Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 82)

Грустний. Дякую. Це мій найщасливіший день. Бувайте здорові.

Всі. До побачення, до побачення. (Виходять.)

Чути з коридора голоси: «Яка людина», «розумний», «полководець».

Голос Местного: «Рятівник нашого міста».

М и р о н (зачинив двері). Ху... Нарешті.

Горлов. Хорршг. Га?

Миром мовчить.

Чого задумався?

Мирон. Я думаю: господи, коли, нарешті, переведуться на нашій землі дурні, невігласи, підлабузники, простофілі, підлизи...

Горлов. Ти знову своє, ну що ж, думай, думай. Індик думав теж, та здох. (Зареготав, пішов у другу кімнату.)

М и р о н. Вірно. Думати пізно. Треба бити їх, цих самозакоханих невігласів, бити в кров, вщент і якнайшвидше замінити їх іншими, новими, молодими, талановитими людьми. Інакше можна загубити нашу велику справу.

Завіса.

КАРТИНА ПЕРША

Штаб Огнева. Велика кімната. Видно сліди погрому.

В кутку купа розтріпаних книг. Біля стола коло телефонів стоїть ад’ютант, дивиться у вікно. Входить Колос.

Колос. Знову почало з неба сипати.

А д’ ю т а н т. Час би перестати.

Колос. Щоб літаки на моїх коней накинулись?.. Ах ти, гаспиде!

Ад’ютант. Винуват* товаришу генерал-майор.

Колос. Де командуючий?

А д’ ю т а н т. Он, на площі.

Колос (дивиться у вікно). Що там за натовп?

А д’ ю т а н т. Трупи звезли. Зараз ховати будуть.

Колос. Бійців?

А д’ ю т а н т. Жителів. Розстріляли німці. Командуючий оглядає трупи, батька шукає.

Колос. Да, старий в нього тут залишився.

А д’ ю т а н т. Тут він і жив.

Колос (підняв книги, дивиться). Все географія.

А д’ ю т а н т. Вчителем був. Позавчора німці шістдесят чоловік розстріляли за містечком, видно, дуже знущались, у багатьох обличчя багнетом розворочені. Його теж вели в тій групі, місцеві бачили. Кажуть, першим ішов, босий, без шапки. І всі співали.

Колос. Ну?

Ад’ютант. Командуючий вам розкаже. У всіх взуття зняли.

Колос. Шкури з німців здеремо!

Входить Огнєв, мовчки сів за стіл, схилив голову на руки.

Огнєв (тихо). Григорій, Григорій...

Колос. Що, Володю?

Огнев. Не пізнав... не пізнав рідного батька. Усіх скалічили, звірі. Скалічили так... страшно дивитись. Постріляні, посічені, очі вирвані, лежать старі, а йшли і співали «Смело, товарищи, в ногу...» ^п. За те їх оті звірі...

Колос. Заспокойся, Володю, що ж робити...

Огнєв. Біля цього вікна завжди до пізньої ночі сидів він, старенький, в окулярах, покашлюючи, перевіряв зошити учнів... Сорок років вчив дітей географії... Усі роки мріяв поїхати на Памір. Я обіцяв йому. (Пауза.) Він казав усім: далі німці не підуть, тут близько син, він не пустить їх в рідне містечко, в будинок, де народився. Він чекав на мене, милий старенький... Ти не знав, як синові було важко... Ти не вірив. Так, ти мав право не вірити, ти чекав іншого від мене.

З площі тихо полилися звуки жалібного маршу. Огнєв встав, дивиться у вікно. Встав і Колос.

Засипають землею... Прощай... Прощай... Вони пізнають тебе, старий вчителю. Пізнають в сині, присягаюсь над твоєю могилою: крізь землю ти почуєш про мою помсту. Ти простиш мені, мій добрий, милий старий...

Колос. Володю... (Обняв його, притиснув до грудей.)

Дужче наростають звуки жалібного маршу. Прощальні залпи. Ввійшов

а д’ ю т а н т.

А д’ ю т а н т. Товаришу командуючий, прибув майор з штабу фронту.

Колос. Нехай трохи почекає.

Огнєв. Ні, не треба, клич. (Сів за стіл.)

А д’ ю т а н т вийшов. Входить майор.

Майор, 3 штабу фронту майор Гусаков.

Огнєв. Сідайте. З чим приїхали?

Майор. Вам пакет, товаришу командуючий. (Подає.)

Огнєв розпечатав, читає.

Колос. Змерзли?

М а й о р. Мені було жарко, і дуже.

Огнєв. За попередження дякую начальникові штабу

фронту, але про це я говорив ще до початку операції. (По

дає пакет Колосу.)

Колос (читає). Попереджували — не вірив, а зараз вирішив заднім числом відписатися. Добре, що хоч зараз дійшло.

Огнєв. Ви краще скажіть: зв’язок з танковим корпусом вже є?

Майор. Здається, нема, точно не знаю.

О г н е в. Де він учора був?

Майор. Не орієнтований.

Огнєв. Чому наш сусід генерал Орлов спить? Німці наш коридор уже прострілюють.

Майор. Що прострілюють, я в цьому впевнився. А чому вони сплять, не можу знати.

Огнєв.. Якого ж біса ви приїхали, товаришу. Не можу знати? Ви офіцер штабу чи посильний?

Майор. Моя справа передати вам пакет — і назад...