Александр Насибов – Безумці (страница 18)

Лейтенант хапає телефонну трубку, передає, начальникові. Той набирає номер і доповідає про німецький субмарин.

— Ви потопите його? — млява питає Абст.

Капітан-лейтенант посміхається. Поклавши трубку, він відкидається в кріслі, проводить пальцем по смужці ретельно підбритих вусиків. Опам'ятавшись, насуплює брови.

— Далі, — суворо каже він, — викладайте все. Що ще повинні були мінувати ваші люди?

Абст мовчить. Його увагу привернув кисневий прилад, що лежить на столі. Ось він простягнув руку до респіратора, обмацав гофрований шланг, маску.

— Ви зловили мене, бо відмовив апарат, — каже він у відповідь на запитальний погляд капітан-лейтенанта. — Ніяк не збагну, що з ним трапилося… Дозвольте глянути?

Офіцер знизує плечима. Німець зламаний, почав давати свідчення. Чому б і не дозволити йому цю маленьку вільність?

Абст уміло розбирає клапанну коробку — металевий патрубок, що з'єднує шолом із шлангом.

— Так я й думав, — каже він зітхаючи, — Перекосилася пружина. Досить трохи підправити її. Ось так… Бачите, вона стала на місце? Тепер усе гаразд. Респіратором можна користуватися.

Загвинтивши патрубок, Абст кладе апарат і знову завмирає.

В тому, як він тримається, в його лагідності, голосі, тоні, як і в зізнаннях, якась фальш. Занадто вже швидко склав зброю… Важкі диверсійні справи німці доручають людям вольовим, міцним. А цей — слинько. Трохи натисли на нього — і він скис. Дивно!

Допит тим часом триває. Задавши Абсту ще кілька запитань, капітан-лейтенант звертається до Карцова.

Той намагається підвестися.

— Можете сидіти.

Карцов хитає головою:

— Відправте мене до начальника вашої бази. Я повинен зробити важливу заяву.

— Кажіть.

— Я розмовлятиму тільки з комендантом військово-морської бази!

— Сідайте! — повторює капітан-лейтенант і знову береться за пістолет. — Сядьте на місце!

Джабб підходить і штовхає Карцова на стілець.

— Ну, я жду. — Капітан-лейтенант опускає пістолет. — Кажіть.

— Ви негайно передасте її комендантові бази?

— Так.

— Повідомте, — кричить Карцов, — повідомте, що тут перебуває офіцер радянського військового флоту, якого взяв у полон німецький підводний човен. Я втік з нього, вплав дістався до вашої бази і знову опинився в полоні, але вже у своїх союзників! Повідомте, що російського моряка посадили поруч з фашистським бандитом і допитують нарівні з ним!

Капітан-лейтенант збентежений Він бачить, у якому стані людина, що сидить перед ним, і простягує руку до телефонної трубки.

І тут вперше проявляє себе Абст.

— Несподівано він обіймає Карцова, по-дружньому плескає по плечу.

— Гаразд, гаразд, — лагідно каже він, — досить прикидатися дурником. Ми програли, і тепер кожен повинен подумати про себе.

Абст звертається до капітан-лейтенанта:

— Це бойовий плавець нашої групи. Йому було наказано підвісити два заряди під кілем он того корабля. — Абст підборіддям вказує на ілюмінатор, за яким у світанковому промінні видно нерухомий крейсер. — Він охоче розповість, де заряди і як їх знешкодити, коли ви йому також збережете життя.

Карцов щосили штовхає Абста. Капітан-лейтенант глузливо посміхається.

— Спритно, — каже він, проводячи пальцем по своїх вусиках. — Ну то що, ми й далі ламатимемо комедію?

Карцов приголомшено дивиться на німця. А той не зводить очей з великого хронометра на перегородці салону: він нахилився вперед, згорбився від напруження, майже не дихає. Він увесь — чекання.

Чого він жде?

Догадка приходить раптово: це він мінував крейсер! Тепер, підставивши Карцова, він уникає удару і, крім того, знищує ворога — радянського офіцера.

Карцов трохи підводиться, вказує на ілюмінатор.

— Крейсер! — гукає він. — Рятуйте крейсер!..

Могутній корабель нерухомий у спокійній воді бухти.

І раптом він здригається. Над бортом з'являються стовпи води, диму.

Вибух такий сильний, що лінкор трусонуло, в салоні широко розчинився ілюмінатор. Карцов падає з стільця, конвоїр та лейтенант на нього.

Крізь дим, що ввірвався до приміщення, видно капітан-лейтенанта, який припав до ілюмінатора. Високо підіймаючи ноги в ластах, до нього біжить Абст.

— Бережіться! — кричить Карцов.

Пізно. Абст поруч. Він б'є ворога, і той падає. Другий вибух. Лінкор знову хитнуло.

— Держіть його, Джабб, — гукає лейтенант, вказуючи на Карцова, — міцніше держіть, я схоплю другого!

Він біжить до Абста, але, спіткнувшись падає. Поки він підводився, Абст з респіратором у руках вже просунувся в ілюмінатор. На мить майнули в повітрі його широкі чорні ласти…

Четвертий розділ

Високий худорлявий комодор[23] читає вголос папір, який тримає обома руками. Ліворуч і праворуч від нього — офіцери. В мундирах, при кортиках і орденах, вони стоять як на огляді.

Три офіцери — це військовий суд. Карцова відокремлює від них стіл, накритий, зеленим сукном.

Є і четвертий член суду — той самий поважний лейтенант, що брав участь у перших допитах Карцова і марно намагався схопити Абста. Тепер він виконує обов'язки секретаря, сидячи за столиком, який поставили для нього в кутку.

Тут і матрос Джабб, ще один конвоїр та два майори, що розмістилися біля дверей.

Все це відбувається на борту лінкора, в салоні, де тиждень тому надміру самовпевнений капітан-лейтенант влаштував ставку віч-на-віч Карцова та Абста. Відтоді Карцов не бачив цього офіцера: допитували плавця, виловленого в бухті, чини морської контррозвідки. З тими, хто перебував під слідством, вони розмовляли по десять-двадцять годин підряд, були ввічливі, пригощали кавою та сигаретами і… не вірили жодному слову з того, що він повторював і повторював, спершу гаряче і запально, а потім, у міру того, як втрачав надію, дедалі байдужіше і млявіше.

Вони беззаперечно встановили: в бухті, біля молу, в одну й ту саму хвилину вартові помітили, а патрульний катер виловив двох диверсантів — чоловіка, який сидить оце перед ними, і його партнера. Той, другий, був у гумовому костюмі, мав кисневий прилад для дихання під водою. Відповідаючи на запитання слідства, він установив особу свого колеги, засвідчив, що тому було доручено мінувати крейсер. І справді, незабаром корабель злетів у повітря. Випадок допоміг втекти чоловікові в гумовому костюмі. Той, що лишився, мусить відповідати за диверсію.

Карцов сперечався, пояснював смисл Абстових свідчень, але старший слідчий, літній чоловік у чині майора, був непохитний.

— А що коли припустити протилежне? — казав він. — Вас затримали, ви знаєте: з хвилини на хвилину під корабельним кілем вибухнуть заряди. Тому ви прикидаєтесь ягням, усе звертаєте на товариша. І ось ми бачимо ваші вирячені очі, сповнені жаху, чуємо схвильований голос: «Крейсер! Рятуйте крейсер!». Ви ж чудово знали: вибух неминучий, уже ніщо не врятує корабель!

— Я кажу правду, я радянський моряк.

— Мені ще не доводилося бачити радянських моряків, які татуїрували б на своїй шкірі німецькі імена, та ще латинськими літерами.

— Я все пояснив.

— Вигадали, хочете ви сказати!

— Пояснив.

— А це як поясните?

Карцову показали радіограму. Виявляється, вони все-таки радирували на материк, а звідти було зроблено запит у Москву. І ось відповідь: командування радянського Військово-Морського Флоту засвідчує загибель корабля згаданого класу з усім екіпажем такого-то числа, в такому-то квадраті. Засвідчено також прізвище лікаря. А в кінці сказано: «На лівій руці капітана медичної служби Кирила Карцова татуїровки не було».

— Ні в штабі флоту, ні навіть у штабі з'єднання, до якого входив мій корабель, не могли знати про татуїровку.

— Хто ж знав?

— Мало хто. Вона біля самого плеча — щоб показати її, я повинен скинути кітель, сорочку.

— Хто ж міг знати все-таки про татуїровку? — наполягав слідчий. — Відповідайте, я даю вам змогу виправдатися.