Александр Насибов – Безумці (страница 17)

Матрос наче прокинувся. Широкою п'ятірнею він тре чоло, важко переводить дихання.

— Ведіть його сюди! — наказує той самий голос.

— Єсть, сер, — матрос закидає голову. — Накажіть спустити фалінь, сер. Полонений не може рухатися.

«Полонений»! У цьому конвоїр не мав сумніву. Про те, що Карцов назвав себе радянським офіцером, він і не згадав.

Як же поставляться до нього на кораблі? Що коли й начальники цього матроса… Дурниця! Трихвилинна розмова по радіо із своїм командуванням на материку, запит звідти в Москву, і все буде гаразд.

Згори, подали трос. Матрос Джабб обв'язує ним Карцова, береться за трос сам, і ось вони вже повисли в повітрі.

Над палубою їх розвертають і опускають. Торкнувшись опори, ноги Карцова підломлюються. Він упав би, кота б його не підтримав конвоїр.

Карцова тягнуть палубою, вштовхують у двері. Він мружиться від яскравого світла.

— Розплющ очі, — вимагає матрос, — розплющ очі й відповідай!

Карцов змерз. Його проймає холод. На лобі й на щоках — кров: він поранив лице, коли його вихопили з води і з усієї сили кинули на палубу катера.

— Холодно? — кричить Джабб. — Зажди, скоро стане жарко! Якби моя воля, підсмажив би тебе на вогнику!

Карцов тремтить дедалі дужче. Кров із великого садна на лобі заливає очі, заважає дивитися.

Хтось накидає йому на плечі ковдру, подає скляночку. Цокочучи зубами, ковтає раз, потім удруге і відчуває, як по шлунку розпливається тепло. Закоцюблі м'язи розслабилися. Дихати легше.

— Хто ви такий? — запитує чоловік біля столу.

Це лейтенант — показний, ставний, з темними уважними очима. От він узяв сигарету, лизнув її язиком, ніби заклеїв скручену цигарку, сунув у рот.

— Хто ви такий? — повторює своє запитання лейтенант, підносячи до сигарети сірник.

Карцов пояснює.

— Ну-ну. — Лейтенант морщиться. — Побережіть свої байки для інших.

— Я кажу правду.

— Ви мінували корабель? Який саме? Де міститься заряд? Раджу не баритися: водолази повинні встигнути вийняти вибухівку, тільки в цьому разі ви можете розраховувати на помилування.

Карцов повторює пояснення. Він дивиться в холодні насмішкуваті лейтенантові очі, і в грудях піднімається хвиля роздратування, злості.

Це триває кілька хвилин.

Нарешті лейтенант набирає номер телефону.

— Полонений мовчить, — каже він у трубку і знову облизує сигарету. — Точніше, теревені править… Гаразд, сер, зараз доставлю… Підготуйте цього чоловіка! — звертається він до Джабба.

Карцову спиртом промивають садна. Потім матрос невміло обмотує бинтами його голову і лице, лишаючи щілини для очей і рота.

— Встати! — командує Джабб.

Карцова приводять у салон, де інший офіцер — капітан-лейтенант допитує чоловіка в гумовому костюмі.

— Ага, — вигукує він, — от і другий з'явився! Давайте його сюди.

Карцова садять поруч з полоненим.

Знову, вже вчетверте, він розказує, як опинився біля молу, як його схопили й підняли на борт катера.

За його спиною важке дихання.

Матрос Джабб безцеремонно кладе руку на його потилицю.

— Сер, — каже він капітан-лейтенантові, — все, що ви тільки-но чули, чистісінька брехня. Жодного слова правди, сер. Вони були поряд, коли ми витягали їх із води. Я стояв у катері і все бачив. Готовий заприсягтися, сер!

— Так, — тягне капітан-лейтенант, дивлячись на чоловіка в гумовому костюмі. — Ви діяли спільно чи ні? Відповідайте. Ще один вибух, і вас повісять на реї!

Досі полонений сидів спиною до Карцова. Тепер він трохи повертає голову. Його очі дивно нерухомі. Зате без упину ворушиться велика нижня губа. Чоловік час од часу підтягує її і облизує кінчиком язика. Інші м'язи обличчя мертві. В усьому цьому є щось зміїне, і Карцова пересмикує від огиди.

Деякий час Абст — а це був він — дивиться кудись по верх Карцової голови, потім знову сідає до нього спиною.;

— Ні, — каже Абст, — я не знаю його.

Офіцер посміхається.

— Зрозуміло, і ви вперше бачите цього джентльмена? — звертається він до Карцова.

— Так, уперше! — кричить Карцов. — У вас є радіо, зв'яжіться із своїм командуванням, нехай запитають Москву!

Лейтенант, що нотував допит, кладе перо і підводить голову.

— Ви згодні, щоб туди було надіслано і ваше фото? — каже він. — Вас не лякає відповідь, яка надійде з далекої Росії?

— Я наполягаю на цьому… Я вимагаю!..

— Гей, ви, тихше! — капітан-лейтенант супиться. — Скоро ви досхочу репетуватимете.

Поки точиться суперечка, Абст сидить нерухомо. Ніби його не обходить, що відбувається в салоні. Капітан-лейтенант обертається до Абста:

— Розповідайте, як ви потрапили до бухти? Якими засобами користувалися, щоб висадити в повітря док? Хто це зробив?

— Скільки запитань!.. — Абст морщиться. — А потім, коли я відповім, мене знищать?

— Розповідайте щиро, і я постараюся зберегти вам життя.

— Заприсягаєте?

— Так, якщо будете відверті.

— Гаразд. — Абст кілька хвилин мовчить, начебто збирається з думками. — Я німець, член бойової групи плавців з п'яти чоловік, нас доправив підводний човен. Він випустив нас, лежачи на грунті. Ваші люди — роззяви. Ми проникли крізь загорожу під самісінькими їхніми носами.

— Буксируючи підривні заряди?

— Саме так.

— Заміновано було тільки док? А кораблі?

— Опинившись у бухті, ми попливли до об'єктів, котрі кожному було визначено заздалегідь. Несподівано мій дихальний апарат відмовив. Я змушений був піднятися. Сховавшись біля стіни молу, я намагався відремонтувати його. Не встиг…

— Закінчивши, ви повинні були повернутися на човен? Він чекає на вас?

— Цього я не скажу.

— Відповідайте, — кричить капітан-лейтенант, витягаючи пістолет. — Даю півхвилини строку.

— Гаразд. — Абст втягнув голову в плечі, похнюпився. — Гаразд, я скажу… Так, він чекає на нас.

— Де? — капітан-лейтенант недбало цідить запитання, та Карцов бачить, як напружується його шия і трохи тремтять пальці руки, якою він спирається на стіл. — Де ваш човен?

Абст не поспішає з відповіддю.

— Де підводний човен? — чітко, по складах повторюй капітан-лейтенант.

— Там, — каже Абст, не зводячи очей. — Там, де й був.

— Його координати?

— Шість миль на захід од краю мола. Він лежить на грунті.