичай у таких список талантів найкоротший. Велика сила дарувала якусь одну здатність: левітація, нагрівання, швидкість... Трістан і не знав, що людина може мати все відразу, а у Ніко, схоже, перелік талантів цим не обмежувався. Магія матерії забирала багато сил, і він повинен був виснажити себе, проте ще навіть не втомився.

Він сміявся, отримуючи насолоду, і Трістана від цього каламутило.

Йому здавалося, що це йому випала найпростіша робота – убезпечити периметр або типу того, – і якщо почнеться стрілянина, то Ніко і зловить всі кулі. Та й добре, все одно він Трістану не подобався. Знав Трістан подібних людей: крикуни, чванливі, фанфарони... Майже всі чаклуни з банди його татуся були такі, а свою жорстокість вони сяк-так маскували рабським шануванням регбі. Так само Трістан бачив Варону: молоде хамло, що лізе в заздалегідь програшні бої.

Але, мабуть, Трістан помилявся. Ніко не просто перемагав, він робив це, будучи пораненим у провідну руку.

А що ще тривожніше, він був такий не один.

Трістан взагалі спочатку з великим небажанням відокремився від інших у компанії Ліббі. Як вона діставала; така тендітна, вона навряд чи протрималася б тут і день. Тільки лицарство (чи щось подібне до того) не дало Трістану піти разом з Каллумом і Парисою: ті звернули ліворуч, орієнтуючись на думки будинку. Трістан подумав: гаразд, треба ж доглянути за бідним, маленьким, доставучим дівчиськом, а то ще не виживе, адже не буде кому відповідати на тисячу її запитань.

Однак потім, зрозуміло, з утроби жахливого особняка показалася жменька людей, яких Трістан прийняв за озброєних шпигунів, і атакувала їх збоку. Довелося Трістану покластися на дратівливу дівчину куди сильніше, ніж він хотів.

— Лягай! – веліла вона, і за мить у них за спинами пролунав черговий постріл. Ну гаразд, вона хоч би більше не мямлила. Взагалі Трістан відчув полегшення, бачачи, що Ліббі куди здатніше, ніж здавалося спочатку.

Трістан уже починав шкодувати, що не потоваришував бодай з одним фізиком. Відмінним варіантом був Ніко: він стільки сили в собі акумулював – справжня підстанція! Ще ніхто на пам'яті Трістана не випромінював таку чисту енергію, адже він на посаді інвестиційного аналітика бачив багато чого. Зустрічалися медити, які заявляли, ніби можуть живити заводи, подібно до атомних електростанцій, хоча до Варони вони не дотягували і, звичайно, не вміли так керувати матерією. Трістан шкодував, що дав обдурити себе уявнній невинності Ніко та Ліббі: такими юними та недосвідченими вони виглядали. Тепер кордон, який він необачно провів між ними та собою, стерти буде непросто.

Все це неприємно нагадувало, що батько Трістана, чаклун на рівні фізика середньої руки, завжди вважав сина ганьбою. Трістан із самого початку не поспішав виявляти магічні здібності і до підліткового віку навряд чи міг вважатися медитом. Треба було чекати, адже дитячі роки минули в упевненості, що він нічим не наділений.

Чи не тому Трістан погодився? Атлас Блейклі сказав, ніби він рідкісний і особливий, ось він і вирішив: чудово, до біса все, пішло це життя, яке я стільки років вибудовував, зате тато, що відмовився від мене, зрозуміє, що і синок здатний на дикість.

— Бойовими чарами володієш? – захекавшись, спитала Ліббі, дивлячись на Трістана, як на саму марну людину, яку вона зустрічала. Тоді він сам собі таким і здавався.

— Я... матері нею не так добре керують, – видавив він, ухиляючись від пострілу.

Ці люди відрізнялися від тих, з якими залишився розбиратися Ніко в головному залі, але й вони безперечно були озброєні автоматами. Трістан не мав шикарних знань у тому, як працює магія і технологія у військовій справі, адже Джеймс Уессекс вважав за краще вирішувати будь-які пов'язані зі збройовими технологіями справи особисто, проте Трістан підозрював, що ці смертні використовували магічно допрацьовані приціли.

— Так, гаразд, – відповіла Ліббі з явним роздратуванням, – але ти хоч чимось…

Вона замовкла, так і не промовивши, мабуть, слова «корисний».