Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 75)

Г алушка. Просимо, Семене Михайловичу, зробіть таку ласку, приходьте на весілля, побачите наше життя, а живемо ми, гості любезні... в курсі дєла...

Чути голос Пупа: «Парад, струнко, кроком руш!» Заграв духовий оркестр. Будьонний, Часник, секретар обкому — взяли під козирок. Звуки оркестру і пісні все ближче... ближче...

Завіса.

ФРОНТ

П'єса на 3 дії, 5 картин

ДІЯ І

КАРТИНА ПЕРША

Кабінет командуючого фронтом. На стіні — карта. Коло неї — командуючий фронтом Горлов. Входить а д’ ю т а н т.

Ад’ютант. Товаришу командуючий, редактор нашої фронтової газети, старший батальйонний комісар Тихий, та спеціальний військовий кореспондент, батальйонний комісар товариш Крикун, просять приділити їм п’ять хвилин.

Горлов. Нехай заходять. (Потягнув шнур, карта закрилась. Сів за стіл, пише )

Входять кореспондент Крикун та редактор Тихий. На поясі великий маузер ', на грудях висить лейка ².

Сідайте. Я зараз. (Закінчив писати.) Ну, писаки, що скажете? ( Сміється.)

Тихий та Крикун встали.

Крикун. Редакція столичної газети, яку я маю честь представляти, доручила передати вам, товаришу командуючий фронтом, вам, безстрашному полководцеві, гаряче поздоровлення. Сьогодні мене повідомили телефоном, що Указ про нагородження вас орденом вміщено в нашій газеті на першій сторінці. Мені замовили про вас статтю, і я з невимовною радістю написав статтю на триста рядків. Щоб не помилитись, дозвольте дізнатись, в якому році ви одержали перший орден?

Горлов. В тисяча дев’ятсот двадцятому.

Крикун (записує). Так-с. Другий?

Горлов. Другий — в тисяча дев’ятсот двадцять першому.

Крикун. Чудесно. Третій?

Горлов. В день двадцятиріччя Червоної Армії.

Крикун. Чудесно. (Пише.) Четвертий?

Горлов. А четвертий, виходить, сьогодні.

Крикун. Ах, так, так. Пробачте, пробачте. Дозвольте вас увічнити для столичної преси.

Горлов (посміхнувся). А може, не треба?

Крикун. Що ви! Країна мусить знати своїх видатних полководців. Одну хвилину. (Направив лейку.) Так. Спокійно. Є. Ще хвилиночку. В профіль. Так. Є. Дякую. Пробачте, товаришу командуючий, вузол зв’язку відмовляється сьогодні передати мій матеріал. У мене дві статті — одна про героїв-бійців, друга — про вас; Дуже прошу допомогти.

Горлов. А хто вас кривдить?

Крикун. Комісар. Каже — довгі, треба скорочувати. Але хіба можна скорочувати такий матеріал?

Горлов. Про мене — можливо, й варто скоротити, а про бійців не слід.

Крикун. Скоротити ніяк не можу. Уся композиція розсиплеться. Тут питання в архітектоніці, стильовий план статті такий...

Горлов. Ну, добре, добре. І народ же ви, писаки, закручувати майстри: «композиція», «стиль» і, як ще там у вас, ті «жанри». Темне діло. Ми, солдати, народ простий. З нами говорити треба просто: так, мовляв, і так. Допоможи, товаришу командуючий, а ми, коли в силах наших, так допоможемо. (Натиснув кнопку.)

Входить а д’ ю т а н т.

На провід Хрипуна.

А д’ ю т а и т. Генерал-майор Хрипун тут. Тільки що зайшов.

Горлов. Давай його.

А д’ ю т а н т. Єсть! (Вийшов.)

Горлов. Я вашого брата люблю, поважаю, тільки мало пишете і опрацьовуєте мало. Ви більше б на передову їздили. Там такий матеріал...

Крикун. Яз радістю і жив би на передовій. Але я спеціальний кореспондент по фронту і мушу бути, на жаль, у штабах, щоб освітлювати все. Але не турбуйтесь, я одержую матеріал тут і його опрацьовую. Вже надруковано сто п’ять моїх статей про героїв. Мені головне — одержати факт, а все останнє я створюю.

Горлов. Це добре. Більше треба.

Входить начальник зв’язку генерал-майор Хрипу н.

Хрипун. Дозвольте, товаришу командуючий.

Г орлов. Сідай. Чому кривдиш кореспондента?

Хрипун. Товариш кореспондент до мене не звертався.

Крикун. Я до товариша комісара звертався.

Г орлов. Вправ йому мозок, щоб газетярів мені не кривдили. Це діло потрібне. Народ мусить знати, як воюємо, героїв скільки у нас. І для історії. Аякже! Коли-небудь, за років п’ятдесят, розкриють газету, і там, як у дзеркалі, видно, як ми воювали. Це велике діло.

Хрипун. Єсть, товаришу командуючий! (До Крикуна.) За годину заходь до мене.

Крикун. Дякую.

Горлов. А коли розкриють нашу фронтову газету, то мало що там побачать. Погано працюєте, товаришу редактор.

Тихий. Пробачте, товаришу командуючий. Дозвольте дізнатись, які будуть зауваження. Врахуємо. Постараємось. Виправимо.

Хрипун. Розвели сьогодні мало не на всю сторінку базікання.

Тихий. Це про зв’язок?

Хрипун. Який там зв’язок! Ви розписались в своїй дурості. Я командуючому доповів, і він зі мною згоден.

Тихий. Товаришу командуючий, це ж бесіда нашого кореспондента з командуючим армії Огнєвим.

Горлов (сміється). А ти думаєш, у командуючого армією в голові не може бути дурниць? Скільки доводиться їм мозок вправляти! І особливо Огнєву. Цей любить у хмарах жити, а ми на землі. «Протягивай ножки по одежке».

Тихий. Винуват, але у цьому випадку я вважаю.і.

Горлов. Що ти вважаєш? Ти у військовій справі дваж-ди два не знаєш, а вже — «я вважаю». Що це за базікання? (Бере газету, дивиться.)

Хрипун. Ось тут (показує), хоч би оце місце...

Горлов (читає). «Не хочуть зрозуміти ті, кому належить знати, що сьогодні командувати без справжнього радіозв’язку неможливо. Це не громадянська війна». Базіка! Що він знає про війну громадянську? Під стіл пішки ходив, коли ми чотирнадцять держав били. І поб’ємо будь-якого ворога. І не радіозв’язком, а геройством, доблестю. А він розплакався. «Командувати не можна». Що ж, навчимо.

Крикун. А-я-яй...

Хрипун. А ось, тільки подумайте. (Читає.) «Тільки наша відсталість, тупість окремих командирів і начальників заважають поставити радіозв’язок на потрібну височінь. Усі умови для цього є».

Крикун. А-я-яй... Це ж критика командування!

Хрипун. Це ще було б нічого, а ось (читає): «Радіозв’язок, як і взагалі зв’язок, у німців добрий, і нам треба вчитись у ворога і обігнати його». Ви розумієте, що це значить? От прочитає боєць, командир. Що він скаже про свій зв’язок? Піднімає це його бойовий дух? Для чого нам пропагувати фашистський зв’язок? Кому це потрібно?

Г орлов. Ну, редактор вискочив з статтею, як той Пилип з конопель. Для нього це темна матерія, а Огнєв сьогодні буде тут. Ми його спитаємо. (До Тихого.) А тебе попереджаю: коли будеш совати свого носа не в своє діло, замість того, щоб як слід день у день показувати героїв-бійців, богатирів наших,— то буде погано.

Тихий. Винуват, товаришу командуючий. Врахуємо. Виправимо. Постараємося.

Горлов. Ви вільні.

Тихий і Крикун виходять. Але коли Тихий пішов за двері, Крикун повернувся.

Крикун. Пробачте, товаришу командуючий. Я як представник центральної преси мушу написати критичну статтю про вашу фронтову газету_N Дійсно, вона не освітлює на повний голос рядових героїв, як ви справедливо на це вказали.