Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 80)

Г а й д а р, Дякую, але я зовсім не п’ю.

М и р о н. А ви ж за столом пили.

Гайдар. Це я ситро наливав. Мені давно не можна. Серце дає знати.

М и р о н. Доведеться одному. Ваше здоров’я.

.Ввійшов гвардії лейтенант артилерист Сергій Горлов.

В руках у нього келих.

Сергій. Дядю, милий! Це нечесно, пляшку з стола —

і ходу. Прошу, прошу, чарочку.

Ми рон. (наливав). Може, тобі, Сергію, вже досить., а то зовсім сп’янієш.

Сергій. Не стримуй. Я на передовій зовсім не п’ю. Так. Сто грамів, що мені покладено, завжди віддаю командиру гармати Чекаленкові. А сьогодні я хочу бути п’яним,

і це тільки в зв’язку з твоїм приїздом. Так. Я своїм апостолам розказував, як ти мене вчив рибу ловити і раз відлупцював. Все пам’ятаю. (Обняв Мирона.)

Мирон. Яким апостолам?

Сергій. Я так називаю своїх артилеристів. Вони справжні апостоли, чудеса роблять щодня.

М и р о н. Апостоли. (Сміється.) Здорово!

Сергій. Товаришу член військової ради, скажіть, хороший у мене дядько?

М и р о н. Сергію...

Сергій. Ні, ви скажіть.

Г а й д а р. Дуже хороший.

Сергій. Ну, от бачиш, усі одноголосно визнають. І мої апостоли теж. Вони тебе полюбили. Так. Слово гвардійця.

М и р о н. Ти що, гвардійцям про цивільного дядька розкат зуеш? Теж знайшов тему. Ти б їм що-небудь з військового життя.

Сергій. Ми усі любимо після бою про цивільне життя говорити. Я все знаю про кожного на своїй батареї. А вони знають все про мене. Живемо, як сім’я. Знаєш, хто батько у нашій сім’ї?

Мирон. Палітру к?

Сергій. Ні. Командир гармати Чекаленко. Йому сорок років. Товстий, вусатий. Король на відкритій позиції, а оповідає — помреш зі сміху. Приїжджай до мене живих апостолів побачиш: Остапенка, Шаяметова, Ваську Сокола, таких людей ^в— світ обійдеш — не зустрінеш.

З другої кімнати мути: «За здоров’я товариша командуючого фронтом, ура!» Крики «ура» і дзвін келихів.

А я не хочу, за командуючого фронтом не п’ю.

М и р о н. Це чому ж?

Сергій. За батька випив, здається, понад норму. А за командуючого сьогодні не хочу. Так. Ви, товаришу член військової ради, на мене не ображайтесь. Я ж кажу тільки тут. А взагалі я порядок знаю. Командуючого поважати і коритись йому треба неухильно. Але пити за нього сьогодні не хочу. Так. Все. А зараз, гвардії лейтенанте, тихо, спати.

Г а й д а р. Оце вірно.

Сергій. Іду. Я тільки з’ясую думку. Чому серед гостей нема мого командуючого генерал-майора Огнєва? Га? Ви не знаєте? Я спитав батька. А він так вилаявся. Не любить. За що? Не хоче зрозуміти, що мій командуючий генерал-майор Огнєв — це все одно що...

М и р о н. Чапаев ⁸ ?

С е р г і й. Ні.

М и р о н. Багратіон⁹?

Сергій. Ні.

М и р о н. Суворов?

Сергій. Ти не смійся.

Гайдар. А хто ж?

Пауза.

Сергій. Він — Огнєв, Володимир Огнєв. Це треба розуміти. А старий, мій батько, недалека людина... Ех, прикро. (Витирає очі.) Дуже прикро! (Кинув келих і вийшов.)

З кімнати, де гості, чути гітару. Хтось тихо співає.

М и р о н. Важкувато працювати вам з моїм братом.

Гайдар. Я людина цивільна. Був перед війною на цивільній роботі. Ну, і важко мені. Знати треба військову справу, а вона не те, що було в громадянську війну. Все стало надто складне.

М и р о н. А ви вважаєте, що брат мій дійсно знає, як треба воювати сьогодні?

Гайдар. Досвід громадянської війни у нього є і авторитет серед командирів. Воює, як може.

Мирон. Воює, як може... Як може? А як повинно — скоро це буде?

Гайдар (сміється). На це ми всі чекаємо.

М и р о н. А може, не треба?

Гайдар. Що?

М и р о н. Чекати. Адже надто важко, дорого коштує чекати.

Гайдар. Але ж інших поблизу немає.

М и р о н. Так. А Огнєв як?

Г а й д а р. Талановитий, але надто молодий.

М и р о н (сміється). В громадянській війні не брав участі і орденів мало. Так?

Гайдар. На жаль, серед нашого вищого командного складу це ще не відіграє головну роль. Яким би талановитим молодий командир не був, але коли з ними в громадянській війні не брав участі, не визнають. Про людське око визнають, а насправді ставляться з презирством. Скільки доводиться умовляти, переконувати.

М и р о н. А ви не переконуйте, не умовляйте, а оголосіть війну невігласам і невігластву в військовій справі.

Гайдар. На війні цього не можна.

М и р о н. Чому? Адже ви пам’ятаєте, як було у промисловості. На початку на багатьох заводах, у трестах сиділи директорами старі, заслужені, авторитетні товариші, вихвалялись своєю мозолястою рукою, дужим горлом і міцним словом, а техніки діла не знали і знати не хотіли, керувати заводом не вміли. На кожному кроці кричали про своє бідняцьке походження, але вчитись не хотіли, збагачувати свої старі знання новим досвідом не хотіли. А що з того вийшло? Заводи працювали погано, тому, що майже всюди сиділи «авторитетні» і самозакохані невігласи, і коли б ЦК партії не повернув круто, не настановив інженерів, техніків, досвідчених людей на чолі підприємств, то робітники, безумовно, сказали б: «Ану вас до бісової матері з вашими старими «авторитетними» людьми, коли господарювати не вмієте». Це факт. І як невігласи не репетували, їх ніхто не підтримав. Народ любить і вимагає тільки досвідчених і розумних керівників.

Гайдар. На війні все набагато складніше. Тут круто повернути — зламати можна. Інший метод потрібний. Ворог на нашій території. Доводиться возитись і не з такими, як ваш брат, щоб звільнити свою землю.

М и р о н. Ну що ж, возіться, але я впевнений, що вам скоро ця возня набридне. Я ж оголосив братові війну сьогодні. Мені тут бути два дні, але я йому, буйволові, попсую кров.

Гайдар (сміється). Як?

Мирон. Коли б гості на годину спізнилися, то застали б усі тарілки перебитими. Брат одним блюдом так брязнув об долівку, що тільки іскри полетіли. (Сміється.)

Входить а д’ ю т а н т командуючого.

Ад’ютант. Товаришу член військової ради, дозвольте доповісти.

Г а й д а р. Прошу.

А д’ ю т а н т. Тільки що дзвонили з Москви. Вам належить бути в Москві завтра у вісімнадцять тридцять в Комітеті оборони. Ось запис. (Передає листок.)

Г а й д а р. Скажіть, щоб підготували літак на сім тридцять.