Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 84)

Орлик. Чому?

Колос. А ви не знаєте, який у нас зв’язок? Мене двічі ховали, оголошували вбитим.

Орлик. Ви теж винні.

Колос. Як? У мене одну станцію розбомбили, а друга зіпсувалась, а мати я мушу не дві, а двадцять дві.

О р л^и к. А зараз скільки у вас?

Колос. Вистачить. Хрипуна за горло взяв — знайшли. У нас все так, нічого не дадуть* хоч склади повні тріщать. Все чекають, щоб за горло взяли, та міцніше, та так, щоб очі на лоб вилізли, тоді дають, ще й хвалять. Як купці колись: вмерти можеш перед ним, і не подивиться, а як за бороду пощастило схопити, зразу калитку відкриє, у ноги вклоняється і дякує.

Входять начальник штабу і комдив гвардії полковник

Свічка.

Н а ч а л ь н и к ш т а б у. Я до вас з товаришем Свічкою. Обставин» ускладнюються. Доповідайте, комдив.

Огнєв. Повернулись лижники?

Свічка. Так точно. Ваше завдання виконано.

Огнєв. Молодці, швидко обернулись. Доповідайте.

Свічка (витягнув карту). От тут, в радгоспі «Комунар». Це буде від нас...

О г н є в. П'ятдесят три кілометри.

Свічка. Виявлено скупчення танків, нарахували сто п’ятдесят машин.

Огнєв. Зараз. (Відмічає у себе на карті.) Далі.

Свічка. На схід від радгоспу «Комунар», в село Си-ницино, вранці прибула дивізія СС і двісті танків. Туди йде ще одна колона, до двох полків. Це розвідникам повідомили партизани. Двоє з них прибули.

Начальник штабу. Я говорив з ними.

Огнєв. Великий загін?

Начальник штабу. П’ятдесят чоловік.

Огнєв. Місцеві?

Начальник штабу. Так точно.

Огнєв. Дороги знають?

Начальник штабу. Дуже добре. Дали важливі відомості. Виявляється, німці від річки до станції Колокол проклали нову дорогу. (Показує на своїй карті.) Ось вона. Позганяли населення і будували день Ь- ніч. Понад три тисячі чоловік загинуло від морозу і розстрілів, на цій дорозі.

Огнєв. Вона від нас за тридцять кілометрів.

Начальник штабу. Так точно! Збудовані міцні мости, але по ній немає руху. Мабуть, щоб наша авіарозвідка не виявила.

Огнєв. Оце-то так! Далі.

Свічка. У мене все, товаришу командуючий. (Показує на карті.) Частини ворога розвідка виявила в одица-дцять двадцять тут і в дванадцять в радгоспі «Комунар». Все.

Командир штабу. Комдив Яковенко тільки що повідомив, що встановлено розвідкою пересування ворога до нашого коридора з Колокола.

Огнєв. Скільки?

Начальник штабу. Дивізія і до сімдесяти танків.

Огнєв. В якому пункті?

Начальник штабу. Тут були (показує) в п’ятна-дцять сорок.

Огнєв. А зараз шістнадцять.

Начальник штабу. Так точно. От і все.

Огнєв (до Свічки). Як у вас зараз за хутором?

Свічка. Тихо. Ворог дуже слабкий. Коли накажете, я пройду до самої річки.

Огнєв. Ні, голубе, вони на це тільки й чекають. Ви і так одірвались. Надвечір танки до вас можуть прибути, а позиція у вас нікудишня. Наказую негайно вернутися сюди, в містечко, нам зараз треба бути в кулаці. Відхід прикрийте артилерією і авіацією як слід, щоб хвоста вам не попсували. В дев’ятнадцять рапортуйте про виконання наказу. Виконуйте!

Є в і ч к а. Слухаю, товаришу командуючий. Але за три години важко буде перекинути дивізію, врахуйте відстань, кілометрів буде...

Огнєв (перебиває). Що ви мені на кілометри лічите, коли треба рахувати на секунди. Рапортуйте не в дев’ятнадцять, а в вісімнадцять тридцять, а коли ще півхвилини постоїте переді мною, то будете рапортувати...

Свічка. Єсть, рапортувати в вісімнадцять тридцять! (Вибіг з кімнати.)

Огнєв (дивиться на карту, вимірює циркулем, записує.) Добре... Пізнаю вашу ходу... Ух, і дияволи ці фашисти...

Начальник штабу. Хитро задумали...

Огнєв. Хто?

Начальник штабу. Гітлерівське командування. Дивіться, як вони рухаються, дуже хитро.

Огнєв. Яка ж хитрість? Це ж дитяче белькотіння, а не хитрість. Коли б гітлерівське командування зробило таку помилку, як наш командуючий фронтом, то я ще позавчора знищив би втроє більші сили, ніж наші. Нічого хитрого вони не надумали. Навпаки, погано використовують нашу дурість* дуже погано. Чого варта зараз стратегія Горлова? Танковий корпус загруз десь на цих старих дорогах, а німці нову збудували, про яку ніхто й не мислив. Танків, казав, нема, а вони є і мчать нахабно на нас разом з піхотою. Закрили казна-чим наш коридор, користуються тим, що Орлов спить. Зараз, мабуть, репетирують, як до нас завтра вранці голосніше крикнути.\«Рус, здавайся! Ви оточені!» Але ми їм відповімо (дивиться на карту. Пауза): «Не ходи ти під вікном, не стукай закаблуками, а йди до чортової...»

Колос. Не дуже відповіси.

Огнєв. Обов’язково так відповімо. (Відмічає на карті, записує.) Правда, Орлик?

Орлик. Мусимо, товаришу командуючий, обов’язково мусимо.

Огнєв. За здоровий і розумний оптимізм я й люблю вас, товаришу професор. Дивіться, друзі, гарнізон вони з Колокола вивели, щоб нас вловити, частину танків пустили на нас, а частина возиться з нашим танковим корпусом десь далеко на дорогах. Зараз вся справа, як казав славний старий Суворов, в ніжках, в ніжках, в швидких переходах,— скочити там, де ніяк не чекає на нас ворог. Ми залишаємо у містечку два полки, усі гарматоньки, щонайтяжчі, чотири ескадрони кінноти. Просимо, фашисти, армія стоїть і чекає на ваші кліщі. (До Орлика.) Вас, професоре, з гвардійцями просимо, потримайтесь на цьому зручному горбочку один лише день, а ми з основними силами разом з твоїми кіннотниками, як тільки смеркне,— сюди вийдемо, на цю нову доріжку, і рвонем скільки духу вистачить, прямо в задні ворота Колокола. Коли ж займемо, їхнім таночкам доведеться назад рухатись швиденько, але вже пізно. Склади з бензином, набоями, різним постачанням у наших руках, і будемо ми колоти їх біля їх власних укріплень. Прошу подивитись і розкритикувати. (Пауза.) Ну, що, старий, засумував?

Колос (дивиться на карту). Товаришу командуючий, надто все це рисковано. Дай подумати.

Огнєв. В голові нашої колони підуть два ескадрони відчайдушних рубак. Пости знімати без шуму. Щоб було зовсім делікатно, одягнемо їх в німецьку форму, якраз полонених нахапали немало.

Орлик. Переодягатися в німецьку форму не до лиця нам. Це гітлерівці роблять, переодягаються у нашу форму, надто вже метод нечесний.

Огнєв. А мені здається, ерозумно ми робимо, що так чесно воюємо з самим безчесним ворогом. Він нас обманює, а ми не відповідаємо. Суворов вчив військовим хитрощам, а наші деякі доморощені військові забули про це. На хитрість треба відповідати хитрістю.

Колос (відірвався від карти, до начальника штабу). Як ви вважаєте?

Начальник штабу. Іншого виходу немає.

Огнев. Е, ви це облиште. Я пропоную реалізувати цю операцію не тому, що іншого виходу нема.

Начальник штабу. Я невірно висловився. Це найкраще, що можна зараз придумати.

Колос. Але надто рисковано, якщо вони розгадають наш хід.

Огнєв. Тому не оголошувати нікому, куди йдемо. Зараз найстрашніший для нас ворог — шпигун або базіка. А вони є навколо, і навіть у нашій армії.

Колос. Ну?

Огнєв. Обов’язково є. Гітлерівці відчайдушні жулики у цьому ділі.

Начальник штабу. Треба запросити шифровкою командуючого фронтом.

Огнєв. Ні.

Колос. Чому?