Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 96)

Гаврило. Він більше приспособлений до сердечної, а я — тільки до веселої. Починай, Трошо.

Трохим. Починаю. (Грає.)

Через кілька хвилин входять дівчата — Г аля і Марта, хлопці встали.

Марта. Казала тобі, Галю, що будуть ждати.

Галя. Здоров, Гавриле!..

Марта. Здоров, Трошо. Це ти грав?

Трохим. Я.

Галя. Так і знала.

Гаврило. Давай баян.

Трохим. Чекай, Гавриле!

Гаврило. Давай, давай... (Забирає баян.)

Галя. Почекайте, ми швидко переодягнемось.

Марта. За дві хвилини.

Зникли в хаті.

Кіндрат. Добре граєш. Ану, дай баян.

Гаврило передає.

(Награє.) Ох і баян! Продай, Гавриле.

Гаврило. Я ж вам казав, не продаю.

Кіндрат. Жаль. (Тихо награє.)

Трохим. Як у вас на «Зорі» діла йдуть?

Кіндрат. Не дуже, а у вас на «Глибокій»?

Г а в р и л о. Порядок. Ми сьогодні з Трошею дали усім пить, рубанули стільки, що аби вивезли за три зміни. Кіндрат (награє). У вас хазяїн хороший.

Г а в р и л о. Дисципліну береже. Ух, коли що, держись... Т р о х и м. А все-таки він душевний, як не криє, але ніколи не зничтожае, значить, як би його сказати, говорить, як людина з людиною.

Входить Макар.

Макар. Здорові, хлопці!

Гаврило і Трохим. Здрастуйте, Макаре Івановичу.

Макар. Сідайте.

Г а в р и л о. Постоїмо.

Макар. Не забув, Кіндрате?

Кіндрат (награє). Не забув.

Входять Галя і Марта.

Гаврило. Давайте баян.

Кіндрат повернув баян.

Галя. Ходім у садок.

Гаврило, Галя, Марта, Трохим ідуть у сад.

Оксана (з вікна). Олю, вечеряти. Макаре, йди! Макар. Зараз. Ходім, Кіндрате, з нами.

Кіндрат. Дякую.

Ольга. Ходім. (Взяла його під руку, веде в хату.)

Входить Павло. Його не помічають. Ольга і Кіндрат увійшли в хату.

Павло (тихо). Макаре Івановичу!

Макар (обернувся). Павло?

Павло. Я.

Макар. Заходь. Там Ольга.

Павло. Бачив. Кого це вона повела?

Макар. Кіндрата.

Павло. Рудий Кіндрат?

Макар. Він. Ти колись товаришував з ним.

Павло. Товаришував. Тоді він був тихий, тихий... Макар. Ходім у хату, повечеряєш з нами.

П а в л о. Я не вечеряти прийшов. Газетку бачили, Макаре Івановичу?

Макар. А... Бачив і читав, Павле Софроновичу. Павло. Новий робкор з’явився на «Зорі».

Макар. Чому новий? Старий робкор. Ще коли ти під стіл пішки ходив, він уже писав у «Правду».

Павло. І тоді про «Зорю» писав?

Макар. Писав, коли діла йшли погано.

Павло. І помагало?

Макар. Помагало. Зав. шахтою зняли й судили. Павло. Може, він і зараз цього хоче?

Макар. Він хоче одного: щоб нашу велику техніку було використано до краю, щоб «Зоря» першою світила над усім Донбасом. Крім того, у нього є ще й особисте бажання. Павло. Яке?

Макар. Він хоче ще пожити в комунізмі, і як би йому не заважали — доживе до тих днів, неодмінно доживе.

Павло. Де ж він знайшов такого дурня, який би не хотів жити при комунізмі?

Макар. Шукати не треба. Він тут.

Павло. Виходить — я...

Макар. Люблю, коли чоловік зразу догадується. Павло. Слухайте, Макаре Івановичу, хоч і тесть ви мені, але міру знайте, бо може урватись терпець!

Макар. З тобою, голубчику, не тесть говорить, а комуніст.

Павло. Воювати хочете?

Макар. Хотів би, та...

Павло. Що?