Александр Шалимов – Дивний світ (страница 34)
— Розповім, якщо це буде вам цікаво.
— О, дуже!..
Почулися м’які кроки. У скляний будиночок повагом увійшов Вовчок. Він обережно ніс у зубах уже знайомого мені шмаркатого кібера. Вовчок тримав кібера за виступ шкіряної обшивки і всім своїм виглядом виражав відверту огиду. Кібер мляво ворушив лапками. З його довгого з розтрубом носа двома струмками текло прозоре мастило. Вовчок поклав кібера нам до ніг, сів поряд і почав поглядати то на нас із Ксантою, то на кібера. На кібера він дивився з явним несхваленням.
— О-о, — сумно протягнула Ксанта. — І цей геть розхворівся. Вовчок приносить лише тих, які не можуть працювати…
Пришкандибав звідкись Хома, сів поряд з нами і також став дивитися на лежачого кібера.
Червонуваті вічка кібера спалахували й пригасали. Либонь, йому було зовсім зле.
Я дістав з кишені окуляри в старовинній роговій оправі, яких тепер ніхто не носить, і люльку. Окуляри я начепив на носа, люльку натоптав запашним тютюном і закурив. Затягнувшись кілька разів, я засукав рукави куртки.
— А ну, подивимося, що з ним, — сказав я Ксанті. — Тягни сюди інструменти, помічнице. Зараз навчу тебе лікувати кіберів.
Ксанта побігла, сміючись. Її сміх лунав сріблястим дзвіночком.
По-суті, все виявилося з біса просто…
— Яка ж хороша штука — робота, — сказав я своїм новим друзям. — Що там гріха таїти, в Гренландії без мене тепер обійдуться, а ось тут, далебі, й ні. Еге ж?
Хома кивнув кудлатою головою й задоволено пробурмотів щось. Вовчок не відповів. Але з його погляду я зрозумів, що й він цілком згоден зі мною.
А кібер лежав на підлозі скляного будиночка і з надією поглядав на всіх нас.
ПОШУК У КІЛЬЦІ
Летіли мовчки.
— В давнину його називали Фаетоном, — несподівано сказав Рей, продовжуючи пригаслу було розмову.
— Але це була легенда чи… гіпотеза, — заперечив Стів.
— Неточність, — втрутився Електронний Наставник. — Різниця між легендою і гіпотезою полягає в тому…
— Вимкнися! — нечемно перервав Стів. — Сам знаю. Тоді була епоха легенд у житті й гіпотез у науці. Для мене особисто це одне і те саме.
— Ти мусиш вибачитися перед ЕНом, — тихо сказав Рей. — Він образився і вимкнувся цілком. Навіть індикатор погасив. Ти забуваєш, Стіве, параграф третій «Доповнень до Космічного статуту». ЕН повноправний учасник експедиції. Якби не він…
— Знаю, — знову перервав Стів. — Але я з біса втомився від його нескінченних повчань. За ці чотири місяці…
— За ці чотири місяці ми не раз потрапляли в досить складні ситуації. І якби не наш Електронний Наставник…
— Це я вже чув. Навіть від нього самого. — Стів указав поглядом на нерухому постать кібера. — Між іншим, титани не мали б хвалитися своїми титанічними звершеннями. Для них це просто робота. А я всього лише людина.
— Певна річ, — м’яко сказав Рей. — Ти дуже втомився. Ми всі втомилися. Навіть він. Його інтелект чудовий. Нічого досконалішого земна наука не створювала. І проте мені починає здаватися, що він близький до межі своїх можливостей. У перші місяці польоту він ніколи не вимикався. А зараз став дуже образливий. Вибачся, Стіве.
— Дай мені відпочити від нього хоч кілька хвилин.
— Ти це робиш щодня в години сну. Він ніколи не спить. Люс попереджав, що повні вимкнення ЕНа украй небажані. Точно невідомо, що тоді відбувається в його електронному інтелекті. Кожне вимкнення — знак емоційного перевантаження.
Стів усміхнувся:
— Боїшся, що у нього буде інсульт?
— Ти хам, Стіве, — почувся тихий, рівний голос кібера, — хам дуже давнє слово. Зараз воно вийшло з ужитку. Хам — вимерлий різновид homo sapіens[91], згідно з психоаналітичною класифікацією Телбріджа. Хами були широко поширені до початку двадцять першого століття. Відтак їх кількість почала зменшуватися. Характерні ознаки: примітивність думок, інтелектуальна обмеженість, тупуватість, невихованість, що доходить до грубості й поєднується з необмеженою зарозумілістю, самозвеличуванням, первісним уявленням про власну винятковість. Соціальне коріння — егоїзм, викривлене виховання, іноді погана спадковість. У сучасну епоху хамство — психологічний атавізм[92]. Може проявлятися в екстремальних умовах. Лікування — спеціальний санаторний режим. Профілактика — самокритичний аналіз, кохання, музика, поезія.
Рей і Стів мовчки дивилися на кібера. Його широке, бліде обличчя-маска з кучерявою золотистою борідкою античного мудреця було, як завжди, нерухоме, але у глибині темних зіниць спалахували золотисті іскри і зелений медальйон на грудях — індикатор контакту — світився яскравіше, ніж зазвичай.
Електронний Наставник замовк, і в салоні пошукового планетольота МП-112 стало дуже тихо. Лише ледь чутний дзюркотливий наспів головного електронного мозку космічного корабля долинав з центрального коридору, що вів на пульт управління.
— Ти мусиш вибачити Стіва, ЕНе, — сказав нарешті Рей. — Останній пошуковий політ був дуже важким. Усі втомилися.
Кібер кивнув, але не відповів. Його зеленкуватий медальйон продовжував яскраво світитися.
Стів спантеличено тер підборіддя, поглядаючи спідлоба то на Рея, то на кібера.
— Скажи ж щось, Стіве. — Рей поклав руку на плече свого помічника.
Стів поволі підвівся. Губи його затремтіли:
— Скажу. Звісно скажу. Хамство — подібне програмування. І щоб я колись іще пішов у пошуковий рейс із таким ось, вибачте на слові, мудрієм…
Він не закінчив. Різко обернувся і стрімко вийшов з салону. Двері безшумно засунулися. Рей і Електронний Наставник залишилися удвох.
— У нас із ним психологічна несумісність, — поволі промовив ЕН, дивлячись просто в очі Рею. — Я це давно зрозумів. Я дратую його, так само як і мене він. Мене не перевіряли на психологічну сумісність з людьми. Вочевидь, це необхідно.
— Так, далебі, — задумливо сказав Рей, — а наразі прийми мої вибачення за нього. Він одумається й також вибачиться.
— Достатньо твого пояснення, Рею, — сказав кібер. — Вважатимемо інцидент вичерпаним.
Його погляд знову став спокійним, і яскравість медальйона впала до нормальної.
— Отож, повертаючись до нашої розмови, — продовжував після короткої мовчанки Рей, — сьогоднішня знахідка Стіва змусила нас пригадати старовинну легенду про Фаетон. Якщо це справді уламок штучної споруди, значить… До речі, що тобі відомо про Фаетон, ЕНе?
Зелений медальйон на грудях кібера знову став яскравішим:
— Фаетон… Фаетон… Кілька секунд терпіння, Рею. Розділ — космогонія[93], підрозділ планетологія[94], параграф — Сонячна система… Меркурій, Марс, Юпітер… Так… Є. Фаетон — гіпотетична планета в нашій Сонячній системі. Могла розташовуватися між орбітами Марса і Юпітера. Вочевидь, складалася з кількох оболонок, схожих з оболонками Землі й Марса. Передбачувані параметри близькі до земних. Два супутники, за Савченком — чотири супутники. Не виключається технічна цивілізація. Припинила існування в інтервалі часу від півтора мільярдів до трьох з половиною тисяч років тому. Причини руйнування…
— Даруй, ЕНе, це я пам’ятаю. Висловлювалися різні точки зору, аж до самознищення цивілізації.
— Термоядерна війна, — кивнув кібер, — і активізація природних ядерних реакцій у ядрі планети. Викладати історію питання?
— Не треба. Написано про це чимало.
— У моїй пам’яті одна тисяча вісімсот одинадцять публікацій. Особливо багато про Фаетон писали на самому початку космічної ери в двадцятому столітті. Потім інтерес згас у зв’язку з розгортанням досліджень на реально існуючих планетах.
— Якщо не помиляюся, одна з найважливіших робіт належить ученому двадцятого століття Савченку? Нам розповідали про нього в курсі історії планетології…
— Савченко. — Він зробив коротку паузу, щоб відшукати відповідний розділ у своїй електронній пам’яті. — Савченко… Ні, не той. Ще один — теж не годиться… Є… Савченко Алекс — видатний космолог[95] кінця двадцятого — початку двадцять першого століття. За освітою геолог, головні роботи присвячені планетології та космогонії. Багато в чому випередив свою епоху, але його ідеї завоювали загальне визнання лише в кінці двадцять першого століття. Посмертно нагороджений Великою золотою медаллю з блакитними діамантами Всесвітньої Академії наук. Деякі положення космогонічної теорії Савченка досі залишилися непідтвердженими, проте ніким не заперечуються. Це стосується і його праці «Про зіткнення планет», у якій розглядалася гіпотетична історія Фаетона. Праця була опублікована вперше у дві тисячі другому році і відтоді багато разів перевидавалася. Останнє з відомих мені видань датовано дві тисячі вісімдесят четвертим роком.
— Мабуть, про цю працю нам і розповідав професор, що читав курс історії планетології, — відзначив Рей.
— У моєму списку публікацій, присвячених Фаетону, вона передостання, — кивнув ЕН. — Під номером тисяча вісімсот десять.
— А найостанніша? — поцікавився Рей.
— Останньою була монографія Муна, депонована[96] у фондах Академії космогонії три роки тому. Мун — молодий аспірант відомого космолога Нава і стверджує у своєму дослідженні, що Фаетон узагалі не існував. Передмову до монографії Муна написав Нав.
— Здається, нашій експедиції випадає честь поставити останню крапку в цій давній суперечці, — зазначив Рей.