Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 77)

М и р о н. Ну? Хотів би бачити його.

Г орлов. Приїде. Я викликав на добу. Він тут недалеко. Ти все автомобілями займаєшся?

М и р о н. Перестав давно. Авіацією. Директором цілого велетня.

Горлов. Виходить, тебе лаяти слід. Літаки нас ріжуть. Мало даєте. Мало.

М и р о н. Знаєм, стараємось. Ось незабаром одержите новий подаруночок. Два місяці день і ніч трясло нас, як в лихоманці, але вийшло. Швидкість така, що Герінг⁵ зі злості лусне.

Горлов. Ви менше з швидкістю возіться, а головне — давайте більше. У німців скільки літаків!

М и р о н. Ти цю пісеньку облиш. Ми її знаємо, наслухались від вашого брата. Досить! До біса!

Горлов. Чому? Не розумію.

М и р о н. Роками кричали деякі наші військові стратеги: давайте нам більше літаків, швидкість — діло другорядне, нам кількість важлива. А ми, цивільні, слухали й блимали очима.

Горлов. Ну, і вірно.

М и р о н. От коли б і далі таких стратегів слухали, то ми б зараз загинули, перебили б нас німці, як перепілок.

Горлов. Жартуєш.

М и р о н. Від цих жартів я передчасно побілів. Запевняю, жодна авіапромисловість у світі не змогла б так швидко перебудуватись, як наша, але це нам коштувало великих зусиль. Дякуючи цим зусиллям, зараз ми маємо цілком сучасні, швидкісні літаки... Не знаю, хто б міг витримати таке напруження.

.Горлов. А все ж зараз кількість — велике діло і на землі, і в повітрі. Кількість перемагає. Вона — суть, душа військової справи, ось що зараз головне.

М и рон. Суворов ⁶ говорив: воюють не числом, а вмінням. Якість — велике діло.

Горлов. Здрастуй, а ми що ж, воювати не вміємо? Цього у нас хоч відбавляй. Суворова знаємо і поважаємо, але зараз і йому жарко було б. Вам, цивільним, цього не зрозуміти. Розкажи краще, як живеш.

Ми рон. Багато було і хорошого, і поганого. Зараз прямо з Москви прилетів. Нову модель конструкторам показували. Одержано повідомлення, що вчора приземлився у тебе німець на винищувачі, заблудився. Літак нової системи. Гвинт погнув, а так все в порядку. Так щоб не дожїь датись, поки його привезуть, порадили мені летіти сюди подивитись — швидше діло буде.

Горлов. Почекай. (Натиснув кнопку.)

Ввійшов ад’ютант.

Начальника ВВС на провід.

Ад’ютант. Єсть, начальника ВВС! (Вийшов.)

Горлов. А хто повідомив у Москву, що в мене літак приземлився?

М и р о н. Я думав, що ти...

Входить а д’ ю т а н т.

Ад’ютант. Генерал-майор Удовиченко на проводі. (Вийшов.)

Горлов (взяв трубку). Слухай, ти що ж це, га? Чому не повідомив мене, що літак учора приземлився? Німець на винищувачі. Коли? Не пригадую. Брешеш. Дзвонив? Не може бути... Ну, добре. А в Москву хто повідомив? Ага, в Москву встиг, а командуючому що? Виходить, погано доповів. Ти, браток, менше б говорив. Сиплеш, наче горохом, біс не розбере. Надалі в таких випадках доповідати не по телефону, а звольте з’явитись і рапортувати. То-то ж...

Ми рон. А де літак?

Горлов. А літак де? Так. Ну, почекай. (До Мирона.) Сорок кілометрів звідси.

М и р о н. Я зараз же мчу туди на машині.

Горлов. Куди? Зараз ніч. По снігу тільки вранці доберешся.

М и р о н. Нічого.

Горлов (в телефон). Слухай, доставити цей літак сюди в сім нуль-нуль. Зрозумів?

Ми рон. Тільки обережно перевозити, а то у нас...

Горлов. Щоб обережно, в цілості, як був. Головою відповідаєш. (Поклав трубку.) Не турбуйся. Вранці пташку будеш мати._гУ мене все як годинник. Це у вас там обговорюють, засідають, а тут наказ — і умри, а виконай.

М и р о н. Побачимо.

Горлов. Це точно. Ти газети бачив сьогодні у Москві?

М и р о н. Ні, не встиг. А що?

Г б р л о в. Четвертим орденом мене сьогодні нагородили.

Миро,н. Ну? Вітаю. (Тисне руку.) Вітаю. До кінця війни, мабуть, не вистачить місця вішати їх. (Сміється.) .,,_v Горлов. Знайдемо. (Сміється.) Аби було за що одержувати.

Мирон. Да. Таке ваше генеральське діло. Або груди в орденах, або морда в синяках. Правда, вашому брату синяків мало ставлять, більше нам перепадає, як завжди.

Горлов. Виходить, заслужили.

М и р о н. Можливо. Але я б на місці уряду вам більше синяків ставив, та таких добрячих, щоб усі бачили, а орденів поменше.

Горлов. Ти це облиш, Мироне. Заздрощі — діло погане.

М и р о н. Ніяк не заздрю, Іване. Бо бачу бурю. Бійців, середніх командирів та й генералів, що командують дивізіями, нагороджувати треба. А вашого брата, які повище,— тільки по війні. Особливий орден придумав би, так одразу на всі груди, щоб за кілометр бачили — стратег іде, поважати і вклонятись усім.

Горлов. Жартівник же ти. Який був у молодості, такий і залишився.

Входить а д’ іо т а н т.

А д’ ю т а н т. Генерал-майор Огнєв та генерал-майор Колос прибули.

Горл о в. Давай їх. Клич начальника штабу та члена військової ради.

Ад’ютант. Єсть! (Вийшов.)

М и р о н. Куди ж мені йти?

Горлов. Почекай. Я недовго. Познайомлю тебе з моїми генералами, і підемо разом повечеряємо. Чи дуже стомився?

Миро н. Ні, HL

Входять Огнєв і Колос.

Огнєв. Генерал-майор Огнєв прибув за вашим наказом.

К о л о с. Генерал-майор Колос прибув за вашим наказом.

Горлов. Вітаю. Знайомтесь, брат мій єдиноутробний, директор авіазаводу.

Знайомляться.

Сідайте. Як їхалось?

Колос. Неважно, товаришу командуючий.

О г н є в. Кучугури великі. Машину на руках несли більше, ніж їхали.

Г о р л о в. Треба було літаком.

Колос. Дорога не дозволила.

Г о р л о в. А брат мій з Москви прилетів.

М и р о н. З Москви я вилетів добре. А у вас — думав, угроблюсь. Сів я за тридцять кілометрів звідси, а потім машиною.

Горлов. Та ну? А я думав — ти просто.