Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 76)

Горлов. А що ж, покритикуй, вправ мозок нашому редактору. Це тільки на користь.

Крикун. Слухаю. Дозвольте йти?

Горлов. Іди.

Крикун вийшов.

Хрипун. Він взагалі зазнався.

Гор л о в. Хто?

Хрипун. Огнев. Вдає з себе маршала,

Горлов. Вісе це молодість. Почав воювати полковником. За три місяці генерал-майора одержав, а зараз командуючий армією. От голова й замакітрилась. А сили мало. Ну,⁴ і почав хитрувати, писаниною займатись, виправдуватись.

Хрипун. Хитрує, хитрує.

Горлов. Ясно. Коли б у нього справи були, кращі, то не став би статті писати. Солдати не пишуть, а воюють. Ти діло зроби, а писаки завжди найдуться і опишуть, що було й чого не було. (Сміється.)

Хрипун. Істинно, істинно. Суворовська школа у вас, Іване Івановичу.

Горлов. Давай, що у тебе. ' : ті .

Хрипун подав папір.

(Читає, пише.) З кавгрупою зв’язок встановили?

Хрипун. Нікак нєт, товаришу командуючий.

Горлов. Чому?

Хрипун. Вжив усіх заходів. Думаю, за день-два зв’язок з Петровим будемо мати.

Горлов. Дивись, голову одірву.

Хрипун. Усе буде в повному порядку. Дозвольте бути вільним?

Горлов. Так. Приходь за годину до мене, разом повечеряємо. День у мене сьогодні ніби святковий.

Хрипун. Дякую, товаришу командуючий. Дозвольте прибути з вітаннячком?

Горлов. А що у тебе?

Хрипун. Залишилось півдюжини старого коньячку.

Горлов. Ну? Захопи.

Хрипун. Єсть! (Вийшов.)

Горлов натиснув кнопку, входить а д’ ю т а н т.

Г о р л о в. Огнєв є?

Ад’ютант. Нікак нєт, ще не прибув.

Г о р л о в. А Колос?

Ад’ютант. Нікак нєт. Надто велика хуртовина здійнялася.

Горлов. Гайдар у себе?

Ад’ютант. Член військової ради приймають у себе начальника політуправління. До вас приїхав ваш брат, назвався Мироном Івановичем Горловим.

Горлов. Мирон? Не може бути! Давай його сюди, швидко. (Встав, іде назустріч.)

Входить Мирон Горлов.

Мироне, звідки?

Мирон. З неба.

Обнялися, цілуються.

Ну, ЯК же ти?

Г орлов. Воюємо.

М и р о н. Такий самий, як був, здоровий?

Горлов. Цього в мене ще вистачає.

М и р о н. І не змінився, навіть не посивів, а не бачив я тебе дванадцять років.

Горлов. У вояки фасад міняють не роки, а багнет, куля, осколок. Ти що ж так подався? Ти ж на сім років молодший за мене, а побілів. Що з тобою?

М и р о н. Усе війна. Нам, цивільним, важко. В фінську ³ посивів, а в цю — побілів.

Горлов. Поменше треба нервувати. Бери з нас приклад.

М и р о н. Не виходить. Дозволь курити?..

Горлов. Чого ж ти питаєш, кури. Роби, що хочеш. У мене все по-простому, інтелігентщини не терплю, все по-солдатському. Кури, пий, крий матом, але щоб діло йшло.

М и р о н. То добре, коли діло йде.

Горлов. Чому не писав? Зазнався, Мироне? Га?

Мирон. Ні, що ти!.. Коли закінчував інститут, я тобі писав, пригадую, і часто, бо грошей просив. Але ти раз прислав і більше не відповів.

Горлов. Ну? Не одержував, не одержував.

М и р о н. А потім відрядили мене до Америки.

Горлов. В Америці був?

М и р о н. Два роки.

Горлов. Це добре. Ну, як вона, Америка, гниє дуже? ( Сміється.)

М и р о н. Мене до Форда ⁴ послали. Я два роки працював у ковальському цеху, коло конвейєра, простим робітником.

Горлов. Ого, а я думав — так, подивитись. Нас теж посилали колись до Німеччини і до Франції. Німеччина мені не сподобалась. Нудота. А от у Франції пожили, овва! Чого тільки не бачили. Шкода, скоро відкликали. Чудово з’їздив, чудово. Приємно згадати.

Ми ро н. А я як згадаю фордівський конвейєр, то мені й зараз стає холодно.

Горлов. Чому?

Мирон. Спочатку важко було, мало не збожеволій, щоб не відстати, бо вигнали б. Ледве ноги з цеху виносили по роботі. Ні їсти, ні пити — падав, як мертвий.

Г о р л о в. Як Валя? Діти е?

Миро н. Ні. Валя на заводі у мене конструктором. Живемо так: я вдосвіта приходжу, вона спить; коли я прокидаюсь, вона вже на роботі. Лаємося і-цілуємося по телефону вже третій рік. Як вона мене не кинула, просто дивно. (Сміється.)

Горлов. Не кине. Ти хоч подався, але ще красивий, а баби гарних люблять.

М и р о н. Та що ти, безсонні ночі мою морду перетворили у м’яту подушку.

Горлов. Тобі треба сина. Мій Сергій уже воює.