Александр Шалимов – Дивний світ (страница 35)

— Якщо тільки те, що віднайшов Стів, не виявиться уламком старовинного космольота, вплавленим у мінеральну субстанцію, — скептично мовив ЕН.

— Земного космольота?

— Не обов’язково земного, але навіть і це не виключено.

Рей похитав головою:

— Земні кораблі не заглиблювалися в кільця Сатурна.

— Слушно, — підтвердив ЕН, — але уламок міг бути затягнений у кільце після аварії. Аварії в околицях Сатурна траплялися. В моїй пам’яті їх три. Остання була близько ста років тому, в дві тисячі двісті сорок другому році. Дослідницький корабель «Метеор-одинадцять» з трьома кібернетичними інтелектами на борту зіткнувся з невеликим астероїдом і загинув. Усі кіберіни загинули також.

— Кіберін, — поволі повторив Рей. — Це слово вже давно не вживається.

— Ми з вами існуємо в епоху скорочень, Рею. Звукова мова вимагає стислості. Тому термінологія спрощується. Поняття «кібернетичний інтелект» було замінене скороченням кіберін, а відтак — кібер. Можливе й подальше скорочення — кіб.

— Ти не зовсім маєш рацію, ЕНе… Кібер — дуже старе слово. Воно виникло ще на зорі епохи НТР[97] — років чотириста тому. Лише тоді воно означало щось інше…

— Знаю, — сказав Електронний Наставник. — Абсолютно нові слова зараз виникають рідко. Значно частіше використовуються забуті старі. Але слід підкреслити, що різниця між стародавнім кібером і, наприклад, мною значніша, ніж між вами, Рею, і наприклад, динозавром.

— Одначе, — Рей посміхнувся, — ти схильний іноді до образного мислення, ЕНе.

— Я постійно удосконалююся, спілкуючись з вами, Рею, й… зі Стівом, — дуже ввічливо відповів кібер.

Рей уважно подивився на свого електронного співрозмовника. Медальйон Ена світився спокійно й рівно, обличчя-маска було незворушне, як завжди, але в погляді широко розставлених очей Рею видався відтінок легкої іронії.

Планетоліт МП-112 висів нерухомо над сріблястою, ледь вигнутою вдалині поверхнею третього кільця планети. Велетенська золотисто-перламутрова півкуля Сатурна заступала весь сектор огляду в ілюмінаторах лівого борту. З другого боку в ілюмінатори було видно розсип яскравих зірок і далеке маленьке Сонце.

— Відстань до поверхні кільця три тисячі сто кілометрів, — сказав Стів. — Ми опустимося на три тисячі вісімдесят кілометрів і рухатимемося у бік його внутрішнього краю. Вийдемо на вчорашній фрагмент за сигналами радіомаяка, який там залишений. І звідти почнемо пошук.

— Ти не вважаєш за потрібне оглянути вчорашню знахідку ще раз? — запитав Рей.

— Навіщо? Голографічна зйомка зроблена, а проби отримаємо, коли повернемо назад зонд радіомаяка.

— Але вчора ми обговорювали доцільність висадки…

— Висадка на фрагмент таких складних обрисів і неясного походження недоцільна й небезпечна, — втрутився Електронний Наставник.

— Ось бачиш, — усміхнувся Стів.

— І все ж я вважаю, що голограм і проб у цьому випадку недостатньо, — рішуче заявив Рей. — Необхідний безпосередній огляд деталей фрагмента. Лише після цього ми маємо право зробити остаточні висновки.

— Спочатку продовжимо пошук. Поблизу можуть виявитися ще подібні фрагменти. Висадимося на найбільший і найцікавіший.

— Хіба твоя вчорашня знахідка недостатньо цікава, Стіве?

— Ти не бачив її зблизька і не уявляєш, з яким ризиком пов’язані причалювання й висадка.

— В даному випадку Стів повністю має рацію, — підтвердив ЕН. — Аналіз голограм майже виключає причалювання.

— Ти сказав «майже». — Рей уважно подивився на кібера.

— Вірогідність успіху п’ять відсотків.

— Коли ти встиг проаналізувати голограми?

— Сьогодні вночі, коли ви відпочивали.

— І який висновок?

— Вірогідність штучного походження п’ятдесят відсотків.

— На одній з голограм виразно видно ряд деталей, природне походження яких вельми сумнівне. Всі ці приступки, карнизи, отвори…

— Природа нескінченно багатоманітна у своєму розмаїтті, — багатозначно промовив Електронний Наставник і навіть підняв угору вказівний палець.

Цей жест, відповідно до малої програми, підкреслював особливу значущість сказаного.

— Ти хочеш сказати, ЕНе, що сама по собі форма уламка ще ні про що не свідчить? — спробував уточнити Рей.

— Уламки, що складають третє кільце цієї планети, нескінченно різноманітні за складом, розмірами, обрисами. Переважна більшість їх — похідні космовулканічних процесів, ти не станеш заперечувати цього, Рею. На мільярди мільярдів випадків космічний вулканізм міг одного разу видати фрагмент, схожий на творіння людських рук.

— Правильна відповідь у цьому випадку для нас надзвичайно важлива, ЕНе. За сотні років космічної ери люди Землі, можливо, вперше підійшли до порога, за яким їх чекає відповідь на одну з найбільших загадок Космосу…

— Говори простіше, Рею, — тихо зазначив Стів. — Ти забув, хто твій опонент.

— Не турбуйся, Стіве, — так само тихо відпарирував ЕН. — Колега Рей висловлює свої думки завжди дуже чітко. Образність при чіткості й коректності не перешкода для надійності контакту. Рей мав на увазі загадку виникнення біонтів[98] та біологічного розуму. Іншими словами: Земля правило чи виняток.

— До речі, а як ти вважаєш, ЕНе? — запитав Рей, з цікавістю поглядаючи в обличчя кібера.

— Чи, вірніше, яке середнє арифметичне з твоєї начинки щодо цього питання, — пробурмотів Стів, але так тихо, що ні ЕН, ні Рей не розчули.

— Якщо ти не заперечуватимеш, Рею, я ухилюся від прямої відповіді, — сказав ЕН після невеликої паузи. — Гадаю, я маю право так учинити, бо це ніяк не вплине на долю нашого рейсу. Причина — в недосконалості мого програмування. Це зовсім не докір. Ваше програмування також небездоганне. Особливо у Стіва. Я вважаю, що висловлюватися з кардинальних проблем при подібному програмуванні безвідповідально.

— Ну як? — поцікавився Стів, піднімаючись з крісла. — Присутнім усе ясно? Між іншим, один стародавній філософ стверджував, що той, хто слухає, мудріший від того, хто говорить. Якщо не буде заперечень, я йду на пульт управління і — поїхали…

— Як сказав перший космонавт Землі, вирушаючи в перший космічний політ, — спокійно додав ЕН.

«Падіння» МП-112 до поверхні третього кільця тривало зовсім недовго. Світла стрічка змінювалася на очах. Спочатку на ній з’явилася шагрень[99]. Шагрень перетворилася на складний візерунок смуг, вузлів, спіралей. Відтак означився рельєф — ділянки більш піднесені й заглибини, в яких просвічували далекі зірки. Поступово проступали барви. Вони густіли, яскравіли, і, нарешті, дивний світ, до якого наближався планетоліт, перетворився на фантастично строкате кришиво різноколірних частинок усіляких обрисів, форм і розмірів. Це кришиво поволі пливло під планетольотом, подібне до велетенської річки, освітленої спокійним перламутровим світлом близької планети. У єдиному русі всього потоку існували якісь свої течії, протитечії, «водоверті», відображені візерунками різноколірних частинок. Цей візерунок змінювався дуже поволі, але неухильно. Одні смуги й спіралі зникали, інші проступали, видозмінювалися, ускладнювалися.

Рей подумав, що в цих нескінченних перетвореннях наявне якесь особливе, таємниче життя дивовижних кілець цієї все ще загадкової планети.

Околиці Сатурна вивчаються вже декілька років, та лише щойно тепер космонавти Землі дісталися до його кілець. Несподіванки тут чекали на кожному кроці. Це був дивовижний природний музей гірських порід, мінералів, елементів і водночас велетенська природна лабораторія, де в космічному вакуумі в умовах нерозгаданих ще випромінювань гігантської неостиглої планети, продовжувалося мінералоутворення, росли різнобарвні кристали невідомих сполук. Третє кільце містило цілий океан загадок. По суті, кожен його фрагмент заслуговував на те, щоб стати темою окремого дослідження…

Їх політ був пошуковим. Треба було встановити переважаючі мінерали й елементи, з’ясувати умови експлуатації тих, яких на Землі й на планетах земної групи залишилося мало. У зовнішніх кільцях переважав лід. У кришиві його млинчастих фрагментів, оточених дрібнішими уламками, аж до окремих кристалів, лише зрідка траплялися мінеральні частинки невеликих розмірів. Проте вже у внутрішніх зонах другого кільця уламків гірських порід і мінералів стало більше. Вдалося виявити скупчення частинок, збагачених бором, магнієм, титаном, рідкісними землями[100]. Це було важливе відкриття, важливе, перш за все, з практичної точки зору. Воно одне виправдовувало витрати на їх експедицію. Але потім очам дослідників відкрився вражаючий мінеральний світ третього кільця, і, нарешті, ця вчорашня знахідка Стіва…

Чи може вона служити доказом існування неземної цивілізації? Цивілізації нескінченно стародавньої і, найпевніше, загиблої задовго до появи на Землі людини. Рей був переконаний, що може, тому йому так кортіло побачити все самому…

Настали хвилини напруженого очікування. Стів у кріслі пілота, Рей біля ілюмінатора прямого огляду уважно вдивлялися в багатоколірний візерунок мінерального царства третього кільця, над яким поволі пропливав планетоліт. З висоти всього двадцяти кілометрів краєвид, що відкрився оку, водночас і приголомшував і зачаровував. Весь простір під планетольотом застилав казковий килим, немов витканий на чорній основі з нескінченного розмаїття кольорів і відтінків. У чорноті основи просвічували зірки південної півкулі небесної сфери Сатурна. Вдалині, там, де різнобарв’я килима, поступово блякнучи, зливалося з чорнотою навколишнього простору, починався розсип зірок. Спокійне перламутрове світло величезної планети, що займала все поле зору зліва по борту, осявало цей застиглий божевільний сплеск барв, підсилюючи їх контрастність різкою шагренню тіней.