Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 73)
Макогон. Усі люди задоволені.
Часник. Ну, ну, ти за всіх не розписуйся, я теж виступлю.
Галушка. Що ж, виступайте, товаришу Часник. Та люди можуть вас не послухати. Так що не кажіть гоп, поки не в курсі дєла.
Степан. Виходить, підтримають товариша Галушку?
Печериця. Звиняйте, але виходить, що так...
Часник. Та нікогда цьому не бувать. Ми за цвітущу жизнь для всіх, а ти її робиш тільки членам правління та тим, що коло тебе крутяться. Та хіба люди будуть мовчати,— вони тільки й чекають, щоб хтось почав. От я й почну... Аякже — це наше перве діло...
Г алушка. Коли так, то я сьогодні здаю діла, призначайте, товаришу Часник, кого хочете.
Ч а с н и к. Е, ні, товаришу Галушка, перед людьми стань, і призначати ми не збираємось, люди самі знайдуть, кого вибрати. Але я допоможу, від цього не відказуюсь, аякже — це наше перве діло.
Г алушка. Товаришу секретар обкому, то й що ж це за лінія?
Степан. Часникова.
Галушка. А партєйна ж яка?
Степан. Отака.
Г алушка. Виходить, Часникова?
Степан. Виходить, Часникова.
Г алушка. Виходить, треба здавати діла?
Степан. Виходить.
Галушка. В курсі дєла.
Вбігла -схвильована Катерина.
Катерина. Товаришу Часник, приїхав товариш Бу-дьонний. Ой... що ж це буде?
Часник. Де він?
Катерина. Оглядає стайні, і там Пуп... Ой!
Часник. Здержав слово, приїхав... Держись, Пуп.
Катерина. Ой... ой... що ж це буде! Побіжу за Олексієм.., Ой, засипались!.. Ой, засипались!..
Галушка. Ну й засипались, так засипались! Ой, що ж воно буде? Ой, все село буде говорити сьогодні. Катерина вже почала. Чули, як сказала: «Ой, засипались, ой, засипались...» Що ж воно буде? І який же я дурень...
Джміль. Яку ж тепер лінію тримати?
Макогон. Кажи, голово.
Г алушка. Хто голова? Де?.. Чого ви мовчите?.. Тут була голова.
Макогон. Свят, свят...
Печериця. Не розстроюй себе...
Г алушка. Ходім звідси... Ходім, і щоб завтра проти Часника ніхто з вас не писнув... Вітати Часника, як би він не лаяв нас, вітати...
Макогон. Та й чого ж це його вітати?
Г алушка. Тому вітати, що й так будуть нас молотити свої ж, а коли проти Часника виступить хто з правління, то й зовсім нас заклюють і правильно зроблять, бо Часник тепер не Часник — сусід мій, а партєйна лінія, а я за неї клинком бився в гражданську і проти неї, що б не було, ніколи не піду. В курсі дєла?
Пішли.
Печериця. В курсі. Ну й дадуть же нам завтра на зборах.
Джміль. Ой, дадуть.
Макогон. Добре будуть бити.
X у с т к а.• 3 інтузіазмом.
Пішли.
Входять Катерина і Олексій.
Катерина. Що ж робити?
Олексій. Крутись коло товариша Будьонного, не відставай, а я побіжу за Грицем і Галею.
Катерина. А що буде, як йому вже сказали? Я боюсь.
Олексій. Не бійсь, викрутимось. Біжи.
Катерина і Олексій розходяться. Входить Палажка з дів-
чатами.
Палажка. Дивіться, дівчата, коли приїде товариш Будьонний, станьте зразу коло нього кружка, а ти, Ольго, перша будеш його вітати.
Варвара. А чому це Ольга перша?
Пал а ж к а. Мовчи, не твого розуму діло.
Наталка. Тітко, Палажко, хай перша вітає Варвара...
Пал а ж к а. Мовчи. Варвара он чорна, як смола...
Варвара. Так що ж це, виходить, Ольга краща за мене?!
Палажка. Цить мені. «Краща». Ну, ти, може, й краща, та що ж з того? Тут треба діло понімать. Раз товариш Будьонний мужчина чорнявий і з чорними вусами, то вітати його випадає білявій — виходить, Ользі. І коли ви вже навчитесь понімать у мужчинах!
Варвара. А може, йому більше до серця чорняві?
Палажка. Мовчи мені. Раз я кажу, значить так. Спитай у Часника, він тобі достеменно скаже, що всім кавалеристам з чорними вусами до мислі тільки біляві, так що вітати товариша Будьонного буду я.
Входить Параска, з нею три дівчини.
Параска. Ану, постороніться. Тут зараз буде проходить товариш Будьонний, так я його вітатиму. А ви — он там, здаля кланяйтесь.
Палажка. А чого ж то ти будеш вітати, Параско?
Параска. А яке твоє діло, Палажко?
Палажка. Боюсь, що тобі доведеться червоніти, коли товариш Будьонний спитає, скільки в тебе трудоднів.
К и л и н а. Та в неї аж вісімдесят.
Дівчата. Вісімдесят? (
Параска. Чого зуби скалите? А може, нам більше не потрібно.
Пал а ж к а. Ех, Параско, жалко ж мені тебе... А була ж ти, колись мені кумою...
Параска. А ти мене не жалій — і геть к бісу... Нам і без рекордів добре... Ми в «Тихому житті» краще вас проживемо...
Чути музику, вигуки. На сцену виходять колгоспники, колгоспниці. В їх оточенні С. М. Будьонний. Коло нього дід Тарас і д і д О с т а п.