Александр Насибов – Безумці (страница 16)

Треба плисти. Хай акула, хай сотня акул навколо, він все одно повинен плисти на південь, точно на південь!

Тепер рухи його повільні. Він пливе брасом, адже з акули не можна зводити очей. І ще: йому хочеться бути таким же нечутним, як вона, повільним та неквапливим. Акула по повинна відчути, що її злякалися. Хто-зна, що їй заманеться!

Година минає. І ще година.

Нічне тривожне море. Тиша, яку коли-не-коли перериває сплеск хвилі.

Несподівано акула звертає і мчить по дузі, лишаючи за собою чіткий пунктир світла. Невдовзі людина опиняється в її вогняному кільці.

Вона креслить і креслить кола, ніби не помічає плавця. Та Карцов бачить: кільце поступово звужується.

Секунда, і Карцов зникає, але тієї ж миті плескає по воді руками і занурюється. Очі широко розплющені, пальці виставлених рук розчепірені.

Різкими гребками Карцов повертається у воді. Де ж вона? Акули нема.

Ще кілька секунд, і він спливає. Працюють тільки руки. Ноги підтягнуто до живота. Мабуть, вона вже крадеться з глибини…

Він пливе на південь. Так само, як раніше, акула кружляє на поверхні. Але тепер Карцов майже не стежить за нею. Він стомився. Ноги задубіли. Добре, що на ньому светр. У светрі шар води, нагрітий теплом його тіла. Серце й легені він захистив. Це щастя, що він зберіг светр.

Зійшов місяць.

У міру того, як він підіймається до зеніту, світіння в морі слабшає. Тепер на морі спалахують лише окремі іскорки. А вода здається маслянистою, важкою.

Людина пливе на південь. Акула теж. Вони рухаються, не змінюючи дистанції, наче зв'язані невидимою ниткою.

Поступово до звичних морських шумів примішується уривчастий шурхіт. Він дедалі дужчає. Невже прибій?

Карцов намагається відновити в пам'яті все, що знає про острів, де розташовано базу союзників. Так, поблизу нього мають бути рифи.

Сильно калатає серце. Важко повірити, що порятунок близько.

І тут втретє акула іде в атаку.

Тепер вона мчить, розплескуючи хвилі. Жива торпеда в нічному морі!

Ударами рук об воду її вже не налякати.

Плисти назустріч?

Кричати?

Акула все ближче. І Карцов занурюється — ногами вперед, закинувши голову, не відводячи очей від розпливчастого місячного обрису на морській поверхні.

І раптом — місяць зник.

Це акула. Вона там, де секунду тому пішов під воду Карцов. Він виразно бачить її силует на тлі жовтої світної плями. Вона нерухома. Розгубилася, не помічаючи його? Чи жде?

Карцов зігнувся в клубок на глибині.

Він задихається і спливає.

Тиском води його підштовхує до акули. Карцов біля її голови. Зовсім поруч жовтий світлячок — око чудовиська з вузьким котячим чоловічком.

У розпачі, скоряючись долі, Карцов видихає повітря.

Булькотять бульбашки. І тієї ж миті ривок величезного тіла, ривок такої сили, що Карцов вилітає з води.

Акула щезла…

Третій розділ

Невиразно біліє вночі гористий острів. Ще трошки, і Карцов буде серед друзів. Острів — база флоту союзників.

Холодно, дуже холодно — особливо в потилицю та ноги. Але він витримає. Уже витримав. Ще трошки, ще година чи дві, і йому подадуть руки товариші по зброї.

Рифи лишилися осторонь. Все ближче берег. Десь тут повинен бути вхід до бухти.

Так і є. Карцов пропливає мис, і відкривається бухта. Острів темний, в бухті час од часу блимає вогник. Один, досить яскравий, спалахує на краю довгого молу. Туди і треба прямувати.

Стуготіння гвинтів примушує його насторожитися. З-за острова випливає корабель. Позаду нього здіймаються горби спіненої води. Це вибухають скинуті з корми глибинні бомби. Сторожовик патрулює перед базою, охороняючи її від ворожих підводних човнів.

Вибухи лунають один за одним, і кожен віддається йому в грудях. Карцову не минути лиха, якщо корабель змінить курс і бомби впадуть ближче.

Сторожовик зникає за мисом. Хутчій, хутчій до бухти — корабель може повернутися!

І ось Карцов біля молу. Бетонне громаддя підіймається з води, захищаючи базу від хвиль. Там, де кінчається мол, вузький вхід до бухти, її ворота. Зараз бухту закрито — плавучі бони підтримують сталеву сітку.

Чарунки протичовної сітки досить великі, крізь них може проплисти людина. А тут і голови не просунеш. До того ж сітка, мабуть, тягнеться до самісінького дна. Лишається одно — впритул підплисти до молу: може, пощастить знайти щілину поміж стіною та боном.

Розрахунок правильний. Порівняно легко прослизнувши до бухти, він пливе вздовж молу, оглядаючись, де можна вийти з води.

Раптом у глибині бухти спалахує прожектор, лунає кулеметна черга. І одразу вмикаються прожектори в багатьох місцях. Добре видно кораблі, що стоять коло причалів і посеред бухти — на бочках. Прожектори нишпорять по воді. Кулемети, котрі тепер строчать і з берега, і з кораблів, також ціляться вниз — освітлена вода іноді скипає від куль.

Пливти далі не можна, лишатися на місці теж: одна з кулеметних черг влучила в бетон над головою Карцова, друга спінила воду зовсім поряд.

Тим часом переполох у бухті зростає.

Недалеко мчить катер. Карцов кричить, та голос його губиться в гудінні мотора.

А кулемети шаленіють. Звідусіль злітають освітлювальні ракети. Десь палить гармата.

Треба мерщій вибиратися з води. Карцов просувається вздовж молу, вдивляючись у стіну. Попереду якась тінь. Може, трап?

Карцов підпливає туди і раптом опиняється в смузі світла. Голос згори наказує йому не ворушитися. Засліплений, він безладно борсається у воді. Рокочучи, підпливає катер, різко гальмує. Карцова втягають на борт.

— Гей, дивіться сюди! — по-англійськи лине з молу. — Ось він, другий. Хапай його, хлопці!

В катер кидають чоловіка в чорному гумовому костюмі і перетинчастих ластах на ногах.

Катер готовий відчалити, але в останню мить Матрос, що стоїть на баці з відпорним гаком у руках, опускає гак у воду і витягає якийсь предмет. Карцов бачить кисневий дихальний прилад. Йому зрозуміло: людина в гумовому костюмі — підводний розвідник або диверсант.

Катер мчить до лінкора, що невиразно бовваніє серед бухти, швартується біля його трапа. Власник кисневого респіратора підводиться і в супроводі автоматників піднімається на борт лінкора.

Черга за Карцовим.

До нього по-англійськи звертається інший озброєний матрос. Карцов розуміє зміст наказу, але вій погано знає мову і по-російськи пояснює, що підвестися і йти не може — дуже знесилений.

Тоді матрос переходить на німецьку.

— Мерщій, — командує він, підштовхуючи Карцова прикладом автомата, — мерщій лізь нагору!

— Не можу, — по-німецьки відповідає Карцов, — я довго плив і зовсім охляв.

— Лізь, кажуть тобі, — кричить матрос, — Ось я зараз почастую тебе!

І він ногою штовхає Карцова.

— Не смій! — Карцов силкується підвестися. — Я радянський моряк, офіцер російського флоту. Нас потопив німецький підводний човен. Він підібрав мене. Потім літак закидав човен бомбами. Я виплив і дістався сюди. Допоможи мені піднятися на палубу!

Все це Карцов випалив одним духом. Він поспішає, нервує, охоплений несвідомим страхом. Він прислухається до власної мови і не може позбутися відчуття, що кожне його слово — вигадка, брехня!..

Матрос розкриває рота, щоб відповісти, та в глибині бухти шугає вгору полум'я, і все навколо здригається від оглушливого вибуху.

— Док! — тужно кричить матрос. — Вони висадили в повітря великий док!

Він пильно дивиться на Карцова. В його очах лють, ненависть. Ствол автомата повертається. От-от пролунає черга. І Карцову здається: він має рацію, цей здоровенний моряк, який ніби от-от заплаче.

— Облиш, Джабб! — чути з борта лінкора.