Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 83)

О г н є в (перебиває). Передати, і чорт з вами. Швидше дайте поїсти, заправте машину,, нам терміново повертатись. Так?

Майор. Я ще хочу повідомити неприємну річ. До вас я ледве проскочив. Ваш вузенький коридорчик вже не існує. Мене обстріляли з мінометів, мало не загинув. Я не розумію, куди ви дивитесь? Ви зараз одріз’ані. Ви оточені.

Огнєв. Що?

Майор. Так, так, це факт.

Огнєв. Встаньте!

Майор встав.

(Дивиться на нього з презирством.) Підіть в будинок,, що напроти, до мого коменданта і скажіть, що я наказав вас заарештувати.

Майор. Я представник штабу фронту.

Огнєв. Мовчать! Виконуйте наказ!

Майор. Слухаю, товаришу командуючий! (Вийшов.)

Колос. А я думав, ти його зараз стукнеш. От боягуз, от шкура!

Огнєв. Шкода, що він з штабу фронту, а то я б його від слова «оточення» відучив навіки.

Входить капітан, начальник зв’язку.

. Капітан. Товаришу командуючий* шифровка.

Огнєв (взяв, читає, передав Колосу). Як зв’язок?

Капітан. Заважають розряди, німці підняли галас в ефірі, але тримаємо.

Огнєв (до Колоса). Як тобі це подобається?

Колос. Нічого не розумію.

Капітан. Дозвольте.

Огнєв. Ідіть.

Капітан вийшов.

Колос. Командуючий фронтом або нічого не зрозумів, або не хоче зрозуміти. Закріплятися тут і чекати... А на що чекати?

Огнєв. Поки німці не підтягнуть все, що можуть* а потім скаже: що це ви, голубчики, влипли? Скільки я вам мозок вправляв? Куди дивились? Що ж, накажете тепер вам голови одривати?

Колос. Неодмінно. Щоб його чорти взяли, старий бик!

І звідки у нього все це взялося?

Огнєв. А всі недалекі люди такі. Домігшись влади, любуються собою, люблять тільки повчати, лаяти і обов’язково усім хочуть ломакою мозок вправляти.

Дзвонить телефон.

(Взяв трубку.) Так. А... Ви де? Заходьте.

Колос. Хто?

Огнєв. Мій начпоарма Орлик. От диявол, учора його мало не угробили. Осколками руку поранило. Лізе завжди в саме пекло.

Колос. А я думав, він у тебе філософ.

Огнєв. Грамотний, був колись політруком, двома мовами володіє. Я його так професором і називаю.

Колос. І характер міцний...

Огнєв. Ого, ти не дивися, що худенький і в окулярах, кістки може поламати будь-кому.

Колос. А у мене комісар Онуфрій Стратегов, здоровий, здоровий, ледве коняку йому знайшов, щоб витримала, але щодо грамоти — не дуже. Правда, на коні тримається добре, їздить добре, любить коня.

Огнєв (сміється). Саме прізвище чого варте! Стратегов! І де ти його викопав?

Колос. Прислали. Я його називаю Онуфрій Копито. Це йому більше личить.

Огнєв. І не ображається?

Колос. Ні, він же розуміє...

Входить начпоарма Орлик, рука в нього перев’язана.

Огнєв. Я на вас ображений. Нащо ви у бій з третім батальйоном пішли? Не до лиця начпоармові голову обертом...

Орлик. З дивізії повідомили, що в третьому батальйоні агентура ворога підняла голову, почались неприємні розмови.

Огнєв. Хто ж це там орудує? Найшли?

Орлик. Так, політрук був там дуже пильний товариш, надпильний, все виявив зразу і доповів по начальству. До мене надіслали вже цілу справу. Орудували там двоє чоловіків, і, уявіть, обидва нагороджені орденами.

Огнєв. Що таке? Які розмови вели?

Орлик. Дуже небезпечні. (Сміється.) Подумайте, вони говорили, що командир батальйону — справжній пан, і по-літрук теж: завели собі куховара, жеруть за п’ятьох, а кухня для бійців працює до біса погано. Бійці побили пику куховарові за те, що завжди варить бурду.

Огнєв записує.

Не записуйте. Я в батальйоні здійняв такий тарарам, запам’ятають надовго. І політрук, і командир.

Огнєв. От сволота! Ви наказа підготуйте, я підпишу. Коротко, але яскраво опишіть цей факт; потім — забороняю усім командирам приймати до того часу їжу, поки бійці не поїли.

Орлик. Дуже добре. Сьогодні ж зроблю.

Колос. А все ж таки розкажіть, як ви потрапили у бій? Як руку подряпало?

Орлик (сміється). Німці дізнались, що проводжу таку важливу бесіду, і пішли в наступ.

Колос. Ну?

Орлик. Не міг же я сказати бійцям: «Ви, товариші, тут побийтесь трохи; коли закінчите, я прийду продовжувати бесіду».

Колос. І що ж? Ви в атаку — «За Батьківщину, ура»?..

Орлик. Куди мені, там у командира голос як труба ієрихонська ¹². Я до мінометників пішов. Спасибі, дозволили постріляти. Мої міни непогано лягали. Правда, командир батареї не витримав, згарячу матюком мене покрив за те, що поволі стріляю. Я зразу й кинув. Дав місце мінометнику.

Огнєв. От молодець! (Кашлянув.)

Орлик. Нічого, нічого. Він, безумовно, мав рацію. Що, від командуючого фронтом є відповідь?

Огнєв (підійшов до дверей, ад'ютанту). Скажи начальнику штабу, щоб зайшов.

Чути: «Єсть!»

Ось. (Подає.)

Орлик читає.

Колос. Зрозуміли?

Орлик. Мабуть, танковий корпус іде до нас.

Огнєв. Про нього забудьте. Його фронт шукає і знайти не може.