Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 81)

Ад’ютант. Єсть, підготувати літак на сім тридцять! (Вийшов.)

Мир о н. Шкода, що не позавтра вилітаєте, а то б разом.

Гайдар. Дуже було б добре. Я зараз командуючого викличу. (Пішов у другу кімнату.)

М и р о н (наливає вино у келих). Гостей багато, а випити нема з ким. Що ж (підняв келих), будь здорова, Валюшо... (П'є.)

Входять Горлов і Гайдар.

Горлов (сміється). Дивись, а браток сам дує. Люблю. Хоч він у критики записався, але...

М и р о н. Почекай. Коли гості розійдуться, я тобі дам перцю.

Горлов. Ти потихше. Тут тобі не тил, а фронт, і я командуючий. Накажу, і враз на гауптвахті опинишся. Зрозумів? (Сміється.)

М и р о н. Мене член військової ради скривдити не дозволить.

Горлов. Член військової ради, звичайно, може запротестувати. Визнаю. Але коли командуючий у своєму рішенні твердий, а він мусить бути таким, то і сам господь бог тобі не поможе.

М и р о н. Ох ти, буйвол. Розбалували тебе, чорт, розбалували.

Горлов. Ну, ну... А то у мене (пауза) слово і діло. Будь здоров. (Взяв келих і п'є.)

Г а й д а р. Слухай, Іване Івановичу, мене викликають у Москву. Мушу бути в Комітеті оборони у вісімнадцять тридцять.

Г орлов. Одного?

Г а й д а р. Так.

Г орлов. Що ж, вилітай завтра.

Г а й д а р. Поговорити треба було б. Я піду збиратись, а ти за годину приїзди.

Г орлов. Добре, як гості розійдуться, буду.

Г а йд а р (до Мирона). Бувайте здорові. Буду радий, коли застану вас ще тут.

М и р о н. У Москві зустрінемось. Я в Комітеті оборони буду. Щасливої дороги.

Г а й д а р. Дякую. (Іде, його проводжає Горлов.)

По паузі виходять з келихами гості. Серед військових цивільні, попереду генерал-майор Хрипун.

Хрипун. А де ж командуючий? За нього такий тост має бути...

М и р о н. Зараз буде.

Хрипун. Пропоную випити за брата нашого дорогого командуючого. (До Мирона.) Ваш брат блискучий полководець. Я б сказав, геніальний. Улюбленець армії. І ми впевнені, що ви його достойні. Ваше здоров’я!

М и р о н (посміхається). Що ви, що ви. Я людина надто непомітна. '

Входить Горлов.

Хрипун. Товаришу командуючий, наш знаменитий улюбленець публіки, заслужений артист товариш Грустний, хоче сказати декілька слів і на прощання заспівати нашу улюблену пісню. Прошу, товаришу Грустний. (Передає йому гітару.)

Горлов. Ви краще заспівайте, говорити не треба.

Г рустний. Дозвольте півхвилини. Я так радісно схвильований. Ці три місяці мого перебування тут, серёд вас на передовій лінії фронту, мене так схвилювали, загартували, сповнили великими почуттями, святими почуттями любові

і зненависті...

М и р о н. Слухайте, Грустний, ви краще заспівайте, а то надірвете голос промовою.

Голоси. Заспівайте... Заспівайте... Не треба промовляти.

Наперед вийшов із склянкою в руці голова міськвиконкому М е с т н и й.

М є с т н и й. Дозвольте, дозвольте. Я як мер міста протестую й інтелігенцію затискати не дозволю. Артисте Грустний, продовжуйте речу.

Г рустний (витирає очі хусточкою). Добре. Своє хвилювання, свої думки я втілю у пісню. (Сідає на стілець, грає на гітарі, потім співає.) «Отвори потихоньку калитку.,.» ¹⁰

Коли Грустний закінчив пісню, усі аплодують, голоси: «Браво, бравої»

Він вклоняється.

Мєстний. Добре утнув. Здорово, артисте, а тепер давай лезгинку. Ех... (Хоче танцювати.)

Г орлов. Стій, стій. Почекай, мере. Мушу просити пробачення, дорогі гості. Мене чекає робота.

М е с т н и й. Ми теж ідемо працювати. До райку працювати буду. Усі сили віддам фронтові. Дозвольте нашому великому командуючому, який не пустив фашистів у наше місто, нашому стратегу і рятівникові наше бойове цивільне «ура».

Гості цивільні крикнули: «Ура!», оточили Горлова, тиснуть руку. Мєст-

ний лізе цілуватись.

Г о р л о в. Дякую, товариші цивільні. Дякую і вам, мої бойові друзі, за всі теплі почуття. Але по прямоті свого характеру мушу відзначити: перше (пауза) — невірно говорили сьогодні, що цілий ряд великих, я б сказав, історичних перемог ввіреного мені фронту залежить тільки від мене як від командуючого. Це невірно.

Мєстний (кричить). Не згоден, невірно, невірно!

Горлов. А ти, товаришу Мєстний, помовч. Перемоги нашого фронту залежать і від мужності наших бійців.

Мєстний. Вірно, вірно, вірно!

Горлов. І друге, з чим я не згоден. Ви теж багато говорили, що я полководець блискучий, великий, навіть геніальний. А я людина проста й скромна. Я почав воювати, закінчивши «університет» — три групи на селі. І більше ніяких університетів не проходив. Воювати вчився не в академіях, а в бою. Я не теоретик, а старий бойовий кінь. За кордоном один оглядач нещодавно на мою адресу сказав таке: «Командуючий Горлов не вкладається у рамки звичайного уявлення». Ці буржуазні специ ніяк не можуть зрозуміти, як Горлов, людина від землі, з земляним нутром, не академік, не теоретик, б’є німецьких генералів, і теоретиків, і академіків. (Сміється.)

Аплодують.

Голос и. Браво!

Мєстний. Б’є Г орлов і буде бити, тому що душа у нас така...

Аплодисменти.

Горлов. От, от, товаришу Мєстний. Вірно. Все діло в душі. А душа нашої людини проста, без хитрощів. Не зачіпай мене, тебе не зачеплю. Але коли зачепиш, то тримайся. Головне у полководця — в душі. Коли вона смілива, хоробра, настирлива, тоді ніхто не страшний, а цього у нас хоч одбав-ляй. Вірно говорю?

Г о л о е и. Вірно, вірно.

Оплески.

Горлов. Я не звик сидіти довго у кабінеті і ламати голову над картами. Війна не академія. Головне, шукай ворога, бий його там, де знайшов. Дій без розмислювання. Вірно говорю?

Голоси. Вірно.

Оплески.

Г о р л о в. На жаль, деякі мої генерали цю просту істину до цього часу не збагнули. Є у мене книжні стратеги, все про військову культуру розводять, доводиться їм міцно мозок вправляти.

М и р о н. І дуже погано робиш. Багато ще у нас некультурних командирів, що не розуміють сучасної війни, в цьому наша біда. Війну не можна виграти лише однією хоробрістю. Щоб виграти війну, окрім хоробрості, потрібне ще вміння воювати, уміння воювати по-сучасному, треба навчитись воювати по-сучасному. Досвід громадянської війни для цього не достатній.

Горлов. От бачите. І брат мій про культуру заговорив. А я вас питаю, про яку культуру можна говорити на війні, коли сама війна (пауза) діло зовсім не культурне? Наше ремесло грубе, і в культурних білих рукавичках нічого не зробиш... Ще раз дякую, товариші, за теплі почуття. Ідіть відпочивайте, а нам, воякам (пауза),— працювати. Так, товаришу генерал?

Хрипун. Так точно, товаришу командуючий!

М є с т н и й. Доп’ємо, товариші, і теж підемо працювати. Доп’ємо і віддамо всі сили фронтові. (Наливає в склянку, п'є.)

Г рустний. Дозвольте ваш автограф. (Подає блокнот.)

Горлов. Можна. (Розписався.)