Александр Шалимов – Дивний світ (страница 5)
Йду… Зі мною запас повітря на двадцять п’ять земних годин. Любий Кросбі, якщо не прийду до 8 год. ранку 8 травня, не шукай… Тут у тебе буде безліч важливіших справ…
НА ЗЕМЛІ
Генерал Першинг роздратовано постукав кінчиками лакованих нігтів по склу широкого столу.
— Професор Джеферсон? Гм… Ну гаразд. Передайте, що я… Із задоволенням… побалакаю з ним… Так-так, у себе в кабінеті.
Генерал зосереджено потер повні рожеві щоки і відклав телефонну слухавку.
Двері кабінету розчинилися.
— Шановний генерале, — уривчастим голосом почав ще з порогу професор Джеферсон. — Я просто не вірю вухам, я…
— Доброго ранку, любий професоре, — перебив Першинг, зустрічаючи гостя на середині свого величезного кабінету. — Радий вас бачити…
Він схопив маленькі м’які руки професора і почав трясти їх, не відриваючи пильного погляду від його худого горбоносого обличчя і скуйовджених сивих брів.
— Так-так, і я також, генерале, — продовжував професор, квапливо звільняючись від чіпких рукостискань Першинга. — Проте…
Тримаючи професора під руку, генерал провів його до столу.
— Прошу сідати… Дозвольте дізнатися, як ваше здоров’я?
— Не про нього піде мова, генерале. Але, якщо завгодно, могло б бути кращим, значно кращим, коли б не дивні новини…
— Новини?..
— Звісно. Хіба старт «Атланта-2» не відкладений?
Генерал ледь помітно поморщився, немов відчув прищик на кінчику язика.
— Гм… Бачте, професоре, не зовсім так…
— Ні! Значить, мене… обдурили.
— Вам щось передали… не зовсім точно…
— Дуже радий… Коли він стартує?
— Стартує? Який старт ви маєте на увазі, любий професоре?
— На Місяць! На Місяць, хай йому чорт! У кратер Арзахель, де, як вам добре відомо, вже три тижні знаходиться «Атлант-1», від якого немає вістей. Та що ви на мене так дивитеся, немов самі щойно впали з Місяця?
Генерал Першинг нервово відкашлявся:
— Хіба спеціальний помічник міністра доктор Ендрю Паап вам не пояснив…
— А я не став його слухати; парадом, даруйте, командуєте ви, генерале.
— Ну… не зовсім. Вирішує сенатська комісія. Я лише радник і дисциплінований солдат.
— Генерале Першинг, любий мій, це можете пояснювати журналістам. Я-бо знаю, як стоїть справа.
— До чого тут журналісти, професоре. Політ «Атланта» збережений у таємниці, і не далі, як учора, сенатська комісія підтвердила особливу секретність операції.
— Навіщо? З дня на день і так усе стане відомо.
— О-о! — в бархатистому голосі генерала пролунав осуд. — О-о! Не поділяю вашого погляду, професоре.
— То що трапилося, врешті-решт? Ви отримали вісті від екіпажу «Атланта»?
— На жаль, не отримали, і переконаний, що вже ніколи не отримаємо… З «Атлантом-1» сталася аварія. А що таке аварія першого космічного корабля на планеті, позбавленій атмосфери, ви, звісно, уявляєте, професоре.
— Це одне з багатьох припущень, ми вже обговорювали його. Може бути інше — відмовило радіо. Можуть бути й інші варіанти. Врешті-решт і при аварії хтось міг уціліти…
— Ви невиправний оптиміст, любий професоре!
— Не жартуйте, генерале. На «Атланті» троє учених, троє американців, хай йому чорт. Їм необхідно надати допомогу. Плани передбачали…
— Не кожен план вдається реалізувати… «Атлант» також не зміг виконати наміченого плану. Обставини, любий професоре… Вони-бо й примушують нас чинити трохи інакше.
— Поясніть, нарешті, що трапилося?
— Це таємниця, але вам можу дещо сказати. Два дні тому ми отримали точні відомості, що росіяни в кінці квітня планують обліт Місяця…
— Чудово…
— Дозволю собі не поділити вашої думки. За нашими даними, росіяни збиралися здійснити висадку на Місяць у середині цього року. Як вам відомо, ми розраховували їх випередити. У цьому основна мета операції «Атланта». Американський прапор мусить замайоріти на Місяці першим. У нашому розпорядженні були два космічні кораблі класу «Земля — Місяць». Третій — удосконалена модель — буде готовий лише через рік. Я маю достовірні відомості, що конструкція радянських ракет уже дозволяє їм зробити посадку на Місяць і зворотний зліт. Проте росіяни не поспішають із висадкою. За щойно отриманими відомостями, вони перенесли її на середину майбутнього року. Хочуть діяти напевно. Але в разі потреби вони можуть зробити посадку на Місяць хоч зараз. Можуть… Ви мене зрозуміли?..
— Зрозуміло! Непогано… Хочете, щоб рятувальну експедицію організували росіяни? А тим часом ще раз перевірите механізми «Атланта-2»… Щоб також діяти напевно. Про це варто подумати, генерале…
Першинг почервонів і неспокійно завовтузився в кріслі:
— Ви дещо поквапилися з висновками, професоре. Певна річ, я не мав на увазі нічого схожого. І найменше хотів би втягнути в цю справу росіян. Якщо «Атлант» розбився і дев’ятсот дев’яносто дев’ять шансів із тисячі, що це так, а росіяни сядуть у кратері Арзахель вдало… Ви уявляєте? Подумайте про результати… Про політичний резонанс…
— Не бачу нічого ганебного, генерале. Нове не обходиться без жертв… А Шервуд і його супутники, живі вони чи загинули, — вже герої…
— Звісно. І колись ми спорудимо їм пам’ятник. Але я волів би мати справу з живими героями, професоре. Героями, які повертаються і доповідають, що американський прапор піднятий на Місяці. «Атлант-2» — останній шанс цього року. Ми не можемо ризикувати заради… е-е… любові до ближнього, професоре. Після невдачі «Атланта-1» багато що треба перевірити. Підполковник Кросбі полетить, але полетить… трохи пізніше… Так, щоб устигнути випередити висадку росіян… Скажімо, через півроку… Як бачите, політ «Атланта-2» перенесений задля успіху операції… Це важко, але це викликано найвищою необхідністю. Цього вимагає престиж країни. Ви зрозуміли мене, професоре?..
Приголомшений Джеферсон мовчав.
Генерал протягом декількох хвилин уважно спостерігав за скам’янілим обличчям співрозмовника.
— Сподіваюся, зрозуміли, — резюмував Першинг, встаючи. — Я також добре розумію вас, — продовжував він, кладучи руку на плече Джеферсона, — Джон Сміт — ваш учень… Однак нове не обходиться без жертв, це ви чудово сказали.
— Але як же вони, — прошепотів старий учений, не роблячи спроби підвестися і ще нижче опускаючи голову, — як же вони всі: Шервуд, і Кетрін Мілс, і Джон?..
Генерал ледь помітно похитав головою, поволі обійшов навколо столу, опустився в крісло, узяв сигару.
Джеферсон стискував голову тонкими жилавими руками і сидів не ворушачись.
Генерал прикурив від променів статуї Свободи — срібної запальнички, що стояла у нього на столі, — відтак сказав:
— Адже вони знали, на що йдуть. І ми з вами знали, професоре. Політ «Атланта-1» — це розвідка. Розвідка боєм. І вона показала, що операцію треба підготувати краще. Ось ми й підготуємо… Послати зараз «Атлант-2» на Місяць — авантюра.
— Значить, і політ «Атланта-1» був авантюрою, — прошепотів Джеферсон не піднімаючи голови.
— Звісно, ми ризикували… У питаннях престижу ризик неминучий. Нас виправдовує те, що ми не знали планів росіян. Якби була певність, що вони обмежаться лише обльотом…
Джеферсон труснув головою і схопився з крісла.
Спершись руками об край столу, він нахилився до самого обличчя генерала й закричав:
— Це обман, огидний обман, і ніякими фразами, чуєте, Першинг, ніякими фразами його не виправдати. Ми обдурили їх: Шервуда та інших. І обдурюємо тепер свою країну і весь світ, зберігаючи в таємниці те, що трапилося. Це треба припинити, зараз же, негайно…
Генерал поспішно відсунувся. Гидливо поглядаючи на професора, дістав тонку батистову хусточку; витер рукав кітеля, на який потрапили бризки слини.
Джеферсон продовжував кричати про обман, героїзм, обов’язок, про те, що наука принесена в жертву політиці…
Генерал не слухав. Він дивився у спотворене люттю й болем обличчя старого вченого і думав про те, що все це — також фрази… Два місяці тому Джеферсон сам наполягав на прискоренні старту першої ракети. А зараз… Як же важко працювати з цими неврастеніками з Консультативної ради. Жоден не хоче зрозуміти, що врешті-решт усі вони лише технічні виконавці тих великих і важливих планів, які народжуються тут, в Управлінні космонавтики… Одначе досить, треба «приземлити» любого професора.
— Усе це, мабуть, якоюсь мірою справедливо, — тихо сказав генерал, коли Джеферсон на мить зупинився, щоб перевести подих. — Але зрозумійте, рішення вже ухвалене і нам з вами залишається лише якнайкраще виконати його. Я був певен, що пан Паап пояснив вам становище… Сьогодні вранці президент затвердив рекомендації сенатській комісії…
— Я зараз же їду до президента, я… — перебив професор.
— Повторюю, затвердив рекомендації, — ледь підвищив голос Першинг. — Операція «Атлант» буде збережена в таємниці. Наразі… Росіяни не повинні дізнатися чи здогадатися, що на Місяці лежать уламки нашого «Атланта». Якщо чутки просочаться і це прискорить дії росіян, — наслідки будуть найсумніші… Для всіх нас, любий професоре. І, зрозуміло, в разі будь-якого газетного галасу надійде офіційне спростування… Це цілком природно… Давайте закінчимо на цьому нашу малоприємну розмову. Далебі, життя складається не з самих неприємностей… Ось, наприклад, учора я чув, що ваша кандидатура начебто висунута в Національну академію. Прошу прийняти мої найщиріші вітання, адже ваше обрання гарантоване…