Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 87)

Остапенко. Він такий, не любить, з-за рогу. Кухню не бачив?

1-й боєць. Ні. Усі виїхали.

Башликов. Як? Давно?

1-й боєць. Ось зараз. Нас тільки й залишили. Гомелаурі. Куди ж вони рушили?

2-й боєць. Он туди. (Показує.)

Башликов. Виходить, зараз.

1-й боєць. Еге. А нас залишили. Ой братці, видно, помирати нам. На вірну смерть залишили.

Остапенко. Гомелаурі, дай йому в морду.

Г омелаурі. Краще ти. У тебе рука важча. Остапенко. Струнко!

1-й б о є ц ь. Ти що ж це?

Остапенко схопив бійця однією рукою за комір, другою вдарив. Входить лейтенант Сергій Горлов.

Сергій. Це ЩО?

1-й боєць. Він мене вдарив.

Гомелаурі. Він боягуз, каже: «Нас на вірну смерть залишили».

Сергій. Не можна бити. З’ясуй, розкажи. (До бійця.) Прізвище?

1-й боєць. Печінка Степан.

Остапенко. Винуват, товаришу командир. Ходім, друже, я тобі все з’ясую. Ходім. (Виходить з Печінкою.)

Сергій (взяв трубку телефону). Чекаленка... Чека-ленко, ну як? Снігу шкодуєш. Звідси бачу чорну точку. (Викликає далі.) Петрова... Петров, ліво горбка, бачиш, де дерево. Ну, от і добре... так, так, можна. (Поклав трубку.)

Чути здаля голос Печінки: «Зрозуміло, ой... Зрозуміло, ой... ой...»

Що там? Що він робить?

Гомелаурі. Остапенко з’ясовує поточний момент. Ви не турбуйтесь, товаришу командир.

Входить Остапенко, за иим Печінка.

Остапенко. Товаришу командир, так що по душам поговорили, і він усе розуміє. Славний хлопець. Це просто у нього помилка вийшла.

Сергій. Так для чого нас тут залишили?

Печінка. Коли фашисти з’являться, ми повинні їх розгромити по-гвардійському.

Остапенко. От бачите, молодець.

Сергій. А може, нас на загибель залишили?

Печінка. Нікак нет! Той, хто б’ється, той не може загинути.

Остапенко. От бачите. З нього ще такий гвардієць буде, ого!

Сергій. Побачимо. Вільно! (Взяв трубку телефону.) Чекаленка... Чекаленко, ще трохи снігу... так, так, так...

Печінка сів. До нього підійшов Остапенко.

Остапенко (дістав кисет). Закурюй, Печінка. Бери.

Печінка взяв.

Це перший раз страшнувато, потім нічого. Може, їсти хочеш?

Печінка. Так.

Остапенко. На. (Подав пакуночок.) Тут шматок ковбаси. Ти на мене не ображайся. Я, браток, до тебе нічого не маю. Це все за ідею, зрозумів? Для науки. Мене батько не так бив. Ого! А я йому вдячний.

Печінка. А ти на мене не гніваєшся?

Остапенко. Раз помилку визнав, то ні.

Печінка. Дай руку.

Остапенко (подав). Ну, от. Тепер і мені легше. Думаєш, я не хвилююсь, коли не знаю, хто коло мене в бою — друг чи сволота, що підведе? Тут, брат, завжди треба орієнтир мати. Ти молодий, запам’ятай це. І ніколи очей не опускай. Зрозумів?

Печінка. Зрозумів.

Сергій (дивиться у бінокль). Передати на батарею — праворуч, коло млина, бачу ворожі танки. Не стрілять до наказу.

2-й боєць. Єсть! (Підійшов до телефону, передає.)

Усі кинулись по місцях.

Сергій. Ну, апостоли, є можливість зробити чудо. Остапенко!

Остапенко. Єсть, Остапенко!

Сергій. Висунутись ліворуч до дороги, повзком до телеграфного стовпа.

Остапенко. Єсть, висунутися до телеграфного стовпаї Гомелаурі, вперед!

Поповзли.

Сергій (дивиться у бінокль). Передати кулеметному взводу — на танках десант.

2-й боєць. Єсть, кулеметному взводу — на танках десант! (Передає.)

Сергій. Так. Ого. (Стежить.)

Башликов. Багато їх?

Сергій. Вистачить.

Шаяметов. Тепер і я бачу. Раз, два, три...

Башликов. Скільки?

Шаяметов (лічить). Тридцять п’ять, тридцять шість...

Сергій. Башликов!

Башликов. Єсть, Башликов!

Сергій. Прямо вперед на сто метрів, швидко повзком!

Башликов. Єсть, Шаяметов, вперед!

Поповзли.

Печінка все дістає і дістає з мішка гранати, кладе біля себе.

Сергій. Оце вірно. (Сміється.) Та ти з собою цілий склад носиш.

Печінка. Про всякий випадок, товаришу командир.