Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 78)

М и р о н. Ні.

Входять начальник штабу Благонравов та член військової ради Г а й д а р. Генерали встали.

Г о р л о в. Знайомтесь. Брат рідний. Прибув за завданням. Директор авіазаводу.

Гайдар. Дуже приємно. Гайдар.

Благонравов. Начальник штабу фронту Благонравов.

Горлов. Сідайте. Так що, Мироне Івановичу, посидь з нами. Ми недовго. А потім усіх прошу до себе вечеряти. Давай, начальник штабу.

Благонравов. Я думаю, нехай спочатку доповість командуючий сімнадцятої про виконання наказу сімсот шістдесят один, а також генерал-майор Колос.

Гайдар. Це вірно.

Горлов. Давай, Огнєв. Коротко.

О г н є в. І дуже, товаришу командуючий. Наказ виконано. Хоч зовсім не розумію, для чого.

Горлов. А ти не лізь поперед батька в пекло, зараз зрозумієш.

Колос. Наказ виконано. Але теж, правду сказати, не розумію суті наказу.

Горлов. Тобі, старому, не годиться так рапортувати. Виконав, і все. А далі — чекай, скажуть. Тобі давно належить знати, що кожному овочу свій час приділено. (Сміється.) Так?

Колос. Так точно.

О F н є в. Коли це стосується до овочів.

Г орлов. Тебе не питають. Давай, начальник штабу.

Благонравов (витягнув з теки папери, підійшов до карти, відкрив її). Усі наші спроби взяти станцію Колокол до цього часу, на жаль, ні до чого не призвели. Німці дуже її укріпили і сковують наші частини другий місяць. Оволодіти станцією Колокол — це значить примусити німців негайно відкотитися за річку. Командуючий фронтом генерал-лейтенант Горлов наказав нам розробити таку операцію. З півночі, на підступах до укріплень станції Колокол, командуючий армією Огнєв залишає заслон, а сам з наданою йому групою кінноти Колоса ламає ворожу оборону біля села Олександрівки і прямує до містечка Воронні Плоти. На південь від станції Колокол робить прорив танковий корпус з наданою йому десантною групою автоматників і контролює ці дві дороги. Німці, щоб не потрапити у повне оточення, змушені будуть залишити станцію Колокол і вирушити єдиною вільною дорогою, але її легко пересікти Огневу з Воронніх Плотів. Залишається один шлях відступу — це по снігових наметах, без доріг, кинувши усю техніку. Тоді вступить у свої права кіннота Колоса.

Горлов. А головне — генерал мороз. (Сміється.)

Благонравов. Так точно, і від німецької групи нічого не залишиться. Допомогти їм авіацією не зможуть, бо хуртовина не тільки не стихає, а посилюється. Воля командуючого фронтом уже втілена нами в наказах.

Горлов. Ясно тепер, для чого велась попередня підготовка?

Огнєв. Ясно!

Горлов. Одержуйте наказ і дерзайте. (Подав наказ.)

Огнєв і Колос сіли в кінці стола, дістали свої карти, читають наказ, відмічають на картах.

Гайдар (до Горлова.) Мене, скажу одверто, дуже турбує одне. Коли німці стягнули на станцію багато танків, може вийти так: вони кинуть їх у тил Огнєву.

Горлов (перебив). Нісенітниця! Нам точно відомо, що на станції у них п’ятдесят танків. Укріпились і сидять.

Гайдар. А коли з-за річки кинуть...

Горлов. А коли землетрус... (Сміється.) Головне — натиск. Приголомшити і знищити.

Г а й д а р. Приголомшувати ми можемо, не раз приголомшували, а от оточити і знищити...

М и р о н. Це виходить рідше...

Горлов. Як у якого командуючого. Ти, товаришу Гайдар, наказ підписав?

Г а й д а р. Підписати — підписав, усе, здається, вірно, але рука у мене тремтіла, як ніколи.

Горлов. Це тому, що цивільний дух з тебе ще не вийшов. Завжди у тебе рука тремтить. Що турбує?

• Гайдар. Та клин оцей, Колокол. А як раптом тух...

Горлов. На війні, друже, завжди «а як раптом». Дерзати треба. Вірно, начальник штабу?

'Благонравов. Зважувати і дерзати — так говорив Мольтке ¹.

Огнєв. Не точно, товаришу начальник штабу. Мольтке говорив: раніше зважувати, а потім дерзати. Раніше зважувати, що відповідає — сім раз примір, а раз відріж.

Горлов. Вірно.

Огнєв. А коли вірно, то наказ ваш, товаришу командуй ючий фронтом, мене дуже турбує як командуючого армією»,! хоч як людину радує, і дуже, бо Воронні Плоти — моя батьківщина і там мій батько. А що коли живий?

Горлов. От і добре. Звільняй батька.

Гайдар. Як же це трапилось, що батько ваш там?

Огнєв. Восени, під час прориву, Воронні Плоти були захоплені німцями. Зненацька.

Горл о в. Ну, давай, давай, юначе. (Сміється.) Він у нас тепер писака. Читав його бесіду про зв’язок?

Г а й д а р. Читав.

Г о р л о в. В письменники поліз. О! (Сміється.) Давай.

Огнєв. Ви завжди смієтесь з мене. Але, повірте, мене це і трохи не обходило б, коли б потім з нас не сміялась дійсність.

Горлов. Це ти куди гнеш? Викладай начистоту.

Огнєв. Цей наказ нагадує мені минулий, коли ви теж сміялися з мене.

Горлов. І добре робив. Німців ми ж тоді побили і місто взяли.

Огнєв. Місто взяли і німців побили. А чим взяли? Хто переміг? Взяли доблестю бійців, геройством середніх І МОЛОДШИХ командирів. Переміг боєць всупереч наказу, який поставив військо у найневигідніші умови. Це факт.

Горлов. Цікаво. Далі. (Записує.)

О г н є в. А далі — повторюється та сама історія. Ви говорите про дерзання. Ніякого дерзання у цьому наказі нема, воно тут і не ночувало. Тому, що немає у ньому мислі, все береться на «ура», на «а може», ніби ворог перед нами -ду-, рень і спить. Хіба так оточують? Ви просто одним махом накреслили коло, а нам: «Скачіть, хлопці, з двох боків, замикайте». Коли хочете, я доведу це по якому завгодно пункту. Куди ви, до біса, хочете послати танковий корпус? Адже ясно: тільки я рвону вперед, німці зразу випустять танки на мої тили...

Горлов (перебиває). Досить, генерал-майор Огнєв. Ти забув, що знаходишся не на комсомольських зборах,.

а у командуючого фронтом. Я викликав тебе не для дискусії.

Огнев. Я давно виріс з комсомольського віку.

Горлов. Виріс. Та видно, що недавно. Бо не перебивав би командуючого.

0,г н є в. Винуват, товаришу командуючий!

Горлов. Тож-то і є. А ти як, старий? Чого вус крутиш?

Колос (встав, схвильовано). Товаришу командуючий, ддрогий Іване Івановичу, з тобою я всю громадянську війну пройшов, разам ми починали, разом переживати доводилось,

і радість, і горе, вмерти за тебе готовий. Але правда — вище над усе. А правда, на боці генерал-майора Огнева. Танковий корпус не заганяти треба біс його зна куди, а придати армії Огнева.

Г о р л о в. Досить. Війна —⁵ це риск, а не арифметика, час знати.

Г айда р. А по-моєму, війна є розрахунок, арифметика. Може, все -ж-таки вислухаємо?

Горлов. Для мене все ясно. А ти, коли хочеш слухати, то ^виклич їх до себе. Питання по суті будуть?

Мовчання.

Будуть питання?

Огнєв. Нікак нєт, товаришу командуючий. У мене тільки питання до начальника штабу.