Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 8)
Наділений талантом комедіографа, Корнійчук збагатив українську і загалом союзну драматургію винятково промовистими сатиричними образами, сильними своєю типовістю, узагальненістю. Сатира й на сьогодні явище досить рідкісне, що ж до розглядуваного періоду — повоєнних років — то взагалі, як зазначав О. Корнійчук у доповіді на Другому Всесоюзному з’їзді письменників (1954), серед драматургів головним чином точилися безплідні суперечки й дискусії про те, що «слід спочатку вирішити, які Гоголі й Щедріни нам потрібні, що слід виробити спочатку точну формулу, а потім писати сатиричні п’єси» 7.
Драма Корнійчука «Крила» (1954) разом із першими сатиричними п’єсами С. Михалкова й А. Макайонка, В. Минка та Ю. Яновського, що з’явилися після відомої статті «Правды» на початку 50-х років і стосувалися гострих соціальних конфліктів, практично розв’язувала назрілі проблеми тогочасної естетики, канони і догми якої були розхитані після наступних рішень XX з’їзду партії. Водночас п’єса безпосередньо вторгалася у вир най-пекучіших громадських та політичних подій, була негайним відгуком автора на ті благотворні зміни, які почалися в країні по відновленню ленінських норм життя суспільства.
Мистецька реакція драматурга проявилася не лише у тій пристрасній публіцистичності, з якою він схоплював нові тенденції, а і в художньо-образній формі,— створенні нових виразних характерів, нових типів. Саме це й виводило Корнійчука у лави першовідкривачів, що розпочинали якісно інший етап в драматургії. Незважаючи на певну ілюстративність і переобтяженість проблемами, Корнійчук створив злободенний художній твір, проклавши першу борозну в художньому освоєнні нової тематики і самобутніх типових характерів.
Конфлікт п’єси «Крила», яка й сьогодні звучить актуально, відтворює життєві протиріччя соціального плану — протиріччя між демократичними основами радянського ладу і бюрократично-вельможними, адміністративно-командними тенденціями у поведінці та мисленні деяких керівних працівників. У п’єсі різко протиставляються два типи партійно-державних діячів — Ромодан і Дремлюга, та цим протиставленням ідейний зміст твору не вичерпується.
Найбільшої художньої виразності досягає драматург у гостросати-ричному образі Дремлюги. Це тип номенклатурного діяча застарілого зразка, який довгі роки залізною рукою здійснював керівництво людьми
і державними справами. Стиль його «управління» досить красномовний: лайка, окрик, грубість, від яких у підлеглих трапляються сердечні приступи, «холонуть душі», «трясуться. підборіддя». Такі методи розквітли на, грунті самовпевненості, пихи, відчуття власної величі: «Ми на своїх плечах усе витягли й будемо далі тягти за всіх аж до могили. Але руку нашу
Дремлюга — бюрократ і пустодзвін, що давно одірвався від життя і від народу., якому він не довіряє і до якого ставиться зневажливо. Він «авторитетно» керує усіма справами, а тим часом не знає справжнього стану речей, його цікавить тільки «справна цифра». У своїй діяльності Дремлюга спирається лише на загальні директиви і розпорядження, та й сам плодить їк у реличезній кількості, замість того щоб безпосередньо на місцях подавати’ практичну допомогу. Він оточив себе такими бездарними базіками, як талмудист, і начотник Овчаренко та «плодоовоч» Терещенко, а людей здібних і тямущих, наприклад Вернигору, перетворив у переписувачів паперів. Затиск критики, окозамилювання, брехня буйно квітнуть у такій атмосфері.
Своє розуміння нового типу партійного керівника втілив Корнійчук в образі Ромодана, який він створив методом доведення «від супротивного». Стиль роботи Ромодана, на відміну від Дремлюги, конкретно діловий. Він чуйний і привітний у ставленні до людей, думає про задоволення потреб народу сьогодні, тепер; а не взагалі, в далекому майбутньому. У практичній діяльності він протиставляє самовпевненості Дремлюги свою впевненість у перевазі переконливого щирого слова над загальними гучними фразами і залякуванням міліцією та судом. Правда життя, партійна правда — на боці Ромодана. Це автор доводить усім пафосом свого твору. У фіналі п’єси Дремлюга не переможений до кінця і певний, що час ще зміниться на його користь, та . розв’язка драматургічного конфлікту — естетичне розвінчання Дремлюги та його «лінії» — цілком зрозуміла.
Корнійчук не був першовідкривачем багатьох порушених ним проблем» але сатиричний образ Дремлюги, не відомий досі в драмі,— його художнє відкриття. Саме тут автор досяг великої мистецької правди і життєвої переконливості, в той час як у позитивному героєві п’єси Ромодані відчувається і заданість, і дидактизм. Можливо, саме в поспішності відгуку на сьогоденні події криється схематизм окремих позитивних образів, які завжди вдавалися драматургу. К. Симонов підкреслював, що «Корнійчук іде по цілині, взявши найважливішу тему, розчищаючи в ній шляхи для інших і, певна річ, відчуваючи при цьому найбільші труднощі як художник» 8.
Заслуговує на увагу плідний досвід ліплення такого винятково колоритного сатиричного типу, як Македон Сом з комедії «Над Дніпром», у якій драматург піднімав одне з найактуальніших питань — рівень керівника в сучасних умовах колгоспного виробництва. Корнійчук не шкодує комедійних барв, щоб розвінчати цього обмеженого, засліпленого честолюбством, самозакоханого обивателя на відповідальній посаді голови колгоспу. Гіпербола, гротеск, комічні невідповідності і контрасти, напрочуд соковита
образна афористична мова, комедійні ситуації та середовище підлеглих і покровителів, так зване комедійне тло,— усе спрацьовує на розкриття низької культури, духовної безкрилості й політичної короткозорості Македона, людини, проте, не однозначної, наділеної і гострою хваткою, і організаційними здібностями, і бурхливим темпераментом. Особистості неординарної, безперечно, яскравої, але не на своєму місці. Ось знову виникає альтернатива і міркування про значення людського фактора, плідне застосування господарських здібностей. Як би такий Сом міг розвернутися не в керованих зверху Гаврилами Нечаями колгоспах, а в кооперативному об’єднанні, де є простір для ініціативи! Тип був підмічений драматургом вдало, а от реальних обставин для його розквіту не було.
Комедія «Над Дніпром», як і драма «Крила», не в усьому задовольняла критику, але суспільне значення цих творів, сильних своїм сатиричним спрямуванням,— незаперечне. Порушуючи злободенні питання громадського буття, вони дошкульно, дотепно розвінчували волюнтаризм, чиновницько-бюрократичне зневажання вимог і потреб реальної дійсності, виявляли їх шкідливий, розтлінний вплив на суспільну моральність, на господарське життя країни. А комедійні і драматичні аспекти згаданих творів збагачували гуманістичну й демократичну їх наповненість, розцінюючи недовіру і байдужість до людей, до їх почуттів і потреб як явище абсолютно аморальне, Згубне для суспільства. Охоплюючи широке коло суспільних проблем свого часу — середини 50-х — початку 60-х років, що вимагали об’єктивного аналізу і невідкладного втручання, Корнійчук виступав як громадянин і державний діяч.
Громадянські позиції радянського митця, які письменник послідовно виявляв у своїй багатогранній літературознавчій, критичній та громадсько-літературній діяльності, знаходили втілення і в його художній творчості. Показова в цьому плані п’єса «Сторінка щоденника» (1964) — цікаве явище у творчій біографії драматурга не тільки для характеристики його власного світогляду, а й для розуміння складного етапу в суспільному житті країни після XX з’їзду партії.
Болючі роздуми митця над сучасним життям, сумніви у досконалості його знання, гірке усвідомлення неймовірного парадоксу, коли «про зорі знаєш більше, ніж про те, що відбувається тут, на маленькому клаптику землі», осмислення необхідності «частіше в своїй душі прополку робити», щоб не поросла вона бур’янами підлабузництва до «власть імущих», щоб на правильний шлях спрямувати свій талант,— в центрі драми. Протилежні погляди на життя у драматурга Аркадія Іскри — людини допитливої, чесної, яка відкрито дивиться правді в вічі, і закостенілого, непорушного у своїх застарілих світоглядних позиціях художника Богутовського, котрий не може відмовитися від звичних уявлень про життя, від завчених і тому зручних мистецьких засад.
Заперечуючи Богутовському, головний герой драми — письменник Іскра і сам проходить болісний шлях переоцінки, переосмислення своїх життєвих позицій, власних мистецьких уподобань. Справжній митець, щоб стояти на рівні свого часу, мусить бути з народом, писати правду про його життя, а не вишукувати самих «маяків». Відчутні автобіографічні нотки цієї п’єси і якийсь щемливо інтимний відтінок (недарма названо п’єсу так прозоро — «Сторінка щоденника») вносять у твір елементи сповідальності і філософського осягнення сенсу творчої праці, долі сучасного мистецтва, місця і ролі інтелігенції в загальнонародному житті.
’ П’єса «Сторінка щоденника» ніби на новому, вищому злеті, на іншому спіральному витку звертає нашу увагу на ті питання, які здавна хвилювали Корнійчука. З письменниками і художниками, вченими й артистами, лікарями і партійними керівниками зустрічаємося у п’єсах «На грані» і «Кам’яний острів», «Платон Кречет» і «Фронт», «Приїздіть у Дзвонкове» і «Калиновий Гай», «Чому посміхалися зорі» та «Мої друзі», «Розплата» і «Пам’ять серця». І щоразу це вже інші герої, вони відтворюють риси нової дійсності, особливості і прикмети свого конкретного часу. Глибоко симпатизуючи героям, письменник не ідеалізує їх, його персонажі — живі люди, не позбавлені вад І помилок. Але нещадним і безжальним, пристрасно гнівним виступає він щодо обивателів і міщан, які тільки претендують