Александр Шалимов – Дивний світ (страница 3)
Мабуть, цей крайній захід краще приберегти насамкінець — коли відмовить апарат повітрообміну. Наразі він працює нормально: його покажчик зміщується у бік червоної позначки зі швидкістю, яка дає надію на три земні місяці… Не варто відмовлятися від них без крайньої необхідності.
Перший день земної весни… У мене все як і раніше.
Нарешті вдалося… Сьогодні відсунув один із трьох засувів вихідного люка. Гадаю, що з двома іншими справа піде легше. Якщо мені призначено повернутися на Землю, перші слова «вдячності» адресую конструкторам замків вихідного люка. Хай запатентують свій винахід для сімейних склепів. Сто відсотків гарантії, що живі будуть назавжди убезпечені від появи привидів.
Сейсмограф безперервно записує тремтіння. Сильніші поштовхи відбуваються кожні три-чотири години. Деякі з них я відчуваю по струсу корпусу «Атланта». Там, за сталевими стінами корабля, б’ється пульс живої планети…
Минулої ночі пережив неприємні хвилини. Прокинувся від відчуття, що хтось увійшов до моєї кабіни. Я поспішно увімкнув світло. Кабіна була порожня, але двері в коридор виявилися відсунутими. Можливо, лягаючи спати, я забув їх зачинити?
Я піднявся, щоб засунути двері, і тут до моїх вух донеслося якесь дивне шелестіння. У навколишній глибокій тиші воно пролунало дуже виразно. Я не марновірний, але, зізнаюся, злякався. Чомусь подумав про Кетрін… Стрімко засунув двері, двічі повернув рукоятку засувів. Відтак почав прислухатися. У коридорі було тихо. Я чув лише гучні удари свого серця.
Минуло чимало часу, перш ніж я зважився відчинити двері і вийти в коридор. Відтак усюди увімкнув світло, обійшов приміщення «Атланта». Все було гаразд. Не міг лише змусити себе зазирнути всередину холодильної камери, де лежить тіло Кетрін. Лише упевнився, що зовнішні засуви дверей засунуті.
Заснути вже не зміг. Решту ночі провів біля приймача. Уважно вслухався в шерех і тріск ефіру. Іноді починало здаватися, що чую якісь голоси, уривки фраз. Але, ймовірно, це були звукові галюцинації.
Після сніданку подався до тамбура. Промарудившись кілька годин, відсунув і другий засув. Третій вирішив залишити на завтра. Невже завтра вдасться вибратися назовні?
Увечері примусив себе відкрити холодильну камеру… Кетрін лежить усе так само… І годинник усе йде…
Я нічого не можу вдіяти з третім засувом зовнішнього люка. Немов його метал сплавився з пазом, у який він увійшов. Завтра над кратером Арзахель знову зійде сонце. Перша двотижнева ніч минає. Якщо генерал Першинг вишле рятувальну ракету, Кросбі буде тут 12 або 13 квітня. Значить, ще шість днів… Але чи зуміють вони проникнути в корпус «Атланта»? Здається, я вже безсилий зробити ще щось для свого звільнення. Хіба застосувати пластид? Але це, найімовірніше, самогубство.
Сьогодні вночі стався сильний місяцетрус. Поштовхи були такі різкі, що корпус «Атланта» змінив положення. Мене скинуло з койки на підлогу. Лише завдяки незначній силі тяжіння обійшлося без забоїв. Поштовхи швидко припинилися, і я вирушив оглядати пошкодження. Корпус корабля витримав і це випробування. Витоку повітря з внутрішніх приміщень не було. Але сейсмограф вийшов з ладу. Довелося цілий день лагодити і налаштовувати його. Дещо перекинулося і розбилося, але, загалом, серйозних пошкоджень я не виявив. А за земними масштабах струс був десятибальним. Що трапилося під час поштовхів зовні? Сьогодні я весь день був такий зайнятий, що навіть не намагався поратися в тамбурі.
Поштовхи повторюються знову і знову. Один був досить сильним, і сейсмограф знову розрегулювався. Невдале місце вибрав професор Джеферсон для посадки «Атланта». А можливо, тут скрізь так? Поштовхи можуть пошкодити рятувальну ракету на стартовому майданчику і роблять надзвичайно небезпечною саму посадку. Якби я міг попередити Кросбі! Ще раз спробував полагодити один з передавачів. Безрезультатно… Не вистачає багатьох деталей, а крім того, я недостатньо сильний у радіотехніці. Людина, що вирушає в такий політ, мусить знати геть усе… Я не склав би іспит на сучасного робінзона. І ось результат…
Кросбі має прилетіти післязавтра або тринадцятого. Мене дуже непокоїть сейсмічність цього району. Кросбі не підозрює про неї. Його ракета після посадки може перекинутися від поштовхів. Тоді всі вони також загинуть. Третьої ракети, готової до польоту найближчими місяцями, у Першинга немає. Можливо, було б краще, якби Першинг не дозволив старт рятувальної ракети?..
Всі ці дні не відходив від радіоприймача. Хоч який він слабкий, передачі Кросбі я уловив би принаймні від середини його шляху. Але я нічого не чую, окрім шереху і тріску космосу. Невже старт рятувальної ракети відкладений? Утім, Кросбі може вилетіти трохи пізніше. До кінця місячного дня ще дев’ять земних діб…
Без змін… Імовірно, старт Кросбі відкладений до наступного місячного дня. Першинг хоче краще підготувати рятувальну експедицію.
До кінця місячного дня залишається три доби… Я підрахував, що коли апаратура повітрообміну працюватиме так само, як вона працювала досі, повітря вистачить до середини червня. Ймовірно, вони там на Землі вважають, що на найближчий час ми забезпечені всім необхідним. Якщо не загинули відразу, то можемо зачекати… Це схоже на генерала Першинга. «Тверезий розрахунок» у нього на першому плані.
Я маю провести в «Атланті» другу місячну ніч. Завтра зайде сонце. Постараюся запастися терпінням. Тим паче, що нічого іншого мені не залишається. Покинув чергування біля радіоприймача. Кросбі не прилетить уночі.
Зовні знову ніч. Чому все-таки Кросбі не прилетів? Невже наш політ збережений у таємниці і Першинг… дурисвіт?
У кратері Арзахель без змін.
Всемогутній Творче, невже час порятунку наближається?.. Сьогодні, вперше за стільки днів, я почув по радіо людський голос. Спочатку подумав, що це галюцинація. Ні, чутність поліпшувалася з кожною годиною. У бік Місяця з Землі запущений космічний корабель. Тепер я вже знаю, що це — радянська ракета. Я чув, як космонавти (їх двоє чи троє) розмовляли зі своєю базою на Землі. Вочевидь, вони стартували відразу, тільки-но ракета була готова до польоту. Відчайдушні хлопці!.. Їх не збентежила навіть перспектива посадки на Місяць уночі. Я кепсько знаю російську, але, здається, зрозумів, що вони збираються висісти після третього оберту. Певно, вони не знають точного місцезнаходження «Атланта».
Тепер не відходжу від приймача. Якби у мене була можливість попередити їх про сейсмічні поштовхи в районі аварії «Атланта»! Знову — укотре — проклинаю свою безпорадність у радіотехніці. І як могло трапитися, що в числі спорядження нашої експедиції не було запасних радіопередавачів на випадок серйозної аварії?
Даруйте, генерале Першинг, я дуже погано думав про вас. Ладен був запідозрити, що ви зберегли наш політ у таємниці. Певна річ, ви не могли так учинити. Прийміть моє глибоке вибачення…
Радянська ракета наближається. Виразно чую всі передачі космонавтів. Їх троє, як було й нас. Вони безперервно повідомляють на Землю результати спостережень. Дивно лише, що вони не намагаються встановити зв’язок з «Атлантом». Можливо, вважають усіх нас загиблими? Чутність почала погіршуватися. Ймовірно, «Буревісник», так називається радянський корабель, переходить на орбітальний політ і огинає Місяць. Через годину-півтори я почую їх знову…
«Буревісник» один раз уже обігнув Місяць. Зараз він пішов на другий оберт, і я знову його не чую. Він ще не провів основного гальмування і пролетів над кратером Арзахель на космічній швидкості. Чув їх радіо близько 20 хвилин. Передавалися серії цифр, щось було сказано про кратер Арзахель, але не зрозумів, що саме.
Мене все більше дивує й непокоїть, що російські космонавти не роблять ніяких спроб зв’язатися по радіо з «Атлантом».
Радянський космічний корабель щойно пролетів наді мною утретє. Під час другого прольоту росіяни приймали якісь інструкції з Землі. Я чув лише короткі репліки їх радиста:
— Зрозумів… Чую, зрозумів… Дякую… Товариші також дякують…
Під час третього прольоту вони передавали результати спостережень. Вони зробили якесь важливе відкриття на зворотному боці Місяця. Я чув кінець передачі. Здається, мова йшла про виверження декількох вулканів. Про «Атлант» жодного слова…
Важко писати… Либонь, тому, що добу не відходив від приймача й нічого не їв… Радянська ракета… Який же я дурень!..
Продовжую записи дві доби опісля. Це були нелегкі дні. Але тепер я зібрався з думками і знову спокійний, як може бути спокійною людина в моєму становищі.
Вчора я дізнався, що відчуває моряк, уцілілий при корабельній аварії, коли з верхівки самотньої скелі бачить димок далекого судна. Здається, порятунок уже близько, але судно зникає за обрієм, і людина знову сама серед океану. На кораблі не чули заклику, навіть не бачили скелі. Так і зі мною…
Радянські космонавти не знають про катастрофу «Атланта». Вони виконували своє завдання — обліт Місяця. Вони виконали його і вирушили назад на Землю. Марно писати, що я відчув, чуючи, як поступово затихають у неймовірній далечі їх голоси. Вони відлетіли на Землю. А я залишаюся тут назавжди.